Біля каміну в кріслі сиділа в кутана в теплу ковдру Алель.
Біловолоса дівчина двадцяти чотирьох років з милими рисами обличчя: світлі брова,маленький ніс та пухлі губи,і в неї,як і в подруги, однаковий колір очей.
Хоча характер зовсім не пітримував цей образ.
Роздуми навіювалися що разу,коли вона  залишалась наодинці.В такі моменти її обличчя не показувало емоцій.В іншому випадку,з подругою,вона ставала іншою.
    В каміні хрускали іскри згоряючих дрив,а між дівчатами
відбувалася розмова про їх
минуле життя.
    —Це наша перша зустріч після
випускного.Майже дев'ять років
пройшло,–мовила Керет й ковтнула чай,все перекладаючи своє довге чорне волосся назад з кожним зробленим ковтком.
Природа дівчину нагородила блілою шкірою і рівними лініями обличчя,через що та нагадувала Білосніжку.Правда без блакитного кольору очей,а замість нього зелений.
—Якби не випадкова зустріч в
книжному магазині,то ми б і незустрілись,–продовжила Алель,
відірвавши погляд від полум'я.–
Це було доволі очікувано.
—Ти й досі пам'ятаєш,що я люблю
читати?Приємно,–здивовано сказала Керет й нахилившись до
подруги торкнулась її руки.
—Так.Як я можу забути про свою
найкращу подругу.Навіть роки
не зможуть забути тебе,–сказала вона й повторила той же рух.
—То ким ти стала?
—Письменником.
—Я рада,що твоя мрія здійснилася.
—Я теж,–зауважила Алель чим
трохи росмішила подругу.Керет
й досі не забула її підвищену
самооцінку,над якою вона завжди
тішилась,хоч і нерозуміючи чому.–А ти?
—Візажист.
—Та ну?!
—Так.Я й досі неможу в це повірити та,коли я беру в руки
косметику все виходить якось
несвідомо добре.
—А як щодо особистого життя?
—Якось несклалося,–зітхнула вона, опустивши очі.–Пам'ятаєш Рея?
—Так.це той з ким ти зустрічалась
в дев'ятому класі,а потім спілкувалась просто.
—Спілкувалась й одружилась,
прожила з ним три роки й тепер
напередодні розлучилась.Процес приніс стільки мороки.Тому,щоб непереключитися я й відвідала бібліотеку.
—Якщо виговоритися,то стане
легше,–запропонувалаАлель, поглядаючи її руки,поки та слідила за рухами полум'я у каміні.
—Недарма його мама попереджала,що він буде висіти
в мене на шиї.Так і сталось.Рей взагалі не працював тільки й
нарікав,як в нього не склалось
життя,що він сам.Я його жаліла думала,що
все налагодиться,лише потрібно підтримати його.Та він і не планував щось налагоджувати.Коли дізналась,що він мені
зраджує з такою ж, як я,то вирішила піти від нього.Тільки
він виявився хитрим,відібрав у
мене половину квартири.
Я не могла з ним так продовжити
жити в одному приміщенні, тому
продала квартиру й половину суми відала йому.
—І де ти тепер живеш?
—Деяку частину в клала в бізнес,
салон краси,а на іншу орендувала
квартиру на деякий час.Коли
справи підуть в гору, куплю нову.
—Ти сильна,впевнена в тебе все буде добре.Знай,якщо потрібно, можеш пожити в мене.
—Дякую.А в тебе
як в особистому житті?
—Так склалося,що після випускного я погрузилася в здійснені мрії,тому я не думала над цим.
—Ти ні з ким не зустрічалась?
—В мене були короткі романи.
—А ти кохала в тих романах?–
запитала Керет,адже для неї
кохання має велику роль в житті.
—Якщо кохання - це пристрасть,тоді я не кохала.
Якщо воно таке,як описують у фільмах,книгах,музиці,то в мене такого не було.
—А хотіла?–продовжувала вона.
   Проникливий погляд подруги не допоміг отримати відповідь.
Та й Алель  не знала її.Вона стільки часу провела в роздумах про це,але безрезультатно.Може вона просто не розуміє цього або їй не потрібно розуміти.
   Проте вона пише про нього.Яке воно прекрасне,чуйне,тепле.Хоча в її житті такого немає.То чи можна  назвати  її хорошим письменником?