— Ану посунься, чо там?

Я підійшов до стіни, виліз по маленьких сходах і виглянув у невеликі двері-вікно під стелею. Там на зручній лаві сидів Рорик з безліччю мотузок у руках.

— Он, дядьку, попереду.

Я глянув туди, куди кивнув червономордий.

— Капусту квашену мені в дупло, чо таке?

— Підозрюю, що Піратська територія називається піратською не просто так. Зараз нас відпіратять по самісіньке не можу.

Метрах в ста, може, в півтораста, прямо навпроти нас у повітрі нерухомо застиг величезний корабель, з бортів якого стирчали три пари гігантських перетинчастих крил, що мірно погойдувалися, щоб тримати корабель на одній висоті. Що дивно, у цієї літаючої махини ще були й вітрила, але зараз вони були зібрані.

— Вони не рухаються, — констатував я свої спостереження.

— Авжеж, дядьку, це ми до них рухаємось…

— На який ляд? Тобі чо, мало пригод на твоє червоне гузно?! Ану давай змінюй курс.

— Я б із радістю, та тільки звірюки мене вже як із десяток хвилин не слухаються.

І тут, як на доказ слів Рорика, перед очима з'явився напис:

«Чорниш, Бобик, Рохля, Синько та Шмакля потрапили під вплив залишкової магії «Захоплення маунта»»

— І чо ти сидиш? Треба ж чось робити!

— Дядьку, та постривай ти параноїти, може, вони просто перетерти хочуть, — Рорик відразу ж сам собі нервово посміхнувся, зрозумівши, яку дурість зморозив. — Ну, а якщо вони хочуть помахатися, то ми їм явно поступаємося бойовою силою.

— Ану швидко заліз назад! Ми просто так не здамося!

Я схопив Рорика за шкірку і затягнув його всередину нашої літаючої коробки.

— Давай, перекидайся в чось бойове. Не подобається мені все це, — скомандував я червономордому, хапаючи зі стелажу зброю.

Патронташ із касетами, в які були заряджені болти, я перекинув через плече, в руки взяв болтомет.

— Може, в яку літаючу живність перетворитись?

— А ти можеш?

І наступної миті щось із силою врізалося в бік нашої коробки, потім ще одне таке ж зіткнення. В одній зі стін утворилося кілька невеликих отворів, з яких стирчало щось шорстке і гостре, наче волохатий гарпун.

— Єдрити вас у ваші гнилі душонки! Рорику, хапай мене!

Червономордий дивом встиг перетворитися на перекачану двометрову версію самого себе і схопити мене за патронташ.

Я ж зарядив магазин у болтомет, з ноги відчинив одну з дверей і висунувся назовні, готовий до всього.

— Драла жаба гадюку! — вигукнув я і випустив перший болт у щось, над головою якого висів червоний напис «Каланчар».

«Бестіарій оновлено»

Маленька стріла потрапила прямо в око двометрового богомолу, на задніх лапах якого були присоски. Верхніми клешнями він проткнув нашу стіну.

Я послідовно вистрілив чотири болти, що залишилися, тому що одного прямого влучення в голову цієї тварюки виявилося мало, і повалена мразина повисла на встромлених у стіну лапах.

— Не бачу…

— Йопт!

Рорик різко смикнув патронташ, і я влетів назад у кімнату, а на тому місці, де щойно було моє тлінне тіло, з'явився ще один Каланчар.

Перезарядити магазин не встигав. Права долоня убік, уявна команда «Притягнення» та образ моєї зброї. Як магнітом у мою відкриту руку притягнувся кукрі, і дуже вчасно. Тварюка саме замахнулася своєю клешнею, а я встиг замахнутися у відповідь. Бризнула синя кров, і відрубана кінцівка відлетіла вбік.

— Дядьку, пригнись!

Я припав до підлоги, а Рорик стрибнув ногами вперед, цілячись величезними червоними ступнями в голову мерзенної тварини. Неприємно чавкнуло, і все забризкало синьою жижею.

— Сподіваюся, воно не отруйне! — вигукнув я і глянув на свої заляпані руки.

Йшли секунди, але показник «Здоров'я» залишався на колишній позначці. Ну, якщо воно й отруйне, то не швидкої дії. Ще повоюємо.

Знову два удари в ту ж стіну і нові отвори, в яких стирчали закінчення загострених клешнів.

— Дядьку, лізь нагору і відстрілюй їх звідти. Я тут ними займусь.

Рорик перекинувся на точну копію Каланчара, тільки червону і в півтора рази більшу. Він вистрибнув у відчинені двері й зник. Я зачинив двері, про всяк випадок. Кукрі в піхви, новий магазин у болтомет. Зарядив тятиву.

Підбіг до відчинених дверей-вікна під стелею і прошмигнув туди. Видерся на дах нашого літаючого будинку і, розставивши ноги ширше, навів зброю на корабель, що наближався.

— Кидати мене сракою у вулик!

«Бестіарій оновлено»

Корабель повернувся до нас одним із бортів і на палубі замість гармат стояло дві величезні волохаті мразини, схожі на помісь бегемота з ведмедем. Наразі вони відкрили навстіж пащі, і в них, згорнувшись клубочком, залізли ще два Каланчари.

Залишалося навскидь метрів п'ятдесят, тому я легко зміг усе це розглянути.

Мохнаті велетні закрили пащі, якось трохи скукожились, а потім виплюнули зі своїх ротів Каланачарів, які полетіли назустріч до нас зі швидкістю гарматного ядра.

— Хрін вам! Не просто так у мене влучність дорівнює трьом, мразото! Габелики вам!

Я вже давно був напоготові й випустив болт у клубок, що летів у нас. Перезарядка, на самому підльоті випустив наступний болт у другу мішень. Обидві короткі стріли потрапили в цілі, що трохи збило їх траєкторії, і один Каланчар пролетів повз, а другий врізався в кут і полетів у прірву.

Будинок наш похитнувся, але я встиг схопитися за один з тросів, що кріпили нашу літаючу коробку до Шмаклі.

«Навичка «Стрілкова зброя» підвищена до 2 рівня (при попаданні в голову урон х3)»

— Рорику, ти цілий?

— Дядьку, все на мазі, непрошених пасажирів позбувся! — пролунало знизу.

Я зарядив новий болт і приготувався, але більше літаючих тварюк до нас назустріч не летіло. Та вони вже й не потрібні. Ми майже наблизилися до корабля, і я детально роздивився палубу, точніше, тих, хто на ній був.

«Бестіарій оновлено»

Два гібриди бегемота з ведмедем називалися «Громонами». Ще було з п'яток Каланчарів, що клацали клешнями. Також звивалося ще три перламутрові змії, кожна метрів по п'ять завдовжки. Яка оригінальність, звали їх «Змійовиками». Усі мали червоні написи над головами.

І серед усієї цієї живності стояла лише одна людина, до того ж гравець. То був високий, лисий, чорношкірий… пірат, інакше й не скажеш. Бежеві шаровари по коліно, босий, короткий шкіряний жилет і дві шаблі в піхвах на поясі.

— Мати моя мати! — таку бурхливу реакцію у мене викликала посмішка чорношкірого Ярома — два ряди блискуче-чорних зубів, загострених, як в акули.

Між бортом корабля і мною — кілька метрів. Мені цей тип не сподобався миттєво. Особливо його посмішка. Доброзичливою її ніяк не назвеш.

Я спрямував на нього зброю і випустив болт. Той пролетів належну йому дистанцію, а потім врізався в невидиму перешкоду прямо перед носом Ярома, який усміхнувся ще ширше.

Чорношкірий застрибнув на край борту, повільно витяг обидві шаблі з піхов і кровожерливо глянув на мене.

Не чекаючи на напад, я перезарядив болтомет і випустив ще один болт, тільки тепер у район руки. Знову безрезультатно маленька стріла врізалася в невидимий бар'єр.

Стрибок чорношкірого, він опинився на даху нашої дерев'яної коробки. Уявна команда: «Притягнення». Мій, до цього випущений болт, що валявся на борту корабля, різко злетів у повітря і помчав у спину чорношкірому. Той сіпнувся. Смужка здоров'я трохи зменшилася. Ну що, молодчику, ось і слабкість знайшли: твій чарівний щит діє лише попереду.

Я відповів хитрою посмішкою і першим кинувся в бій, вихоплюючи кукрі з піхов. Моє лезо з брязкотом зустрілося з лезом однієї зі шабель.

— А чо, твоя магія діє лише на відстані? Чи лише на болти?

По нозі боляче різонуло. А нічого язиком чухати! Ще один поріз у районі плеча. Дурень старий, треба було кольчугу вдягнути! Кольнуло в районі передпліччя. Який юркий хлопець, незважаючи на його габарити.

Він заніс ліву шаблю для удару, але несподівано її з його руки вибив Рорик. Варто віддати належне Ярому, він навіть на це не обернувся, а найкоротшим шляхом тицьнув мене другою шаблею в запʼясток. Я зміг вивернутися. Рорик вибив і другий клинок з рук Ярома і обхопив його своїми волохатими червоними ручищами, знерухомлюючи.

— Ну чо? — усміхнувся я.

А у відповідь чорношкірий знову розплився в посмішці, оголюючи свої страшні зуби.

Наступної секунди невідома сила засмоктала всіх нас трьох у пащу одного з волохатих бегемотів. Темно. І не поворухнутися. Руки наче сплетені грубими канатами.

— Рорику, ти як?

— Дядьку, все на мазі, тільки не поворухнутися. Ти як?

— Теж ніби відносно цілий.

— Гарний був бій, стрімкий, — сказав третій голос у темряві.

— Ах ти ж падаль чорномаза! На який хрін ви на нас напали?

— Нічого особистого, ласкаво просимо на Піратську територію.

«Відкрито новий регіон:

Піратська територія»

«Карта оновлена»

«Статус: залітний ніхто»

— І чо тепер?

— Поговоримо.

Попереду з'явилася невелика щілина, а потім мене, як ураганом, підхопило і з неймовірною силою кинуло вперед. Я вилетів з пащі звірюги й вперився всім тілом у сталеві ґрати клітки. Потім мені в спину врізався Рорик. Показник здоров'я впав до п'яти одиниць.

Не встиг я схаменутися, а зброї при мені вже не малося, а ми з Рориком були замкнені в одній з численних кліток у величезному трюмі корабля. Я озирнувся. Штук тридцять таких самих кліток, заповнених різноманітною небезпечною живністю, включаючи вже знайомі екземпляри, які бачив на палубі. Різниця була лише в тому, що ці мали написи над головами жовтого кольору.

«Бестіарій оновлено»

Наша клітка була крайня, і прямо біля її торця знаходилися сходи. Навпроти неї стояв Громон з розкритою пащею, з якої повільно вийшов Яром з моїм болтометом в одній руці, і з кукрі та болташем в іншій.

— Цікава річ, — прокоментував він, ощирившись чорнозубою усмішкою, — такого в Мірантирі я ще не зустрічав.

Чорношкірий акуратно поклав зброю під сходи й пішов до однієї зі стін. Там стояв орган. Пірат сів на табурет і почав грати наростаючу і тривожну мелодію. Почулися кроки на сходах, і ми з Рориком одразу звернули туди свої погляди.

Вниз повільно спускалася дівчина з дерев'яним піратським протезом замість правої ноги. Чорні шаровари, коричневий корсет, білі широкі рукави сорочки. Трикутка і пов'язка на правому оці теж були. Вона повільно спускалася, явно насолоджуючись музикою.

— Вітаю вас, панове, на борту мого судна «Королева Гвіневра», хочу…

— О! Ти Щуролов! — вигукнув я, побачивши напис над її головою. — Саме тебе я шукаю! Як нам пощастило. Хоча, зізнатися чесно, я думав, чо ти мужик, але це не так важливо. Я від цих… як їх там… два брати… Вони ще сказали передати тобі, чо в тебе перед ними борг. Одне таке велике око, а другий…

— Тьху! — розчаровано та смачно харкнула дівчина на підлогу. — Ну не міг почекати, поки я свою промову не закінчу? Ось як тут можна поринути у роль? Тьху на тебе ще раз! Жодної поваги до входження в образ!

Дівчина знову плюнула, а потім якось розчаровано опустила голову.

— Випусти їх. Чекаю на палубу. Зброю не повертати.

Щуролов плюнула втретє, тихо лайнулася собі під ніс і пішла нагору.

— Нормально, дядьку! Вкотре повторюся: якийсь надто ти фартовий.

Яром відкрив клітку і відійшов убік, пропускаючи нас до сходів. Стиснуті губи і примружені очі говорили про те, що йому не дуже до душі такий розвиток подій. Але не він тут головний.

— Ну і чим я можу вам бути корисною? — максимально недоброзичливо запитала у нас з Рориком дівчина, свердливши мене недовірливим поглядом.

Вона стояла прямо посеред палуби, на якій уже спокійно лежали бегемото-ведмеді, не звертаючи на нас жодної уваги.

— Так це… ну…

Я зрозумів, що не знаю, чо мені потрібно від цієї дівчини. Так, я хотів на Піратську територію, та я хотів пошаритися тут, щоб подумати, як і звідки можна розпочати мій сюжет. Але конкретного питання не було.

— Маунтів і саму літаючу коробку я вам поверну, але ось усе цінне і зброю залишу собі — це трофеї.

— Добре. А розкажи мені про Піратську територію, чо вона являє собою?

— Сприятливе містечко, для таких, як ми, — вільних духом, — пробасив чорношкірий у нас за спиною.

— Це якщо романтизувати та відігравати роль. А якщо в сухому залишку, що, швидше за все, тебе й цікавить, то Піратська територія — це три великі міста, тридцять два поселення та невеликих селища, та ще двадцять різноманітних невеликих локацій.

— А Острів Берцової Кістки — це місто чи село?

— Це одне з великих міст. Його можна охарактеризувати як Лас-Вегас для піратів. Кабаки, всілякі розважальні заклади та такі ж квести, створені для того, щоб на ранок тобі було трохи соромно за себе.

— А про інші великі міста можеш докладніше розповісти?

— Є ще Республіка та Трейд-Таун. Республіка… — Щуролов зробила паузу, під час якої плюнула прямо на палубу.

— Розсадник виродків, — вніс свої п'ять мідяків Яром, схрестивши руки на грудях.

— Точно підмічено. Розсадник виродків. Містоправитель Республіки — високоповажний Мерсоньєз. Мріє знищити всіх піратів тутешніх територій. Усі свої сили та гроші витрачає на боротьбу з нами. Між іншим, теж гравець, що добре відіграє свою роль. Якщо хочеш політичні квести, будь-які шпигунські ігри і все в такому дусі, тобі туди. На пару днів, а то й тижнів залипнеш точно. Та й залишився Трейд-Таун.

— Гарне місце, — знову дав свою коротеньку довідку Яром, не забувши світанути зубищами.

— Ідеальне місце для торгівлі. Продати награбоване, перепродати перепродане, зіграти на місцевому аналогу біржі – це туди. Назва мені правда не подобається, сильно вибивається на загальному фоні. Навіщо англійські слова у фентезійному світі? Продай-місто і то звучало б переконливіше.

— Я ось не можу зрозуміти, якщо ця мадам — капітан, то ти тут ким будеш? — раптом запитав Рорик, витріщаючись на чорношкірого.

— Мій супутник, — вкрадливо відповіла дівчина.

Більше жодних пояснень не було.

— А з тих істот, які вміють язиком молотити, на цьому кораблі тільки ви? — не вгавав Рорик.

Знов ніякої відповіді, а Яром навіть поклав долоні на ручки своїх шабель.

— А ось у мене питання є до тебе, Миколо Селезньов. Як тобі вдається тягати з собою енпісі? Ще й такого цікавого... — тепер уже Щуролов запитав мене.

— Так це… я ж, як і твої друзі-брати, працюю в адміністрації Мірантира. Нова технологія. Тестуємо.

Ми кілька секунд недовірливо посвердлили один одного поглядами, але не більше.

— Чи можеш помітити на карті, де знаходиться Республіка?

Я вирішив все ж таки змінити напрямок, запропонований одним із братів. Місто розваг — це, звичайно, добре, але ось лігво Мерсомайонезу, чи як там його, здається більш придатним для моїх цілей.

— А давай, я тебе до неї проведу, і тоді мій обов'язок перед братами вважатимемо виплаченим, годиться?

— А чи далеко туди летіти?

— Години чотири. Дорогою, може, навіть нападемо на когось. Або пси Мерсоньєза нападуть на нас.

— Тоді по руках.

— Але врахуй, безпосередньо до міста я вас не доставлю, нас там одразу ж пов'яжуть, але до найближчого селища біля Республіки ми дістанемося.

Ми потисли руки, і дівчина знову плюнула на підлогу. Що за часте слино виверження? Хвора чи яка? Чи, може, в реалі якоюсь поганню закидається?

— А чо, якчо я в дорозі ще кілька запитань поставлю за місцевим укладом справ? Це входитиме до угоди?

— Ходімо до моєї каюти, там і подивимося за пляшкою рому, на які питання я зможу відповісти, а на які ні, — якось трохи зі змовницьким тоном запропонувала дівчина. — І непися свого з нами візьми, дуже цікавий, я б собі теж такого завела.

Не встиг я зробити й кроку, як у повітрі з'явилася сіра хмарка, і з неї виглянуло вусате обличчя Кордонвала.

— Творець Гавриил чекає на вас за півгодини на екстреній планерці в будівлі адміністрації.

— Та чоб йому гадити розпеченими цвяхами! Попрацювати спокійно не дає! — розчаровано вигукнув я з обурення. Дегустацію справжнього піратського рому доведеться відкласти.

— Це ти мені? — спитала Щуролов, крутячи головою і не розуміючи, до кого я звертаюся.

Точно, звичайні гравці ж не можуть бачити помічників.

— Нічого, якчо я на годинку відлучусь у справі? Це ж ви розважаєтеся тут, а я на роботі.

— Твоє право, але Рорик все одно піде випити зі мною.

— Рорик тільки за! — радісно вигукнув червономордий.