В кімнаті пошуки кинджала не привели до хорошого результату,также й в інших.
     Останнє,що спало на думку це подвір'я,що в свою чергу
охоплює  безкінечність місць
сховку,деякі з них,вже
були переглянуті сестрами.
    Стомившись від марних пошуків
Хеллі вирішила відпочити на
гойдалці,як того моменту до неї
підбігла Неті,що повернулася
з прогулянки.Перше на що
вона звернула увагу це на
брудний одяг та неглибокі рани
в зоні шиї.
   —Що це?–збентежено
спитала Хеллі.
  — Що?Де?–перепитала сестра.
—Царапина.На шиї з ліва.
—Я зараз,–сказала Неті і побігла
до будинку.За нею поспішила
Хеллі,але забула те,що вона була боса й ступивши на землю відчула
біль в ступні.
    Три краплі крові
з маленької зовсім невидної рани
і Хеллі вже викопувала причину
своєї рани.Викопала вона тот самий вже
закривавлений кенджал
загарнутий в обгортку від зошита.
Шок.Підвівшись Хеллі відалилася
на п'ять кроків назад,але побачивши Мусю,що приготовилась іти до неї повернулась і сховала кенджал
за спину.
—Ти не виділа Неті?–спитала Муся
майже наблизившись до сестри.
—Вона в будинку.
—Добре,я пішла до неї,–сказала та,але і не ступивши кроку додала:–Що в тебе за спиною?
—Нічого,–відповіла Хеллі, засунула в карман кенджал й показала
руки.
—Ок.Я пішла.
—Мг.
     Зачекавши поки сестра зайде в середину Хеллі попрямувала до лісу,в якому простягалося багато старих дубів, одного з яких вдарила блискавка і він провалився на землю.
      Довгий, широкий,зарослий мохом
дуб про якого відомо тільки їй,бо інші сюда ніколи не ходили(Мама не дозволяла)
лежало непорушно точно также,як останього разу.
Навсяк випадок,оглянувшись,
Хеллі витягла з карману кенджал
засунула в  дупло дерева і накрила
гілочками і опавшим листям.
Знову оглянувшись вона поспішила назад,але обрала
інший шлях,щоб не викликати
підозру.
    В домі нікого не було.Очевидно
сестри пішли до Мами і повернуться пізно.Тому,незволі-
каючи,вона почала готувати реферат,а закінчивши прилягла
і заснула.

                           ***
      Хол.Хлопчик та та дівчинка,що
схожа на Неті.На підлозі лежала
розбита на маленькі кусочки ваза.
Із кухні вийшла Еліс,а за нею його
сестра-близнюк Хеллі.Побачивши
улюблену вазу Еліс наклонилась
над нею і почала збирати уламки,
а на допомогу прийшли Хеллі та
Хін.
   Дівчинка трохи відійшла від
них,возьмила невеликий уламок
вази і пройшлася ним по вказівному пальцю.Її усмішка,яка
одразу з'явилась на  обличчі після порізу, лякала.Але більше налякала
усмішка після того,як вона звинуватила Хіна в розбитті вази,
після чого Еліс покарала його,наказавши піти до
своєї кімнати і невиходити без
її дозволу.
   Хеллі(сестра Хена)наздоганяючи брата глянула на дівчинку і побачила її посмішку.
    Вона точно щось запідозрила.
   
                           ***
   Навкруги темрява і чути сопіння
сестри–Неті.Хеллі пішла на кухню,
випила не цілу склянку води і
повернулась до кімнати.

                         ***
       Кімната дівчинки.В середину
швидко зайшов Керем і возьмивши за руку Хеллі вивів
її з кімнати.Дійшли вони до вітальні він зупинився напроти
каміну із фотографіями,повернувся
й сказав:–"Поведи її до останньої
кімнати в другому коридорі."
А за тим замість нього перед нею
постала та дівчинка й почала
повторювати ті ж слова наближаючись до неї.Хеллі відходила до поки не наблизилась
до стіни.Нічого іншого нелишалось як послухати Керема
і зробити так,як він сказав.
Вона помчала до кімнати не оглядаючись,але коли прибігла
вона виявилась закритою.Голос
дівчинки гучнішав,а отже вона
вже була близько.Хеллі продовжувала натискати на
дверну ручку вдивляючись в
темряву коридору.Голос зник.
Хеллі обернулась і побачила біля себе дівчинку,як раптом знову
натиснувши на ручку і провалилась а кімнату.
    
                          ***
        —Таке відчуття наче я
падала,–пробурмотіла вона
піднявшись з ліжка.Нічого             істотного не пригадавши
поспішила збиратись до
школи.
    
       Перший урок уже почався.
Глибоко вдихнувши вона натиснула на дверну ручку
і увійшла до класу.Серце так
швидко билось,що можна було
подумати,воно зараз вирветься
з грудей.
    Стільки багато здивованих,
звинувачених та байдужих
поглядів;хочеться провалитись
під землю.
  —Вибачте за запізнення,–мовила
Хеллі до своєї вчительки з
англійської.Та усміхнулась і
змахнула рукою в сторону місця
біля вікна.
    Якби не вчителька,то б Хеллі не була
такою впевненою і навряд чи
наважилася прийти до
школи.
   Після дзвінка неминуло й двох
хвилин,як до неї підійшов  однокласник.
—До мене дійшли слухи...Що..–
потираючи потилицю  невпевнено говорив він,як раптом
наблизився до її обличчя і шепнув
на вухо,–я не підставляв тебе.Ти
мені подобаєся,–проговорив однокласник і повернувся до
свого місця.
    Ще не отямившись до неї
примчала подруга.
—Що він сказав?Що не він тебе
підставляв?!–констатуючи проговорила подруга глянувши
на нього,а потім на неї.
—Ти про що?
—Я йому сказала,що ти хочеш
розказати директорці хто тебе
підставив.
—Коли?
—Вчора на останньому уроці.
Але не це головне.Це він тобі сказав?
—Ні.
—Як??А що?
—Попросив мене допомогти з
рефератом,–відповіла Хеллі
і продзвенів дзвінок.
     Вона глянула на однокласника,
усміхнулась.