Керет сиділа в новому кріслі
чорного кольору.Навпроти було
ще одне крісло,а по центрі столик,
на якому були дві чашки кави
й маленька тарілка різних
печенюшок.
   —Вибач,що заставила чекати,–
промовила Анесія.
—Нічого.Кава встигла простигнути,а така вона мені більше подобається.
—Справді?Мені теж.
—А із біскітом ще більше.
—Не те слово.Коли бачу,то
неможу стриматися і купую.
А ще я люблю його пекти.
Може попечемо разом?
Якось на днях?
—Ох зрадістю.Я обожнюю випікати.Я одного разу перепутала
розпушувач і пудру.Періг вийшов
як корж.
   Двоє жінок розсміялись
на всю кімнату.І лише коли
спинили свій сміх почули
дзвінок.
—Ой вибач,–перепросила
Керет і підняла трубку.–
Алло.
   З другого кінця почувся тихий,
хриплий голос.
—Ке..Керет.Я..аварія..
     Тиша.
—Хто це?–спитала Анесія.
  Керет глянула на екран смартфона.
—Це Алель.Здаєтьс, вона попала
в аварію,–майже прокричала
Керет,возьмила своє пальто і
помчала.
     Вона вже була за ворот,як
з порогу її зупинила  Анесія.
—Чекай я на машині.
  За хвилину вони вже їхали
по засніженій дорозі.
Керет дуже хвилювалась.Чуть
не плакала.Анесія це помітила
торкнулась її руки.
—Все буде гаразд,–лагідно сказала
їй вона.
   Керет кивнула.Зараз
вона не могла вимовити ні слова.
Страх,що огорнув її,переживанням
за подругу.Алель їй була завжди
як сестра.В неї не було від неї
таємниць.Адже та завжди її підтримувала в хвилини печалю,
розчарування,гніву,щастя.
Могла поділитись найсокровенішим,тим,яким неділяться навіть з найріднішими.
А вона із нею.Бувало сперечаються,
але й то несильно.В них майже
й не було тем для суперечки.
Розуміння,що ще скажеш.
   Телефон,якого вона  притисла
своєю рукою завібрував.
Це була Алель.В голові перекрутились всі припущення,
які можна припустити в такий
момент,все,що може статися.
—Алель?–з надією в голосі промовила Керет.
—Це Ейн.Алель потрапила
в аварію.Зараз вона в центральній лікарні.
—Добре,я зараз приїду.

     Керет влетіла в палату.
  На ліжку лежала Алель
непритомна.Біля неї лікар.
—О Боже!
  —Ви хто?–спитав він рівним
голосом і дещо суворим.
—Я її подруга.Лікарю вона житиме?
—Пацієнтка неотримала жодних
поранень,що зашкодили б
життю.Лише деякі царапини.
    Минуло з кілька хвилин
і Алель прокинулась.Спочатку
вона довго оглядала кімнату,а
потім сказала:
—Ти вибач мене.
—Ти як?–наче й непочула спитала вона.
—Трохи паморочиться.
Як я сюда потрапила?
—Тебе знайшов Ейн.
Слава богу з тобою все гаразд.
Нелякай мене так більше,–
сказала Керет і по щоках
потекли сльози.Вона їх
витерла і усміхнулась.
—Поплачеш на моїх похоронах.
—Ну тебе й твій чорний гумор.
   Її розвеселила ця шутка,адже
тоді це означало,що все в порядку.
   В той момент до палати увійшла
Анесія.
—Ну як ви?–співчутливо запитала
вона.
—Нормально,–лагідно відповіла
їй Алель.
—Ви нас так налякали.
—Я втомилася.
—Гаразд,я піду.
—І я.Відпочивай подруго,–сказала
Керет і поспішила за сусідкою.