«Світ ділиться на два класи — одні вірують в неймовірне, інші роблять неможливе».

Оскар Уайльд

Книгу «Світло» Марта читала не всю підряд, вибирала окремі розділи, що їй були цікавими. Спочатку вона вивчила перші параграфи з частини про світлові прийоми, Марта все літо тренувалася керувати цією стихією. Та на жаль, їй не легко давалося опанувати прийоми, адже вона фактично мала Середній рівень. А активувати Найвищий за власним бажанням досі не вдавалося, хоч як Марта не намагалася пригадати, як вона це зробила під час сутички з Джесікою.

У частині, де розповідалося про яснобачення, також було чимало цікавих тем. Марта багато з них прочитала і дізналася купу цікавої інформації, про яку раніше навіть не здогадувалася! Пані Галина особливо нічого не розповідала про різні розділи яснобачення, говорила лиш те, що стосувалося теми. До цього Марта опанувала концентрацію та могла вільно входити у стан передбачення, також могла непогано передбачати найближчі події, конкретно з чимось пов’язані, а ще наслідки певних подій.

Та окрім цих розділів, у яснобаченні виявилося ще багато цікавіших і складніших тем. Наприклад, визначення точного майбутнього, у якого майже немає варіацій. Марта здогадувалася, що саме цю тему їй потрібно буде вивчити зовсім скоро, адже вона і знадобиться в експедиціях на острів. Тому дівчина з радістю проковтнула цей параграф.

«Точне майбутнє – це те, яке фактично не має варіацій. Та попри це, передбачення для нього зробити досить важко, адже це вимагає неймовірної концентрації.

Передбачення точного майбутнього згодиться у тих випадків, коли наперед усе вже вирішено, та ми цього не знаємо. Як би краще пояснити… для прикладу, є коробка, у якій точно щось є. Але що – ми не знаємо. Та це «щось» там точно є, воно одне, конкретне і не залежить від ситуації, тобто, не зміниться. Ми просто не знаємо, що це. Якщо там лежить яблуко, то ясновидець може передбачити це, але що б не сталося, там не з’явиться груша. Суть полягає в тому, щоб зазирнути в майбутнє і назвати той факт, що на теперішній час невідомий» (із книги «Світло»).

Та це не найцікавіше з усього, що прочитала Марта. Цілих три параграфи були присвячення Долі людини та її передбаченню. Ця тема виявилася надзвичайно цікавою, хоча Марта мало що змогла зрозуміти… Вона вирішила, що коли ще більше поглибить свої знання з яснобачення, що заново перечитає і спробує розібратися.

«Врешті-решт, доля людини – не така й проста штука… Саме тому я посвятив цій темі цілих три параграфи. Почну із того, що в кожного в житті є якісь ключові моменти – так звані, доленосні вузли.

Уявіть собі плетиво – воно має безліч ниток, вони усі між собою з’єднані. Ти йдеш по одній із таких ниток, натрапляєш на вузол, від якого розходяться ще багато «стежинок», обираєш одну, йдеш по ній, а тоді знову натрапляєш на розгалуження…

У нашій Долі є приблизно такі ж розгалуження – від них багато чого залежить у нашому майбутньому. Якщо змінити який-небуть момент у такому вузлі, то це може значно вплинути на подальшу Долю. Тому у передбаченні майбутнього людини важливим моментом є вміння нащупувати ці ключові вузли, бачити розвиток подій у них, а також наслідки…» (із книги «Світло»)

Там ще багато чого розповідалося, та здебільшого усе було заплутаним. Особливо, для Марти.

Також для дівчини було цікавим те, що усі шляхи людей якимось чином перетинаються. Звісно, вона про це й так знала, але в третьому параграфі про Долю йшлося саме про це – зв’язки. Виявилося, що те, які зв’язки з іншими фігурами має людина у житті, також впливає на її майбутнє. Адже гарний друг може вплинути на важливе рішення, ворог вивести із рівноваги, сколихнути впевненість у своїх діях…

Загалом, багато чого цікавого і заплутаного. А наступні параграфи виявилися ще дивнішими – ймовірності, віщі сни… а також теорія про дивовижні нитки, що складають четвертий вимір – простір та час.

«Уяви собі, що ти можеш побачити, як рухається кожна найменша частинка Всесвіту. А тоді – зрозуміти їхній рух і навіть передбачити його… Дивовижне відчуття, правда?

Передбачити усе, що відбудеться надалі у всьому світі – просто неймовірно… чи все ж, можливо? Чи доводилося вам чути колись про Демона Лапласа, що здатний у будь-який момент сприйняти положення кожної частинки Всесвіту, а потім передбачити її майбутнє і дізнатися її минуле?

Якщо зрозуміти, як влаштований четвертий вимір, якщо зрозуміти, як рухається час і як влаштований простір…» (із книги «Світло»)

На цьому Марта вирішила, що з неї досить. І так від спеки голова закипала… Тож надалі вона вирішила лише користуватися книгою для вивчення нових прийомів світла. А з теорією розбереться пізніше.

***

Не встигла Марта й опам’ятатися, як почалося навчання. Спершу вона ледве знову не пішла наліво, у будівлю Коледжу, але потім опам’яталася і завернула у потрібну сторону. Перед цим їм вже зробили невеличку екскурсію, показавши усі потрібні аудиторії.

І Марта аж ніяк не могла звикнути до цієї великої території, порівняно з тією частиною, що займав Коледж!

– Тут би не заблудитися в перші дні, – бурмотіла Лілі.

На щастя, усі п’ятеро на початку навчального року були в групі «А», тож потрібні аудиторії шукали гуртом. Їм дивом навіть вдалося не запізнитися на перший урок спеціалізації, який вела сувора пані Аліса. До речі, підручник цього року був більшим, ніж попередні, і Марта вже не могла приховати цікавості, що ж такого буде цього року. Макс пригадував, що на третьому курсі з’являться якісь цікавенькі завдання…

Але почалося все, як і раніше, з параграфів. Мабуть, приводили студентів «у форму»…

На третьому курсі з’явився новий предмет – астрономія, що вельми радувало Ратмира. Марта пригадувала, як він розповідав, що цікавився астрономією…

– Ми будемо дивитися в телескопи? – припустив Левик, коли вони прямували на перший урок.

– Удень не вийде, – Лілі засміялася. – Мабуть, просто будемо щось вивчати…

– В астрономії дуже багато всього цікавого, – запевняв Ратмир. – Наприклад…

– Наприклад, ми будемо вивчати порядок планет? – скептично пирхнув Левик. – Зоряну карту? Чи може, якийсь там вплив небесних тіл на людину?..

– Це не зовсім астрономія, – скривився Ратмир. – А порядок планет можна й так знати… без уроків астрономії.

В аудиторії, що знаходилася на третьому поверсі, було дуже просторо. Це була справді велика кімната зі сферичною скляною сферою, крізь яку пробивалося сонячне проміння. Тут не було ні парт, ні довгих столів, ні лав, і нічого подібного… Лиш м’які мішки-сидіння були розставлені півколом, а в центрі була велика дошка, біля якої на такому ж крісельці сидів чоловік.

В аудиторії вже було кілька людей, але всі вони стояли, ніяково поглядаючи на імпровізовані сидіння. Видно, такий нестандартний вигляд класу дещо… насторожував. А чоловік так і сидів, наче нічого й нікого не помічаючи довкола.

– Ем… доброго дня, – наважився вигукнути Левик.

Чоловік стрепенувся й глянув на учнів.

– Ох, доброго, – мовив він. – Чого ви усі стоїте?.. Сідайте, будь ласка.

Учні несміливо рушили займати місця. Марта розглядала учителя – це був зовсім молодий чоловік з блідо-коричневим волоссям, що звивалося хвильками. У нього була невеличка борідка, а на носі квадратні окуляри, що на вигляд робило його цікавою особою.

– Чого ми раніше його ніде не бачили? – запитала Марта.

– Бо він викладає лише в Університеті, дурненька, – пирхнула Лілі. – Як ти могла його бачити, якщо ми весь час перебували лише на території Коледжу? Тут навіть кілька виходів окремих є…

Марта подумала, що це логічно, тому більше не задавала дурнуватих запитань. Хоча, повністю гарантувати це вона не могла…

Коли нарешті почалася пара, учитель представився:

– Мене звати професор Олег, я викладатиму у вас астрономію, як ви вже, сподіваюся, знаєте.

Студенти весело загули. Професор виглядав як типовий «відлюдькуватий професор» – не надто високий, та ще й сутулий, ніякова усмішка, трохи боязкий погляд, розхристане волосся, а на останок ще й квадратні окуляри. І розходжував він з боку в бік, склавши руки за спиною, наче щось задумуючи.

– І спершу, щоб вас зацікавити, я вам дещо покажу, – урочисто промовив професор, узявши з столу невеликий сірий пульт.

Тихий сигнал пролунав доволі гучно у тиші очікування. Мартині брови злетіли догори, коли раптом зверху роздався сильний гуркіт – це скляний дах почав затягуватися темною висувною стелею. Учні завмерли, спостерігаючи за тим, що відбувається.

Коли в аудиторії стало зовсім темно, пролунав ще один сигнал. На проекторі, що висів прямо над головами учнів, засвітилися зірки і розкидалися по всій стелі, створюючи ілюзію зоряного неба.

– Такий-собі планетарій, – вдоволено промовив професор. – Зараз ви можете насолодитися зоряним небом, яке також чудово можна було б побачити при ясній нічній погоді.

Роздалися захоплені вигуки. Марта й сама зачаровано дивилася на стелю, на сяйливі крапочки, які поволі оберталися по колу.

– Звісно ж, астрономія полягає не лише у тому, щоб спостерігати за зорями, – продовжив говорити професор. – Також ми будемо вивчати планети, всесвітні закони і те, як усе влаштовано у Всесвіті. А також, можливий вплив небесних тіл на нас, обдарованих…

– О, я казав, що щось таке буде, – шепнув Левик і одразу ж отримав під ребра від Лілі.

– А почнемо ми із небесних світил – зірок. Хотів би я почати з таких понять, як…

Далі почався урок, Марта вирішила, що варто записувати поняття, які використовував викладач.

***

− Тобі ніяких тривожних снів не снилося? – у першу чергу поцікавилася пані Галина, коли побачила Марту.

Це було перед початком пари з англійською. Марта зупинилася, махнувши друзям, щоб ті йшли займати місце.

– Ніяких тривожних, – посміхнулася Марта. – Лише гарні.

– Ох, тоді це чудово. А то після тих попередніх двох років…

– Я розумію. Мені й самій іноді страшно, що знову може виникнути якась загроза… Але поки що все тихо. І спокійно.

– Як твої справи у яснобаченні? Займалася літом?

– Коли батьки не бачили, – Марта тихенько засміялася. – Їм, певно, було б цікаво дізнатися, чому їхня донька пускає з рук сяйливі феєрверки…

– Сподіваюся, ти все ж була обережною. Цього року ми більше присвятимо увагу самим передбаченням, а вправність у керуванні світлом я залишаю на твоїй совісті. Якщо будуть якісь питання – можеш звертатися, звісно ж, – пані Галина на секунду притихла, а тоді ще додала: – Нам згодом потрібно буде розібратися, що там з твоїм недо-Найвищим рівнем. Можливо, тобі якось вдасться контролювати той перехід між рівнями і краще контролювати себе…

– Може, – Марта сумно зітхнула. – Взагалі, якось дуже дивно вийшло з цими рівнями. Ви знали ще якусь людину з Найвищим рівнем яснобачення?

– Знала, – пані Галина сумно підтиснула губи. – Коли ще була молодою… Та вона зникла, лиш встигнувши передати свої повноваження Домініку, на той час ще молодому хлопцеві. Каміла Шульц, вона перед ним очолювала Раду. Це була справді дуже розумна й цікава жінка… ой, що ж це я розговорилася про неї. Взагалі, про ясновидців Найвищого рівня мало що відомо. Навіть Аксьоненко Григорій мало про них написав у своїй книзі.

– Так, небагато нового, – кивнула Марта, пригадуючи «Світло».

Про Найвищий рівень там згадувалося кілька разів – у вступі, де була мова про рівні, серед прийомів, що були доступні лиш Найвищим, а також в останній четвертій частині книги, де йшлося про загадки ясновидців… Але й там про них сказано було кілька слів. Можливо, і прадідусю Лори було небагато відомо про них.

– Загалом, якщо щось відчуєш неладне – у першу чергу повідомляє-ш мені, – дала настанови пані Галина, розвертаючись. – А зараз вибачай, мені перед парою ще треба владнати кілька справ.

Марта кивнула й повернулася на своє місце. Потрібно ще раз перечитати «Світло» і добре вивчити текст – а раптом вона щось пропустила?

На думку спав рядок, яким завершувалася четверта частина: «Таємниць приховується наразі надто багато. Можливо, навіть древнім не було під силу їх розгадати… Іноді складається враження, що таємниці взагалі не завершується, а з кожною новою розкритою з’являється безліч інших. Та й розгадати усі ми навряд чи зможемо, нам залишається лиш розкрити більшість… і спробувати щось зрозуміти» (із книги «Світло»).