Стара гойдалка тихо  поскрипує
міняючи своє положення,а до
неї ступає розчарована в дню
дівчина.Не одразу сівши на гойдалку та згадувала про дощовий день й більше
засмучувалася.Скрип став голоснішим,але на нього
вона не звертала увагу,бо оковита
думками важко помічала навіть
прохолодний вітер,що плутав
її  світле волосся.
   Однокласник і однокласниця
напрявлялись до неї бурмотячи між собою.Хеллі їх помітила,але продовжувала
думати про своє.Вони вже
були біля неї та ставши по
різні сторони неспішно почали
говорити.
—Я тут дізналася,що...Ну,короче.
Вибач,ти мала рацію,я поспішила
із висновками.
—І мене вибач,я не думав,що
мій гумор може нашкодити
вашій дружбі.
—Добре,проїхали,–відповіла
Хеллі хвилину помовчавши.
—До речі,чому ти мені не говорила
про це місце?
—В кожного є місце про яке
йому не хочеться розповідати.
—Що?–незрозумівши вислів
подруги,перепитала однокласниця.
—Нічого.Ходім вже дома пора.
—Ходім.
      Шлях додому виявився цікавим,
але їй всеодно хотілось залишитись на одинці та цього
вона не показувала,бо не хотіла
засмутити подругу і друга "на
випробовувальному терміні",як
висловилися подруги.
     Заходячи в будинок Хеллі
почула каркання ворони,що
пролітала повз й зникла за
деревами.Десь вона
вже чула це каркання,але
крім картинки,де ворона на балконі в дзьобі якої золота монета,нічого  більше не пригадала.
   
                        ***
        Другий коридор,другі двері з      двох.Невелика
кімната з  ліжком та шафою,але
вона була  якоюсь холодною і
зовсім не схожою на інші.Каркання
ворон було чутно з балкону.
Монети то виднілися в дзьобах
ворон,то по балкону.Чорні хмари,
грім, подеколи блискавка та
темний ліс з якого не було
чутно лісових жителів.Гнітюче видовище
зовсім протилежне краєвиду з балкона Елізабет.Раптом перед
Хеллі з'явився густий,чорний дим
який зник,а замість нього
стояла обличчям до лісу жінка в
чорному.Ворони сильніше
закаркали пометаючи моменти
на неї й відлітали,якомога
швидше.І коли вже відлетіла
остання ворона жінка обернулася
до Хеллі й глянула на неї.Від погляду і доторку жінки по тілу дівчини пробіглися сотні мурашок.Торкнувшись її щоки,відьма задоволено всміхнулася,наче отримала щось варте, дороге.

                          ***
    Це був її минулий  сон,після
якого засинати було страшно,але
чому вона не знала й намагалася
згадати за читанням оповідання
задиним вчителем з літератури
о п'ятій ранку.
      
     Молодші сестри щось бурно
обговорювали частково поглядаючи на Хеллі вона ж не
не раз помітивши їхні погляди
спитала.
—Говоріть,що задумали.
—Ми тут прочитали про гіпноз.
Допоможи нам попрактивувати.
—Допоможу,хоч я думаю,що
це безглуздо.
—Мг,безглуздо,ще побачиш що ні,–
сказала Неті і возьмила з столу
намисто з великим каменем.–
Отже,слідкуй очима за цим
каменем.
—А звідки воно у вас?
—Неважливо.Ти ні про що не
думаєш,ти розслабляєшся,ти
на рахунок п'ять засинаєш.
Раз,два,три,чотири,п'яяяять,–
спокійним тоном провадила своє заклинання Неті,
після чого Хеллі закрила очі
і опинилася на балконі біля
жінки в чорній сукні 19 століття.
Вона відчула і побачила все,що відбувалося в минулому сні.
Такої напруги не витримала і втратила свідомість.
Прокинулась в ліжку від
не приємного,гострого запаху.
Першим кого вона побачила
була її сестра Тар із ватою
в руках.
—Я і не думала,що в реалі
спрацює,–мовила Муся глянувши
на Неті здивовано.
—Та я теж.
—Що спрацює?–суворо спитала
їх Тар.
—Гіпноз,–вигукнула Муся.
—В мене від вас голова болить,–
мовила Хеллі встала й вийшла
з кімнати.
—Та то від спирту,–крикнула
в слід  їй Тар.
   Надворі Хеллі зустріла
бабусю і маму,що повернулися
від сусідів,усміхнувшись
пішла на галявину.Небо розписане зорями та півмісяцем,земля тепла.
—Чому та жінка усміхалася
мені?Що я там робила?Може,вона
з тої легенди яку я собі уявила в
сні?Не думала,що в мене така
розвинута уява.Страшно,то як.Жуть,–говорила
вона спостерігаючи за місяцем.

    Ранок виявився веселим і тому
що сьогодні день народження
Неті.Хеллі як і її сестри прокинулися від шуму іменинниці,
яка вже встигла принарядитися.
На кухні вони смакували періжки
із кефіром й слухали план проведення дня народження.
     За планом вечірки-маскарад
Хеллі мала купити маски,куда
і йшла після школи.В магазині
вона зустріла однокласника,з
яким,по його проханню,вона пішла
до його дому,щоб допомогти із
рефератом.
    Двохповерховий червоний дім
в кінці міста.Будинки навколо
були такими ж тільки інших
кольорів.В дома нікого не було
й вони без перешкод пішли
одразу в його кімнату.
  З ліва письмовий стіл над яким
звисав телевізор,прямокутне ліжко
з права стіна якого була прикрашена скейбордом та фото
того скейборду.Сірі,жовті,чорні кольора
затишно заворожувала око.
Вона зняла портфель й поклала
його на стілець,а він на крісло
біля вікна,куда й сів перед тим
возьмивши книгу й сівши туда ж.На столі були списані
білі листки й ручка на них.
Кілька разів щось перекресливши
й написавши,вона глянула на
малюючого однокласника.
—Все що потрібно  виправила.
Пока,–сказала Хеллі, возьмила
портфель й хотіла вийти,як раптом
він  перегородивши шлях, ухмильнувся і мовив.
—Ти не можеш просто піти ,
я тобі ще не відячив.
—Ти допоміг помиритися із
подругою,тому ми квити.
—Ну,тоді давай поставимо
над цим крапку випивши
стакан соку.Як тобі.
—Гаразд,–мовила вона трохи
подумавши.Однокласник усміхнувшись пішов за
соком,а вона тим часом
заглянула в альбом,в який
вона вже давно хотіла заглянути
тільки ніяк не наважувалась.
Там вона побачила свій портрет
і не один.
—То от,що він малював на уроках?–мовила вона приголомшено оглядаючи свої
портрети.–Малює він
не погано,та от навіщо?
Невже...–почула вона голос
однокласника, назад поклала
альбом й сіла на ліжко.
—Ось,яблучний сік.Він тобі
здається подобається?
—Так,а ще мені подобаються
мої портрети.
—Ти про що?
—Ні про що,–сказала вона й помітила в іншому вікні Керема.
Та коли вона підбігла нікого вже
не було.–А хто живе в тому
будинку?
—Нові сусіди.Вони вже як два
місяці живуть там.А чому питаєш?
—А там є хлопець?
—Навіщо тобі?
—Та так просто.Мені вже пора.
—Але ж ти ще навіть сік не...
—Пока.
—випила,–засмучено договорив
він й глянув у вікно,звідки побачив свого сусіда і водночас
друга.
    Оглянувши всі вікна й неотримавши бажаного образу
Хеллі попрямувала додому,а
в слід  їй дивився Керем.
    Вдягнувши довгі сукні"за
дрескодом"сестри чекали
на свою іменинницю,яка
вже достатньо примучила
залишивши торт й зникнувши
на декілька хвилин,що
здавались безкінечністю.
Ось і вона в довгій червоній
сукні,що гарно зливалось
із червоною помадою.
Зайшла вона як супер зірка,яка
щаслива від того,що її люблять стільки
людей і увага наділена ними.
Особливо привернула увагу
рука,яку вона ховала за
спиною.І,щоб ще більше
здивувати вона постояла кілька
сикунд й,нарешті,витягла
руку в якій виднівся кенджал.
Оздоблений кольоровими
камінцями,йому вдалось привернути
увагу Хеллі та інших.
—Він справжній?–спитала
Муся підійшовши до Неті.
—Так,тільки тихо,щоб мама
не почула.
—Що це значить?–спитала
Тар невдоволена словами сестри.
—Я його знайшла на горищі...
—Але не сказала мамі?
—Я скажу їй завтра,ну щоб
не псувати свято.Добре?
—Гаразд,але саме лезо я
закрию хустинкою.
      Після святкування,яке
закінчилося опівночі всі
полягали спати крім Хеллі,яка
преглядала сторінки книги з
бібліотеки.На одній сторінці
вона знайшла,те що цікавило
її. Кенджал
подарений відьмі д'яволом.
Його лезо було сковане чортом,
камінці збирані з вулканів усього
світу,а сам кенджал після виготовлення занурене в
кип'яче озеро в пеклі.
—І звідки вони знають?–прошепотіла Хеллі
після прочитаного в яке
довіри зовсім не виникло.
—Що знають?–сонно спитала
Неті.
—Нічого.Спи.