Алель разом із Елею завітали до квартири міс Попенс.Там вони після довгих пошуків знайшли записник, котрий був схований за дзеркалом у спальні.Кілька малюнків,зроблені похапцем,–відзначила  Еля.Алель погодилася з такою думкою і виклала одну гіпотезу:
за міс Попенс переслідували і вона бачила тих,проте крім нечітких малюнків більше нічого не було,що здавалось дивним,дівчина була певна,що мають бути ще, але не могла зрозуміти де.
  Опісля трудного дня сусідки повернулись додому і,
вмостившись у теплі крісла,
смакували гарячий чай із запахом
спілої полуниці та закусуючи те бісквітним тортом.
–Боже,яке смачне!–плямкала художниця.–Ох,як би я хотіла мати класну фігуру і їсти тортики досхочу.
–Тільки не кажи,що заздриш Керет,–відгукнулась Алель,в душі визнаючи,що теж хотіла такі гени,як у своєї подруги.
–Як же їй пощастило!А то я зараз це доїм і на пробіжку,бо в іншому випадку в мене з'являться бока.
–Та не кажи,–заперечила Алель сьорбячи ароматний напиток і продовжила:-Бока так швидко не з'являються,хоча твоя правда,якщо не рухатися,то такий наслідок не минучий,–зітхнула дівчина з тяжкістю усвідомлюючи,що її тіло змінюється і не в кращу сторону.
Таки чудові кулінарні таланти любої Керет і неактивний спосіб життя погано діють на її тіло.
Але відмовитися нелегко,адже вона готує з такою любов'ю і завзятістю,що серце і шлунок радо приймають страви.
–Алель,–серйозно почала Еля і це було досить незвично,бо зазвичай вона мала кумедний голос,в якому серйозність – антонім,–як ми будемо діяти?
–В якому сенсі?
–Нам потрібно знайти вбивцю,якщо не ми,то хто?
–Але ми не детективи.Як ти це хоч зробити?
–Спочатку поговоримо з найближчими людьми,комусь вона то мала розповісти.
–А як не вийде щось дізнатися,тоді що?
–Покажемо ці докази слідчому,що вів її вбивство.Можливо, показавши їх ми зрушемо слідство з місця.Алель, треба спробувати,–сказала Еля.Її очі кричали надією,немов ця смерть була її дитини,а не зовсім чужої людини,яка просто гарно писала картини і якими достукалася до серця кудрявої жінки.
–Гаразд,спробуймо,–погодилася дівчина швидше, щоб допомогти
художниці,чим із почуття справедливості.Вбивсто її цікавило,але знаходити вбивців не було в неї на меті.
  Алель поринала в сон,коли почула дратівливий дзвінок у  дверях.Із зіпсований настроєм
вона йшла на зустріч до гостя.
  Відкривши двері,її тіло спалахнуло дивним вогнем,наче кров підпалили і тепер вона палить все на своєму шляху.
Думки відійшли на другий план,а голова забилась  важкою  брилою,яку неможливо не помітити.
–Ейн?!–чутливо видала вона,так як
відчувала себе.
  Він проникливо глянув на неї,не гублячи твердості у погляді.Вона миттю зрозуміла,що це значило і кинулася назад.За нею гнався її коханий і не з добрими намірами.
Алель замкнулася у кімнатій із каміном спантеличина і сильно налякана;такою вона себе відчувала,коли приходив п'яний батько та влаштовував розборки з мамою,а потім переходив до неї.
І зараз,як і тоді,вона встигала втекти,наче доля спеціально підготувала її.
На мить Алель повернулася до будинку,де минали її дитячі роки.
Темне,холодне,чуже місце,де завжди чигала небезпека.Дівчина
відчула,як стискається шлунок і
гортань готується до виверження,–
страх вібруває тілом.Вона спустилась до підлоги та обняла себе также як тоді,коли за дверима її страх во плоті знущається над рідною їй людиною,а вона труситься,як той зляканий заєць і ховається.Ці почуття відкрили рану,що просто закрилася,
незагоїлася,яку вона намагалася забути,але це не так, ніщо не забувається...
–Алель,–прохрипів Ейн здавленим голосом.–Вибач.Прошу вибачити мене,–крикнув той і з усієї сили вдарив у двері.Потім знову,і знову,і знову... Здавалося,що чоловік не зможе ввійти,але ні,він зумів пройти,як і її батько.