Кінець літа.Надворі все также спекотно, ясно і багато зелені.
День довгий,ніч коротка,–це добре...для Хеллі.
   В домі всі такі зайняті і кудась поспішають та тільки не вона. Загорнувшись в ковдру, та
намагалась сховатись від всієї
цієї метушні.Але вона не витерпіла,взяла ковдру й вибігла на двір,де ще не розсіявся туман,роса блистіла під яскравим сонцем,яке тільки-но вийшло,
птахи голосно щебетати в густому лісі.
—Ненавиджу перше вересня!–процідила крізь зуби Хеллі й поспішила на горище.
   Широка драбина направлена
до невеликих білих дверей,що висувалися вгору страхуючись дерев'яною палицею.
   Раніше туда можна було зайти
з будинку просто через вітальну,
ставши на стільчик і висунувши
в'язану драбину.Коли Хеллі
лежала в комі,в будинку відбувся
ремонт і так як вітальна не дуже
виглядала з маленькою двер'ю
на стелі,то зробили цей так званий вхід до горища,а старий закрили.
   Горище як горище,запхане
всілякими непотрібними речами.
Раніше воно виглядало
непристосовано для життя
підлітка,але відколи це стало
єдиним місцем,де можна було
сховатись від всіх,вона переобладнала його.
   В центрі схованки лежав
майже новий матрац який служив ліжком і був вкритий
гарною чистою простиню, подушками,хоча раніше його
використовували для пікніка,тому
що земля холодна і все таке,що зазвичай говорять батьки.
На сході були розміщені коробки
із одягом.На заході ж гарно поскладані порцелянова посудина,
іграшки,старі книги й приладдя
для школи,використане і непотрібне.На півдні стояли
зламані дві три лампи і одна працююча,письмовий стіл із
зламаною ніжкою поремонтований нею та кілька табуреток.
   Хеллі впала на  ліжко
від якого пішов гучний тягучий
звук.Зручно вмостилась і лежала.Погляд впав
на захід.Їй став подобатись мотлох,
особливо такий як книги та іграшки.Зазвичай вона або читала, або грала з цими  покинутими
дещо недолугими на вигляд іграшками.Така доросла вже
дівчина та грається як мала дитина.А що?Кожен хоче знову стати дитиною і робити безглузді
речі.Хтось це б назвав дурістю,але
вона на це незважала.
Така холодна стала,напевно так
думають зараз її родина.Вона
в цьому впевнена,але їй як корові
м'ясо байдуже.
    Знизу лунали такі-сякі нерозбірливі голоси сестер.
Сьогодні в школу,то ж нічого
дивного,бо вони люблять ходити
до неї.Там в них повно друзів з
якими весело проводять час і
навчання та вчителі їм незавада.
Неті і Муся ніколи не розповідали
щось із навчання завжди тільки
про пригоди в школі які вони
самі створили.А Хеллі заздрила,
адже в неї крім навчання
не було,що розповісти.Звісно
вона могла розказати про гойдалки і про Керема,але не хотіла,щоб хтось втрутився в той баланс які створили вони.Це
місце,де вона,ні,де її душа лежить
і відпочиває.В кожного є
своє місце це точно,а от де воно
для кожного своя таємниця.
  
     Густі, чорні хмари
огортали небо і ховали сонце,
вітер летів в обличчя й
грався з волоссям дівчини.
Кілька крапель впали на
голову.Перехожі підняли над
собою різнокольорові парасольки
й пришвидшили ходу.А вона
так і йшла.
—Хелл?Ти чого без парасольки?
  Вона обернулася на звук,що
долинув позаду і побачила
Бермінду(однокласниця).
Голубий захист від дощу
звиснув над її головою та головою
однокласниці і саме вчасно,бо він пожвавішав.
   Бермінда–однокласниця,нова
сусідка і нова подруга Хеллі.
В неї коротке чорне волосся,яке
гарно підкреслює кругле
обличчя.Вона вища
на сантиметрів десять,а може й більше,і вдягається частенько
в джинсову юпку і білу футболку,
точнісінько як зараз першого
вересня.
—Так бистро змінилася погода,–
обурювалася та зайшовши в
приміщення.–Я думала ти мене
зачекаєш,–звернулася вона до
Хеллі,якав той момент розглядала
картину навпроти,що висіла
над дверима бібліотеки.
—Вибач,–сухо кинула вона.
   Подорозі до них підійшли
дві однокласниці з паралелі,а
точніше до Бренди.
—В нас така новина,–почала
одна з них.
—Ти знала,що вікно в учительській хтось розбив,а
двері в будці охорони зламані.
Всі думають,що в школі орудували
злодії,–розповіла інша.
—Але щонайцікавіше,що
стіна в фізичному класі розтрощена з середини,–продовжила перша.
—А щось вкрали?–спитала Бренда,
невідстаючи від Хеллі.
—Поки невідомо,алеьповір до кінця дня ми все дізнаємось.Ну все нам пора зустрінемось після уроків,–відповіла друга і вони пішли.
—Як вони дізнаються? Навряд
вчителі захочуть розповідати,–
спитала Хеллі.
—Ці дівчатка як брати Грімм,–
знають свою справу.

    Протягом дня в школі усі обговорювали це.
Від вчителів ніхто нічого не дізнався нового.Всі вони якось
відмовчувалися,а це могло
означати,що сталось щось серйозне.
   Фросі і Бренда йшли позаду,
і про щось розмовляли,а Хеллі
йшла попереду прислухаючись
до музики,яка лунала потойбік
невеликих будинків.Коли
музика затихла вона звернула
увагу на своїх балакучих подруг
і зупинила їх.
—Про що розмовляєте?
—Обговорюємо сьогоднішню
новину,–відповіла Фросі,наче
зрадівши питанню подруги.
—Ти їй все розповіла?
—Те що ви це зробили?
—Розбили вікно і зламали двері.
До стіни ми непричетні,–уточнила
вона.
—Той чоловік напевно
розтрощив стіну,але навіщо?–
спитала сама про себе Фросі,
над чим задумалась чорноволоса.
  Через мить мовчанки Хеллі,
зібравши всі сили докупи,
мовила:
—Йому потрібен був скелет.
—Скелет?
—Звідки ти це знаєш?
—Я бачила,коли ми виходили,як
він чистив скелет.
—Привид з відео,–почала Фросі.–
Вона хотіла показати,де її
тіло.Тому вона й стояла там.
—Привид?
—Точно ти ж не знаєш.
—Не знаю що?
—Я і Фросі бачимо привидів,–
сказала Хеллі з повною на те байдужістю.
   Спочатку нова подруга дивилась
і мовчала,а потім на її обличчі
з'явились швидкі незрозумілі усмішки.
   Швидше за все вона повірила.
В цьому Хеллі несумнівалась.
І впевнено стояла  разом із
Фросі  та чекала поки та скаже
відповідь,з якою погоджується з
цим.Це може бути "Добре" або
"Гаразд","Можливо",а також взагалі не відповісти.Обійти інформацію незважаючи на неї.