— Загалом, голубки, вчора відбувся перший тур Мірантирського епосу. Пройшов швидко та не дуже захоплююче. Ми відгрохали таку арену і майже не використовували її величину і масштабність! Тому за допомогою нашого друга Антона, його ідей та спеціальної команди з балансування бойової системи було ухвалено рішення: у другому турі, в який пройшло п'ятнадцять учасників, буде п'ять поєдинків, по три бійці в кожному, та! Поки ви не почали галасувати, особливо ти, Іззі, ще додам, що крім зміни в кількості учасників в одному бою, було прийнято рішення: для кожного відкрити ще одну залишкову магію. Як ми розійдемося, і за десять хвилин після цього у кожного з них з'явиться сповіщення про відкриття ще однієї залишкової магії. І! Щоб матчі вийшли зовсім вже видовищними та цікавими, ось вам турнірна таблиця, в якій ми вже підібрали трійці… Тож можете допомогти своїм чемпіонам вибрати нову магію, щоб було простіше боротися з противниками.

Алекс нарешті перестав базікати (раніше він таким балакучим не був, але, нова посада зобов'язує), показав рукою собі над головою, і там з'явилася дерев'яна дошка з вигравіруваним на ній списком. Всі присутні, включаючи мене, подивилися туди.

«1 бій:

КрейзіАліса

Монстро

Боня

2 бій:

Містер Блискавка

Каустік

Броньований Цар

3 бій:

Вільний Воїн

Мертвий Кровельник

Славний Жартівник

4 бій:

Яром

Мілена

Праведник

5 бій:

Куросама

Грокула

Гомол»

— Якого… Що за… Ви там зовсім охрініли? Три мої бійці пройшли у другий тур і вони боротимуться один проти одного? Алексе! Ти зовсім втратив совість? — вибухнула злісною тирадою Єлизавета, розмахуючи на всі боки своїм келихом і забризкуючи всіх присутніх червоним вином.

— Вибач, заспокойся! Це вже вирішене питання. І обговоренню не підлягає. Я просто ставлю вас перед фактом.

— Може, тобі ще «дякую» сказати?

Повисла незграбна і напружена пауза. Було чути тільки гучне і хвилююче сопіння помічника Єлизавети, що причаївся в кутку.

— Що, вигнав Зазикина, нема кому давати під хвіст, і з загадкового павучка ти одразу перетворився на відкрого гондона? Швидка трансформація.

Іззі повернулася в спокійний стан так само швидко, як і вийшла з нього, і покликала Вереса підлити вина.

Я глянув на інших присутніх, яких з нашого останнього засідання в цій кімнаті значно поменшало.

На чолі столу — павукоголовий Алекс, праворуч — молодий Антон, ліворуч — Дромед, я біля Дромеда та Іззі біля Антона. Ось і все. Гавриил і Зазикин вже не значилися у верхівці адміністрації Мірантира. Є ще помічник Єлизавети Верес, який знову причаївся в кутку, але він не рахується.

— У кого ще якісь заперечення чи пропозиції, голубки? — звернувся до нас Алекс.

— Другий тур пройде завтра? Ніяких змін? — уточнив Дромед.

— Так. Отже, у наших чемпіонів, вважайте, є доба, щоб освоїти нову залишкову магію. І так, показник магії одразу буде максимальним. Нам потрібна видовищність.

— Чудово-о-о-о! — радісно простягнув Антон.

— Тоді залишилося ще одне уточнююче запитання, — Алекс показово повернув усі свої вісім очей у мій бік, — як там поживає наш новий основний сюжет?

— А якби ти, павукомордий наш начальничок, частіше заглядав у реальному світі у свій робочий комп'ютер, ти б побачив там, чо мій помічник ше вранці відправив тобі готовий фінальний варіант сценарію.

— А…

— А сам він уже давно разом із працівниками нашої Іззі на локації.

— Ось, — натхненно, але досить спокійно промовив Алекс, — ось, прошу любити і шанувати, наш новий глава сценарного відділу. Віщує і відповідає на питання начальства швидше, ніж вони з'являються у цього начальства в голові. Усім брати приклад! Так… Якщо сюжет вже в активній розробці, треба дати рекламному відділу тотальне зелене світло. Це добре, голубки, добре. Все, збори закінчено, йдіть, готуйте своїх чемпіонів до наступного етапу. Копії списку боїв у вас уже в інвентарі.

«Отримано новий предмет:

Список боїв другого туру Мірантирського епосу»

— Зі сценарієм я зараз ознайомлюся, — звернувся до мене наостанок Алекс і вийшов із зали першим.

Дромед просто розсипався на тисячі комах, а Іззі, за якою ув'язався Верес, вийшла слідом. Я збирався наздогнати її, але поряд з нею вже опинився Антон. Він щось їй завзято і натхненно розповідав, а вона байдуже слухала і йшла до сходів.

— Куряче дишло! — вирвалось у мене, коли я опустив погляд. Прям у мене на передпліччі десятки маленьких комах зʼєднали зі своїх тіл напис:

«У мене в кабінеті! Зараз!»

Цікаво… А що цьому від мене знадобилося?

Я змахнув повзучих тюквар з руки і попрямував до сходів. Не знаю, чи це пов'язано було з турніром, чи з посиленою роботою всіх над моїм сюжетом, чи ще з чимось, але на всіх поверхах будівлі адміністрації було пустельно і безлюдно. Зовсім нікого. Навіть кабінет Кракстера був порожній. А він майже завжди був на роботі. Пройшов рівень Іззі, її я так і не зустрів. Десятий поверх. Програмний відділ. Ну, хоч тут все стабільно. Жодної ігрової душі. Я дійшов до кінця коридору і без стуку відчинив двері з вивіскою «Головний програміст».

Всередині звичайна скляна кімната, стілець для відвідувачів, стіл та крісло, в якому розташувався Дромед. Він жестом запропонував мені сісти. Я зачинив за собою двері і як тільки моя дупа приземлилася на м'яку оббивку стільця, стіни, стелю і підлогу тут же заволокли своїми тілами тисячі комах, які невідомо звідки з'явилися. Вони хаотично і безупинно рухалися, та так швидко, що розглянути, що тепер діялося за межами кімнати було неможливо. Я перевів погляд на Дромеда.

— Пам'ятаєш, я якось тобі допоміг із залишковою магією?

— Пам'ятаю.

— Тепер мені потрібна послуга у відповідь.

— Викладай. А я скажу, чи це в моїх силах.

— У твоїх. Злий мені бій.

Ось так! Несподівано. Але варто віддати йому належне. Його ця манера говорити чітко, у справі, без ухилень, мені завжди подобалася.

— Ах ти ж...

— Усі твої три бійці пройшли до другого туру. А з моїх трьох пройшов лише один — Праведник. І він в одній трійці з твоїм Яромом та Міленою Алекса.

— Навіть… — я трохи затнувся, обмірковуючи відповідь. — Навіть, якчо Яром спеціально програє, проти твого ще залишиться Мілена, і вона чудовий воїн. Ми всі бачили її у справі. Бій на першому етапі був для неї легкою прогулянкою ліском.

— Це вже справа моя і мого бійця, як ми розбиратимемося з Міленою, головне, щоб твій пірат не мішався під ногами.

— Дромед, ти це той…

— Ти! Мені! Винен! — комахи, з яких складалося його тіло, почали рухатися набагато швидше. В очах аж почало рябити.

— Чи можу я спочатку переговорити з Яромом? — треба було терміново валити звідси. Головний програміст міг зробити зі мною все, що завгодно зараз, у його володіннях.

— Ні! Відповідь мені потрібна зараз. І якщо ти думаєш, що обмін послугами не рівноцінний, то якщо ти погодишся, то я поверну тобі Рорика. Я вже скопіював його код і займаюсь його вивченням. Сам енпісі мені вже не потрібен, а, судячи з інформації, якою я володію, ви з ним сильно здружилися.

— Але… — а тепер його пропозиція звучить дуже привабливо. Але як мені переконати Ярома, а точніше навіть Щуролова, що пірату необхідно програти. — Навіщо тобі це? У тебе добрий боєць! Має всі шанси виграти.

— Я не можу ризикувати, мені потрібні гроші. І в мене лишилася остання спроба.

— Лади. Я згоден.

Якщо Дромед не ходить навкруги, то і я не буду. Чітке питання — швидка та чітка відповідь. Та й вибору, якщо чесно, я не маю особливого. Іншого такого шансу повернути Рорика, який є однією з ключових фігур всього, може й не бути. А Яром із Щуроловом… Ну, щось придумаю.

Дромед обсипався прям на підлогу, і сотні тисяч інших комах, що заповнювали зараз усі стіни, стелю та підлогу почали швидко уповзати в щілини і зникати. Я залишився у кабінеті один. Ну що ж, настав час повертатися на острів, там вже повинні чекати мене мої чемпіони. Але дорогою заскочу ще до однієї людини.

Двері на восьмому поверсі від'їхали вбік переді мною, і я пройшов у знайомий коридор з десятком дверей по обидва боки. Наприкінці у невеличкому кріслі лежав Верес. Побачивши мене, він одразу ж зістрибнув на підлогу і на ходу заторохтів:

— Пані Іззі дуже зайнята і не готова вас прийняти.

— Та не нагнітай, я всього на кілька слів.

— Ні! Пані не бажає вас бачити.

Звірятко вже був біля моїх ніг і перегороджувало подальший шлях.

— То вона зайнята, чи не бажає мене бачити?

— Прошу, йдіть, — наполегливо промовив Верес.

— Усього кілька слів, і ти мене тут більше не побачиш.

Я підняв ногу, з наміром переступити через тваринку і відчинити перші до мене двері, але несподівано підлога зі стелею помінялися місцями, а мій показник здоров'я зменшився на третину.

— Кінську мошну тобі в родичі! Чо таке?

Верес з маленького звірка перетворився на двометрову кудлату горилу, яка так само залишилася з маленькою мишачою мордою і великими слоновими вухами. Своєю мускулистою ручищею він тримав мене за ногу. Але й ми не в переході роблені!

Я вихопив кукрі з піхов, пресом підняв тіло вгору і рубанув лезом по руці. Очікуваного ефекту це не дало. Замість того, щоб відпустити мене, підручний Іззі мотнув моє тіло вбік і я приклався маківкою об стіну. Смужка здоров'я зменшилася майже наполовину.

— Ах ти ж...

— Верес, що відбувається? — почувся знайомий жіночий голос.

— Єлизавето… — почав я.

— Відпусти його!

Я нарешті опинився на підлозі, прямо перед прекрасними фіолетовими ногами Іззі.

— Чого тобі? — навіть без тіні доброзичливості промовила жінка.

— Я цього… спитати хотів…

— Зрозумій, Миколо, ти цікавий чоловік… був. Я награлася. Не приходь більше до мене.

Іззі розвернулася і навіть встигла зробити крок, але після наступних моїх слів вона завмерла:

— Чому ти погодилася працювати на Алекса після того, як він виставив Гавриила? Павукоголовий з Антоном погублять Мірантир. Я пам'ятаю твій настрій, коли тільки тут з'явився: це не онлайн дрочильня, це унікальний проект. Ти була принциповою. А зараз? Вони ж зроблять із цього світу, до якого ти приклала свою руку творця, рекламний смітник, створений, чоб викачувати з людей гроші. Ти зрадила своїм принципам?

— Добре сказано, Миколо, — ледь чутно промовила Єлизавета, — але ось тільки річ у тому, що ти думаєш, що ти єдиний тут такий, мозок у банкці та в рабстві. Але… — вона говорила, так і не повернувшись до мене. — Нас таких двоє. І якщо хтось уже пожив своє і не боїться бути просто стертим, то хтось, можливо, навіть не дожив до тридцяти п'яти… І хоче хоч у цьому світі нормально пожити.

Наступної миті Верес знову схопив мене за ногу і без церемоній виволок за двері.

Оце справи! Перебуваючи в повному ступорі від почутого, я в якомусь задумливому тумані дістався до Чорниша і, скориставшись порталом, дістався до свого улюбленого острова з яблунею. Там на мене вже чекали мої чемпіони. Яром спостерігав за мною, спершись спиною на стовбур яблуні, Гомол і КрейзіАліса гралися з її шестиокою псиною Пушком.

— Які новини? — одразу ж узялася за справу Щуролов, виблискуючи своїм новим сталевим протезом.

— Ну, по-перше, ось список боїв наступного туру.

КрейзіАліса, що непомітно зайшла мені за спину, відразу ж вихопила у мене з рук згорток і пробіглася по ньому очима.

— О! Я беру участь у першому бою! І своїх супротивників я добре запам'ятала. Дякую за інформацію. Я тоді пішла готуватись.

— Стояти! Це не все! — голосно проревів я, знаючи манеру КрейзіАліси тараторити без угаву, не слухаючи інших.

— Ну то давай, діду, викладай, бої вже завтра. Часу дуже мало.

— Мо...

— Я б ще, може, встигла прокачати собі один-два показники і…

— Та щоб тебе розірвало! Чи можна я скажу? — я спробував ще голосніше крикнути, але в кінці перейшов на хрип.

КрейзіАліса приклала вказівний палець до своїх губ і зробила здивовані очі.

— Вам з хвилини на хвилину повинні відкрити другу залишкову магію. Нова головна шишка Мірантира хоче більше видовищності. Так чо будемо підбирати вам нові магії, виходячи з ваших супротивників, чоб було ефективно!

— Так. Тепер я скажу стоп! — подала голос Щуролов. — Це все добре, що ми твої чемпіони, але ми передусім противники. Якщо ми всі пройдемо у фінальний тур, то битимемося один проти одного.

— Пропонуєш готуватись кожному самостійно? — уточнив онучок.

— Пропоную? Та я крутила вас на щоглі! Дай сюди! — вирвала згорток з рук Гомола і пробігла очима по списку. — Все! До завтра!

Щуролов передала згорток КрейзіАлісі і пішла до Ярома, що мовчазно дивився на все збоку. Мда. І я мушу умовити ось її... чи його... ну загалом, Щуролова здати бій? Ага. Шиш! Вона явно налаштована на перемогу. Потрібно дочекатися Андрюху і подумати над цією проблемою, Рорика нам треба повернути по-любому! Я розвернувся, а від КрейзіАліси вже й слід простив.

— А ця куди вже вмотала?

— Теж, мабуть, пішла готуватися самостійно, — знизав Дениська плечима.

— Ну чо... давай тоді і ми займемося справою.

— Давай, — усміхнувся онучок, а мене аж пересмикнуло від такої усмішки.

— Як там, до речі, Вадик? Вже вдома?

— Так, уранці повернувся і одразу завалився спати. О! Надійшло повідомлення. Мені відкрилася нова залишкова магія.

Я підняв з землі сгорток зі списком учасників другого туру.

— Ну, тоді, поки не з'явився Кракстер і не забрав тебе в якесь особливо складне підземелля, щоб ще трохи прокачати твого аватара до другого туру, давай думати, яку тобі магію візьмемо.