Еля була з тих людей котрих страшено цікавило життя інших.
Саме в них вона черпала натхнення для картин.От і тепер за таким заняттям застала її Алель.
–Його ще не спіймали?–спитала вона водячи пензлем по мольберту.
  Дівчина невідводила погляд від книги,читаючи у завмерлій позі,як
освічена натурщиця.Вона вже не раз позувала для художників,тому
добре знала примхливе око творців і вміла задовільняти його.
  Візерункова тканина блідого відтінку легко спадала на тіло дівчини,яка всілась на кріслі, залишивши на землі лише корзину із розкинутими фруктами.Її волоси
недбайливо зібралися у пучок і при світла лампи розсіювалися соломинками.
–Ведуть слідство,–відповіла вона та
торкнулася шиї,адже одна згадка про ту ніч ворушила її холодне серце,а мозок вибухав новими гіпотезами та запитаннями.
–Значить не знайдуть,–
підсумувала художниця.
–І коли ж ти втратила останню надію на правоохоронні органи?
–А вбивцю міс Попенс знайшли?
Ні.І це не дивно.Хто в нас час має повагу до художників і не вважає їх дивними та божевільними?Я таких ще не зустрічала.Можливо,
ти, але не я.
–То як її вбили?
  На мить сусідка зупинилася,наче думка про це ранила душу зсередини.І на її мовчання вона відповіла тим же.
–Ти втомилася?
–Так.
–Чай чи кава?
–Фруктовий.
  До напою вони взяли шоколадні тістечка та апетитно їх поглинали.
–Їй перерізали горло.
–Так жорсткого.
–Вона мала ще кілька хвилин,але нікого поряд не було.От що буває із самотньою людиною,то ж Алель раджу тобі знайти когось,щоб не повторити долю мого кумира.
–І це кому я дорогу перейшла?–з насмішкою запитала Алель спершись на спинку стільця.
–Ти можеш мені не розповідати,
але я впевнена,що ти маєш справу не з простими людьми.
–Чому ти так думаєш?
–А звідки в тебе гроші на такий будинок і тільки не кажи,що від твого гонорару за книги.Твої твори ще не настільки затребувані,щоб ти стільки заробила.
–Продовжимо чи на сьогодні все?
–Думаю досить.Іншим разом продовжимо.Дякую.
–Завжди рада,–відповіла вона й усміхлась на всі зуби.
  Еліні доводи таки в дечому вірні.
Вона справді мала справу з  не простими людьми,але тільки з професійної сторони.В їх справи не брала участь, а лише надавала деякий час психологічну підтримку тим хто потребував.
І саме тому не змогла відповісти на слова сусідки,адже вся її колишня робота потребувала повної конфіденційності,в якій вона заприсяглася дотримувати.
 
  Алель спустилась у підвал.Там вона вперше побачила справжню роботу мафії.Її це неабияк сподобалося,але чи не зарано?
–Бос приєднається до вас через кілька хвилин,то ж поки що почекайте в його кабінеті,–
проінформував чоловік із міцною фігурою,з таким можна відчувати себе,як за кам'яною стіною.
Саме такий повиний бути охоронець глави небезпечного угруповання.
  Алель розглянула червоні стіни кімнати,оцінила картини з грецькими богами та  шкіряні меблі,–заможно та зі смаком,як і личить Дєду Морозу.
–Ну як ти моя дорога?
–Якщо не враховувати,що мене чуть не вбили,то чудово,– легко відповіла Алель.
–Можеш бути певна,що це не мої вороги,вони поки поняття не мають про тебе.Ти не передумала?
–Ти колись бачив,щоб я змінювала своє рішення?
–Зрозумій,що це не ігри.Тут або ти, або тебе.Так що ти готова до всіх наслідків, які можуть трапитися?
–Із смертю я трохи вже познайомилася,то ж справлюсь.
–Гаразд,але завжди пам'ятай,що вона може бути найгіршою, адже в цьому світі ніхто нікого не шкодує.
–В мене це в крові.
Її палаючі кригою очі мафіозі не вперше бачив.Будучи інколи присутнім на її сеансах,в його голові добре закарбувався той холодний погляд і байдужість з якою вона брала вершини не спотикаючись.Його люди хвалили роботу цієї психологині,адже вона допомогла їм встояти на позиції і не дати задню після тяжких періодів роботи.На неї наче не впливали гидкі та брудні душі тих,від котрих у інших кров у жилах холонить.Тому він був впевнений,що вона справиться із поставленої задачею.Проте він також розумів,що без підтримки надовго її залізної сили не вистачить.Через що попрохав ту знайти пару собі ще до його смерті,яка повільно наближалась.
Так її сили примножаться і вона зуміє все привести до ладу та не здатися на середині шляху.
  Алель ще довго провела час у затінках того моторошного і небезпечного місця.Почалося її ознайомлення із плиними справами,і водночас потайки все ж в неї виникав сумнів.Дивно,адже
раніше в неї такого відчуття не було.Можливо, причина тому цінність,яку вона не мала.Алель не було що цінувати,навіть життя не мало такої цінності,немов їй байдуже житиме вона чи ні.А зараз все інше.Алель щиро турбується не тільки за себе,але й за свого законного чоловіка, який так і не з'явився.Вона нарешті відчула,що не хоче втрачати шанс на те кохання, що розбурхало її мертву душу.Але всеодно погодилася на це самогубство.Попри нові заворушення в житті,її ще не відпускає минуле котре колись жорстоко вбило.