Після цього Кейн відразу зачиняє двері, замикає їх на ключ, трохи схиляється і, звільнивши мою кінцівку, знічев'я щільно обіймає мене за плечі руками. Через це я спершу вражено завмираю, вилупляючись у стелю, а тоді беруся уривчасто дихати.

— Ц-с… Спокійно, біда минула. Вдих, видих, Глоріє. Вдих, видих… — чую його до нестями знайомий голос над уже червоним вухом і, щосили стараючись перебороти скажений вир емоцій, що зараз ще трохи – і змусить мене вибухнути, старанно виконую його пораду, поки мужній аромат якогось чоловічого засобу для миття приступає до ніжного лоскотання мого носа.

Згодом із коридору долинає ще якась лайка роздратованого вампіра і його кроки, які свідчать про те, що їхній власник прямує геть від цього місця. Невже справді полишив цю ідею? Відчув запах Кейна?..

Чомусь, навіть коли вже ми обоє розуміємо, що так звана небезпека минула, альбінос не збирається розмикати свої руки. А мені, чесно кажучи, і не хочеться, аби він це робив, тому я просто повільно здіймаю свої кінцівки, що навіть легко трусяться, і не конче сміливо торкаюся ними до його поясу. Та як тільки усвідомлюю, що зараз на тулубі чоловіка з одягу нічогісінько немає, мої долоні відразу пітніють від хвилювання і я миттєво забираю їх, наче обпікаюся об його нагу шкіру.

— Чому В-ви… — перелякано заїкаюся, не розуміючи, як не помітила цього зразу, але мене ненав'язливо перебивають спокійним напівбасом:

— Я опівночі повернувся, ще дещо робив, потім готувався лягати спати, а тут раптом ти нахабно ввірвалася до моєї кімнати. І що? Це все через Вайгара, чи не так?

Його кімнати???

Я очманіло застигаю, а серце починає калатати ще скаженіше, поки внизу живота холоне якась порожнеча. Він тим часом схиляється нижче, притуляє голову до моєї скроні і пошепки продовжує:

— Ай-яй-яй, а я-то думав, ти чемно виконуватимеш моє важливе прохання... Та, виявляється, поки мене немає, мій любий аімер розважається з іншим вампіром. І у що ви з ним бавилися? Зізнаюся, я не думав, що ти на таке здатна… Так же ж і не на жарт образитися можна, Глоріє… — останнє речення пан Кейн вимовляє, ошпарюючи моє вушко своїм подихом, майже нечутно і з незвичним задоволенням, що немало дивує мене і вводить у сум'яття.

Та тільки-но чітко усвідомлюю ним сказане, складається враження, наче якісь кігті нещадно шарпають мою переповнену світлими почуттями душу.

Ей, що він собі таке вигадує?.Ні, ти не повинен про мене таке погане думати!.. Я ж тебе…

— Чому Ви т-таке кажете? Це все неп-правда… Знаєте ж, що я б-боюся Вайгара… — мимрю я, намагаючись пересилити порив неочікуваної образи і тривоги, і беруся смикати тканину своєї нічної сукенки. А коли раптом розумію, що на мені зараз лише вона і трусики, волоски на тілі стають дибом, вся одразу пітнію, а дихання знову безперешкодно уривається. І я... зараз у такому вигляді… наодинці з ним… у його кімнаті... А він ще й без ніякої сорочки... Мамо ж моя!

— Чим можеш довести правдивість своїх слів, Глоріє? — ставить питання він, а тоді знічев'я відпускає зі своїх тісних обіймів, розміщує долоні з обох боків від моєї голови і опиняється прямо навпроти неї. І тільки-но я боязко підводжу розгублені очі, зустрічаючись із його палаючими рубінами, нажахано розумію, що настільки видовжених і вузьких зіниць у нього ще ніколи не бачила.

Стоп. "Чим доведу"?

— Ем-м... — розгублено і дуже тихо починаю, знову переполохано висвердлюючи у темній підлозі дірку. Творці, що мені йому сказати? Що той паскудник задумав? І чому я, узагалі, повинна виправдовуватися?? — Ну, Ви ж самі мене в-від нього тоді врятували, а т-тут чомусь не вірите… — продовжуючи сконфужено теребити легеньку тканину нічного вбрання, белькочу я, а він досі не відривається від заняття, яке уособлює собою поїдання мене своїми проникливими очиськами.

Почувши те несміливе виправдання із моїх вуст, вампір якийсь час підозріло мовчить, а потім робить довгий видих, наче хотів щось сказати, багато сказати, але втримався і промовчав.

— Гаразд, я вірю. Просто хотів трошки "пощипати" тебе, — іронічно хихотнувши, зізнається мій хазяїн, а я лише демонстративно надуваю свої дедалі більше червоніючі щоки. Та куди вже там більше червоніти! І що він собі таке дозволяє!

— Ви справжній негідник… — обурено кажу я, відвернувши голову вбік, адже краще дивитися будь-куди, але точно не на нього. Та несподівано до мене дотумкує, що я щойно бовкнула, і тому відразу хочу виправити все, але ошелешено завмираю, коли чую його наступні слова, які пан промовляє із неабиякою насолодою:

— О-о-о, мій аімер напрошується на покарання?.. — запитання усміхнено звучить із блідих губ, що зараз прямо біля моєї вилиці. У цю ж мить у мені все здригається, а душа злякано тьохкає. Пок-карання?

— Проб-бачте мені, будь ласочка, мої нахабні слов-ва… — до неможливості зніяковіло починаю я, шастаючи переляканими вічами по темній кімнаті, бо ж мені здається, що ця репліка повинна хоч якось на нього подіяти.

— Вибачення не приймаються, — коротко заявляє пан Аберхард, і тим самим підписує мені незрозумілий вирок, внаслідок чого я вкриваюся невидимим льодом. Чекай, що? — Ти маєш розплатитися за свої слова, все ж це було образливо... — вдавано пригніченим тоном говорить господар (наче повірю, що справді образився!), а я тільки розчаровано, нарешті, ковтаю слину, а то ще й забула, як спрага мене недавно мучила. — То як мені тебе покарати, Глоріє? Може, маєш якісь варіанти?

Складається враження, наче його приглушений шепіт розповсюджується моїми судинами, змушуючи кров у жилах закипати, а тіло – тремтіти у передчутті чогось невідомого, і від цього дуже страшного дійства.

Чоловік бере однією долонею пасма мого волосся і, стуливши повіки, вдихає його запах, а я ж лише налякано примружуюсь, ніби боюся будь-якого його дотику. Потім він неочікувано кладе свою голову мені на голе праве плече і я відчуваю, наскільки м'яка і лоскітлива його чуприна.

— Я скажено сумував за тобою, Глоріє... Ці два дні були пекельними… без тебе.

Від почутого мої очі здивовано розширюються, а серце до болю стискається, після чого з надзвичайним щастям починає вискакувати у грудях.

Що ти щойно сказав, Кейне? Придурюєшся ч-чи що?.. Чи ти зараз…

Не встигаю докінця усвідомити сенс його недавніх слів, тому що все в голові обривається, лишень я бачу той терпкий погляд, що він зараз зводить на мене.

— А ти?.. — далі питає альбінос, не відриваючи від моїх очей своїх розпечених рубінів. — Глоріє, а що відчувала ти?

Мені у цю мить здається, наче кожне його слово долає несказанно довгий шлях, ніби виривається десь глибоко з єства, перш ніж бліді губи вампіра прошепочуть його. Я остовпіло витріщаюся на нього, не маючи змоги нічого нормально збагнути, а заодно і відповісти.

Знічев'я пан Кейн переводить позір на мої ключиці, і той помітно мутніє. Далі легенько відкидає мої коси назад і обережно проводить по шиї і плечі пальцями, торкаючись до шкіри лише самими їхніми кінчиками, які немов на подушечках мають розжарені вуглинки.

— Я… — запинаюся, усвідомлюючи, що досі не дала відповідь на його запитання (та чи потрібна вона йому насправді?), а хазяїн тим часом обпалює те місце своїм жарким диханням, змушуючи мене миттєво сіпнутися, і заключає плече у полон долоні.

Я несвідомо кладу свою тремтячу руку йому на напружений торс, таким чином намагаючись від чогось утримати, і тут же ж відчуваю увесь рельєф натренованих мускулів, через що температура мого тіла відразу піднімається. Якогось дідька мову наче віднімає, і я вже нічогісінько не можу навіть пискнути, не те, що сказати.

За кілька секунд прочуваю, що його гарячі губи повільно притуляються до нижньої частини шиї, а довгі ікла відчутно дотикаються до шкіри, що десь глибоко у мені відгукується судомним стисканням.

Тоді ж моя персона до неможливості напружується, поки кладу і другу руку на його тулуб, стараючись відпихнути. Ні, Кейне, ти не можеш!.. Не треба, прошу... Тобі ж буде дуже зле…

Тільки-но я наважуюсь якось заскиглити, то розумію, що вампір зараз не кусає, а просто починає дуже міцно цілувати мене там, наче раз за разом то втягує бідолашну шкіру, то послаблює своє "захоплення". Внаслідок тих його дивних дій ноги стають якимись пуховими і до мене доходить, що я можу згодом не втримати рівновагу. Коли те місце починає помітно боліти, я цупко впиваюся нігтям у його прес, а він, певно, помітивши (і відчувши) мої мимовільні страждання, через довгі секунди повільно відсахується, після чого з моїх вуст зривається обірваний вдих.

— Що В-ви щойно… — заїкаюся я у спробі поставити питання, ледве ворушачи язиком.

— Думаю, це було твоє покарання… — тяжко дихаючи, схриплим голосом повідомляє пан Аберхард, а тоді неспішно відходить від мене, бере з ліжка якийсь плащ і накидає на мої плечі, згодом швидко застібаючи його ґудзики. — Не пригадую, щоб вчив тебе в такому образі розгулювати маєтком і щоб дозволяв себе дряпати, — вампір хутко вмикає ліхтар, що до цього часу безпристрасно стояв на тумбі, і я помічаю, що на його м'язистому торсі виступили крапельки крові від моїх же ж нігтів. Ой, це було настільки сильно?

Я принижено і страшенно соромливо відводжу погляд вбік, не бажаючи дивиться на скоєний злочин і його гарне тіло.

— Ал-ле Ви… — починаю я, та він різко перебиває мене:

— Дідько! Негайно ходімо звідси, а то ще трохи – і ти можеш відчути на собі всю сутність мого гріха, — несподівано заявляє Кейн, лютуючи радше на себе, ніж на мене, і різко відчиняє двері, а я лише шоковано лупаю очима. Він за плечі розвертає мене і наша пара виходить із його кімнати.

Стоп. Що ти щойно сказав?? Нічого не розумію! Ти ж Хіть, а ще й із "Фотейно", то чому спинився, якщо мав можливість заволодіти тілом невинного аімера? Ти точно до того клану потрапив, Кейне? І тобі точно той гріх приписують? Що більше я тебе дізнаюся, то частіше думаю, що ти якийсь занадто добрий. І це може бути навіть трохи підозріло... Ще не показав істинне обличчя, кажеш, тату?

— Сподіваюсь, за ці два дні це був єдиний раз, коли Вайгар тобі "докучав"? — згодом питає він, вириваючи мене з надтривожних думок, зім'ятих не змогою тверезо осмислити ситуацію.

— Т-так, єдиний, — оговтуючись, відповідаю я, поки ми вже повним ходом крокуємо темним коридором, який освітлює тільки той ліхтар у його руках. Я лише зараз помічаю на собі його вампірський плащ і через це в душі зароджується дивне тепло. Ох, як він класно пахне…

— Видно, мій маєток – це не те місце, в якому ти була би повністю у безпеці, — стурбовано роздумує вголос мій хазяїн, а я раптово торкаюся місця на шиї, яке всмоктували його губи. Ай, навіть трошечки ниє. Чекайте… Кейне, ти що… Мені засос поставив?!

Від цієї пристрасної думки я миттєво запалююся багряним і з усієї сили намагаюся не видати ніякого звуку.

— Аби ти тепер запам'ятала, де є ця кімната, адже коли мене нема, ти саме там можеш сховатися від нього, якщо інших місць не знайдеш. Вайгар ніколи туди не заходить, бо вона переважно зачинена, та і якби зайшов, його б ноги більше не було в цьому домі. Я потім дам тобі від неї дублікат ключів, зрозуміла?

Ключі? У мене буде можливість вільно заходити до потаємної кімнати мого пана, яка ним наскрізь пропахла? Ух ти ж!

— Зроз-зуміла, — досі тремтячим від хвилювання голосом відказую я, ще краще закутуючись у його стильну одежу.

— То… Як ти на мого братика натрапила? І чому так пізно не спала? — цікавиться пан Кейн, коли ми сходами спускаємося на поверх, де, мабуть, є моя кімната. Ну, з цього можна було й почати нашу зустріч, а не чинити оце ось все…

— Мені просто один жах наснився, тому прокинулася… — чесно відповідаю я, поморщившись від неприємного спогаду. — А з Вайгаром зустрілася на шляху до кухні, в якій потім хотіла випити води з лимоном. Не знаю, якась спрага напала, чи що... — останнє речення кажу вже тихіше, наче для самої себе, дивлячись під ноги. Після цього перекидання словами наш дует береться іти мовчки.

Ой, до речі! Мій пан же ж навіть нічого на себе не накинув, так і виходжає тут напівголяка!

Різко глянувши на широку спину вампіра, легко освітлену тим ліхтарем, я бачу на ній декілька тьмяних рубців, через що мої брови у розпачі зводяться над переніссям. Від чого вони?

Потім трошки доганяю мого господаря і, потягнувшись рукою, обережно торкаюся пальчиками до тих негарних шрамів, внаслідок чого помічаю, як тіло альбіноса здригається від несподіванки мого дотику. Тоді ж він одразу зупиняється, і я чиню так само, замислено досліджуючи задню частину його тулуба.

— У свій час діставалося від однолітків за те, що не схожий на інших, — із дивним холодом у спокійному голосі повідомляє чоловік, наче відповідає на моє німе питання.

Я розчулено проводжу долонею по тих кривих рубцях і відчуваю, як у горлі утворюється невеликий камінчик, сповнений жалю і щирого співчуття.

"Ваша несхожість Вас лише ще дужче прикрашає", – хоче виринути десь із глибини моєї щемливої душі, але я лише здивовано замовкаю, коли наступної миті пан Аберхард знову починає крокувати коридором, ніби таким чином показуючи, що йому не потрібне ніяке співчуття, а до того ж від мене.

Боги, як боляче...

Я стискаю руку в кулачок і, притуливши до грудей, тихо схлипую. Згодом швидко витираю сльози, викликані пекучою образою й нерозумінням, і спішу догнати його.

Раптом розумію, що ті темні штани, у яких він зараз, його ніяк не гріють, адже ж тут зараз не дуже-то й тепло. Коли мене охоплює незвідана сміливість і так званий режим квочки, я хутко знімаю зі свого тіла те вбрання і тут же ж, трошки підстрибнувши, накидаю його на плечі мого замисленого пана. Через ці дії він вкотре зупиняється, мабуть, не розуміючи, що відбувається. Тоді я вибігаю наперед і з блискавичною швидкістю, аби не зміг ніяк заперечити, застібаю кілька верхніх ґудзиків.

— Думаєш, ти в цьому не змерзнеш? — говорить вампір, питально вигинаючи білу брову й очікуюче дивлячись на мою персону, а я у той момент бачу, як його разючі очі пильно-пильно зиркають, та не "зиркають", а просто напросто дірявлять мій прикритий легкою тканиною бюст! Ох, лихо, забула!

— Вам більше треба зігрітися, ніж мені. От дивіться, знову ті судини з'являються. А я, чи знаєте, за Вас переживаю, — поспішно відійшов убік і спробувавши проігнорувати прилив жару до організму, завзято кажу я, бо ж справді якось помітила на його тілі, коли спинився, оті дрібні синюваті артерії (чи що це там у нього?).

— Думав, не побачиш… — розчаровано цідить крізь зуби Кейн, а тоді продовжує ходьбу, виставляючи наперед себе джерело світла. Чому ти думав від мене це приховувати? Я би все одно рано чи пізно помітила. А, швидше за все, рано, тому що дуже вже люблю тебе роздивлятися!..

Обхопившись руками, щоб зігрітися, я розумію, що самій теж не завадило б щось натягнути на плечі, та що вже поробиш.

Через кілька хвилин виявляється, що ми весь це час ішли до кухні, що я зовсім не зауважила. Коли опиняємося у тому приміщенні, пан Аберхард набирає у якусь склянку питної води, додає до неї скибку лимона і вручає мені.

Я вражено дивлюся то на простягнуту річ, то на нього.

— Пий, — коротко наказує він, а я тоді відразу беру ту склянку і наповнюю себе життєдайною рідиною, якої мені страшенно бракувало останні пів години.

Тільки-но випиваю ще один такий стакан, ми в супроводі напруженої тиші покидаємо кухню і тепер, думаю, вже точно тримаємо курс до моїх покоїв.

Раптом, крім вампіра, чую і інші кроки. Згодом здіймаю опущену в роздумах голову й оторопіло витріщаюся на Вайгара, що прямує нам назустріч. Через секунду відчуваю, як мій господар міцно обіймає моє плече рукою і досить-таки щільно притуляє до себе. Тоді ж я швидко прикриваю долонею місце ймовірного засосу і поступово червонію.

У бурштинових очах того кровопивці помічаю відблиск страху, коли він переводить шокований погляд з мене на власника цього маєтку.

Далі ми просто мовчки проходимо повз нього, обмінюючись зростаючою напругою, і я прочуваю, що кінцівка вампіра звільняє мене від тієї дивної хватки.

Цікаво, він потім поговорить із тим вампіриськом про це чи ні? Що пан Аберхард йому зробить?.. Ох, якось так змучує жити у цьому будинку, щоразу насторожено очікуючи на зустріч із цим гадом Вайгаром.

Знову виринути з океану думок мені вдається лише біля знайомих дверей, тільки-но пан Кейн зупиняється і я навіть трошки стукаюся у нього. Розгублено підвівши очі, схиляюся у німому вибаченні, а тоді підходжу ближче до входу.

— Ради Всевишніх, Глоріє, я тобі потім дам грошей, аби ти купила собі більш закрите спальне вбрання, — неочікувано заявляє вампір, а я лише остовпіваю, уже вхопившись за клямку. — Якби не те дурне закляття, твоя свідомість уже би була поглинена глибоким сном, який настає сама знаєш, після чого, — чую якесь тихе сичання і, коли обертаюся, мов ошпарена, бачу, як він до крові кусає власну долоню.

— Що Ви робите?! — злякано пищу я і відразу кидаюся до нього, але той відступає на кілька кроків, звільняючи кінцівку від пастки гострих ікл.

— Краще не підходь до мене, для спільного блага, — тихо гарчить чоловік, тримаючись за долоню, з якої уже крапає червона рідина. Я нерозуміюче досліджую його сповнене незвичним болем обличчя, а тоді винувато опускаю голову.

— Пробачте, будь ласка… — з гнітючою провиною, що змушує душу щеміти, промовляю я, дивлячись на власні босі ноги.

— Глоріє, за що ти просиш пробачення? — щиро дивуючись почутому, запитує альбінос.

— За те, що я такий поганий аімер. Не виконую нормально власні обов'язки, та ще й часто нахабнію. Чому Ви мене не виженете, врешті-решт?? Я ж лише проблеми Вам створюю! — коли здіймаю на нього сповнений відчаю погляд, його губи міцно стиснені цупкою лінією, а червоні очі з сердитою строгістю дивляться на мене. Потім господар шумно видихає і, легко відвернувши голову, каже:

— Завтра відправляємося до Вірверсáлю. Для чого — повідомлю у дорозі. Коли розберемося із тим бісовим закляттям, тоді і поговоримо про якість виконання твоїх обв'язків. А завтра просто будь готовою вирушити рано-вранці, — чітко повідомляє він, діловито сунувши поранену руку до кишені плаща, поки інша тримає ліхтар, а я лише сконфужено кліпаю. — Все, не змерзни там, Глоріє. Гарних снів, — промовляє наостанок вампір, розвертається і починає йти в глиб темного коридору, забираючи з собою світло, а мені доводиться лише проводжати ту аристократичну спину нерозуміючим поглядом.

Це тепер буде його коронною фразою? Ей, і що ми забули у королівстві відьом?? Там же ж заборонено з'являтися чоловікам!

Тяжко зітхаючи, я, нарешті, заходжу до кімнати і внаслідок цього опиняюся у повній темряві, що поступово поїдає мене. Відразу стає моторошно і самотньо. Всередині раз за разом починають відновлюватися відчуття, що переслідували мене весь час, що я не бачила мого пана. І від цього припливу гірких почуттів горло щось стискає, а моє тіло лише ослаблено сповзає на підлогу, спираючись об двері. Та як тільки в голові, неначе спалах блискавки, з'являється усвідомлення, що альбінос уже тут, вдома, що ми вже з ним бачилися і що завтра будемо тримати довгий курс до так званого дамського царства, тілом проходиться хвиля позитивних емоцій. Ой, я уже з нетерпінням чекаю завтрашнього дня! Що ж такого задумав мій пан…

Весело підскочивши, я майже напомацки прямую до свого ліжка і дозволяю м'якій теплій ковдрі огорнути себе з головою. Якщо він сказав бути готовою зранку, то, боюся, не зможу виправдати його очікувань. Що, знову? Ех… Ніяк не візьмуся добре виконувати свої обов'язки…

Раптом у свідомості неждано спалахують яскраві кадри всіх недавніх глибоких поглядів вампіра, його проразливих слів і обпікаючих дотиків, які тут же ж стають причиною того, що я миттєво скидаю із себе ковдру і, уривчасто дихаючи, хапаюся за уражене місце на шиї. Трясця його матері, відколи він почав на мене так діяти? Відтоді, як усвідомила, що закохана в нього??

Унизу живота щось млосно скручується, щоки відразу міцно червоніють, а їхня хазяйка лише по-дитячому супиться. Ще б пак, люди, та ви його бачили?? Які в нього руки! Яка спина! М'язи на ній наче вирізьблені! А який торс! Йой, мамцю, пробач мені!

Я соромливо закриваю вишневе обличчя долонями і тихо-тихо пищу. Ай, треба вже чим швидше заснути, а то завтра буду, як справжнісінький мрець!

І тільки-но, вкриваючись покривалом, ледве втихомирюю бурхливу реакцію на думки про вродливого господаря, як тут же ж у голову врізається одне гаряче усвідомлення. Та він мені засос поставив!

Я знову прикриваю розпашіле лице, тепер хіба що ковдрою, і захоплено підтискаю губки. Ой, якимось місцем чую, що сьогодні нормально поспати таки не вдасться…


*****

— І хто тебе просив так довго збиратися? Я ж учора казав, що рано виїжджаємо, — бурчить мій пан, допомагаючи мені залізти до гарненької карети, що буде рухатися завдяки чотирьом незрівнянним красеням, які зараз в очікуванні розгрібають копитами сиру землю. Певно, нерви власника переходять і їм.

— Пробачте, будь ласка. Через певні думки довго не могла заснути, — чесно кажу я, а потім думаю, що навіть не впевнена, чи вдалося мені посипати тієї ночі взагалі.

З самого ранечку, ще сонце не зійшло, мене збудила стривожена пані Гелла, розповівши, що це на проханням власника маєтку, і тоді я почала поспішно вбиратися. У процесі зрозуміла, що вчорашні "забавки" вампіра залишили на моїй шиї досить величеньку темно-фіолетову пляму, що була дуже схожа на синець. Я обурено й устидливо щось собі бубніла, поки збиралася, тому що тепер мені треба було ретельніше підбирати одяг, який би закривав те місце.

А от зараз я, хоч і з запізненням, прилетіла до "Того, кому треба безвідмовно коритися", і поспішно запхалася до нашого засобу пересування, звичайно, не без допомоги чоловіка, долоня якого прикрашена бинтом. А не треба було себе кусати вчора! Нащо він то зробив, узагалі?

— Рушаймо, будь ласка! — просить кучера Кейн, попередньо оцінююче зиркнувши на мене і нічого не сказавши на ті слова. І коли ми обоє зручніше вмощуємося на своїх місцях, елегантний транспорт починає рухатися. Глянувши на супутника цієї довгої поїздки, я помічаю, що судини на його обличчі стали ще виразнішими. Так, треба швидше з цим усім розібратися.

— То… що ми будемо робити у Вірверсалі? Якщо Ви не забули, то перебування чоловічої статі на території цього королівства строго заборонене, — серйозно нагадую я, а потім схрещую руки на грудях, очікуюче пропалюючи у моєму панові дірку. Альбінос відвертається від вікна, незрозуміло від чогось кривиться і відповідає на мій погляд, цікаво всміхаючись самими очима, в той час як губи лише легенько сіпаються.

— Нам варто знайти в одному з їхніх лісів кілька рослин, які допоможуть зварити настоянку, яка, за планом, має позбавити тебе від того закляття. Шкода, але кілька найважливіших інгредієнтів ростуть лише там, — пан на мить замислюється, тоді ж поправляє високий комір свого пальта й інтригуюче повідомляє: — А щодо строгого закону, то не хвилюйся – у мене є одна ідейка…