Цього дня в парку панувала заметіль.Алель струсила з пальта  сніг і зайшла до середини.
  Кав'ярня.Дівчина вдихнула аромат кави,що стояв в приміщенні. Він сполобався їй,а от сам напіяв вона не пила,–гіркуватий.
  Помітивши знайоме обличчя,
усміхнулася.
—Радий тебе бачити,–чоловік
поцілував її руку.
—Містере Дед Мороз та ви галантні!
—Завдяки тобі.
 
  Одного вечора після святкування здачі іспитів Алель поверталася до гуртожитку.
  Біля клубу стояли троє чоловіків
не  тверезого вигляду.
Почали свистіти в її бік.Вона проігнорувала,але здатися вони не хотіли.
Один із них притиснув її до стіни та почав плести різні непристойності.Алель це дуже розсердило і вона з усією силою відштовхнула того.Після чого його товариші рушили на неї, але їх відлякали двоє амбалів,що вийшли з чорного джипу.
Алель подякувала їм,а також  іншому, котрий і наказав їм.
  Зовнішність старого чоловіка асоціювалася в неї із Дідом Морозом.Такий же добрий дід із повчанням придбати електрошокер.А так як вона вдячна людина,то запропонувала йому свої послуги психолога.
  І через деякий час вони знову
зустрілися.
  В так званого боса
місцевої банди загинула донька,–з неї жорстоке повелися вороги Діда Мороза.З того часу минуло два роки,але це не дало якогось полегшення.Його мучили то жахливі сни,то напади безсоння;
душа каялася і згнивала водночас.
  Алель прийнялася за цю роботу і спільними зусиллями вони знайшли точку спочинку.
   Протягом цього часу їхні стосунки переросли в дружбу,яка приносила краплину щастя в їх пораненні душі.

 
  Офіціантка поставила чашку.Дівчина вдихнула
запах зеленого чаю і вкусила
тістечко,а чоловік зробив ковток свого лате.
—Я подумав над твоєю пропозицією і вирішив,що передам все тобі.
  Вона чуть невдавилася від такої
заяви.
—Ні.А як же твоя права рука?
Він заслуговує і готовий продовжити твою справу.
—Я втратив найдорогоціне у своєму житті і не хочу такої долі
йому.
—То на благодійність все віддай.
—Хотів,але не вдасться.
Мій час спливає,я не встигну
закінчити всі справи....
—Добре,я це зроблю.
—Дякую.
  Чоловік знову поцілував руку дівчини.
 

  Алель читала.Раптом до неї
підсів Ейн.Він вихопив з рук
книгу і запитально прочитав назву.
—Що хотів?
—Злочин і покарання?Читав.
—Дуже цікаво,–з нотакми сарказму
сказала та.
—В мене є план як покарати Камілу.
—Мг...–байдуже кивнула.
—Ти запросиш їх до себе на вечерю.Вони тебе присплять,а потім викрадуть картини.
Коли вони втікатимуть їх схопить
поліція (з ними я вже домовився).
—Вони ж можуть  тебе за собою повести?Не боїшся?
—Але докази мого перебування там не буде.
—А де ти будеш?
—У в'язниці.
—Добре,–погодилась і відкинулась назад.
—Так просто?
  Хитнула головою.
Ейн здивовано глянув в її очі,шукаючи якусь відповідь,
вони нічого не сказали.
Чоловік неміг повірити,що вона
так легко погодилася на його план.
—Якщо це все,прогуляємося?
—Що?Навіщо?
—Ти забув?В нас повинен бути медовий місяць.
  Дівчина нахилилася ближче і прошепотіла:
—І навіть не думай про відмову.


  Коли вони вийшли,Алель взяла
за лікоть Ейн і вони попростували
стежиною.
  Вона давно не відчувала такого
почуття, як кохання.Думки крутилися тільки про нього;
його волосся,запах,тіло.Найбільше
хотілось взяти його долоню і стиснути як антистрес.
Її подобалось торкатись своїх чоловіків,проводити по тілу різні
візерунки і залишати на них
царапини – саме таким способом вона показувала свою любов.
  Тільки зараз ненасмілилася це зробити.Хоч би як її серце не
вимагало,розум,поки що,холодний,бо хоче впевнитися
взаємності.