Ніч.Холод пройняв тіло,але
заснути за таких обставинах
Хеллі не могла.Кинувши на дерева,що її оточували,незграбно вставши вона зробила кілька кроків.Але ноги не слухались
і впала.На землю тільки спадав
туман,а за ним виднілися
зорі.Сили встати в неї не було,тому
вона продовжувала лежати на холодній землі,ледь відчуваючи
її.Заплющила очі уявляючи як приєднається до тієї сім'ї на небі.
Розпитає в них щось про їхнє життя,розповість про їхнього предка,який намагається зняти прокляття.А потім...
  Ошатне біла суконька на яку
спадало вугільне волосся.Чіткі лінії обличчя,пухкі губи,на жаль,
білого відтінку.Сумні маленькі очі.
  Такої рідкісної краси вона ніколи
небачила.І не побачить.А от сумне
обличчя було рідне.Воно робило
їх схожими.
  Мара простягнула ліву руку,а потім зникла.
  Вона показала їй шлях.Вона
допомогла їй.Вона завжди поруч
у потрібну хвилину.Вона це вона.
В іншому тілі.
  Справжня Хеллі досі в замку;
в тій труні.А її тілом частково
керує відьма.Саме вона не дозволила знайти вхід у ту кімнату
із труною.Відьма керуючи тілом
завела в ліс,і зараз намагається
залишитися тут.Хоче оволодіти
тілом і вбити його.Чому?
  Зараз це не важливо.
  Потрібно перебороти її!
  Нездаватися!
  Вона знайде силу протистояти їй!
  Саме час!
  Раз...
  Два...
  Три...
  Невийшло.Ніколи в неї нічого
не виходить.Все пролітає повз.
Її життя немає сенсу?Звісно ж ні,
бо якби це було так,то вона б ненародилася.
  Час покласти все по місцям.

  Вечером її збиває автомобіль.
  Опиняється в будинку,звідки
Карина бачить в неї людину,кому можна передати прокляття,і це
робить з допомогою йойо.Потім
вона опиняється в замку,де її
затягує мумія в шкаф,звідки
прокидається в труні,также замотана як та.Прокидається,
а коли засинає знову потрапляє
туда.Знайомиться із Керемом,
братом Карини.Він досить довго
в тому замку,тому вже знає,як
врятувати душів,що там ув'язнені,але сам він не може впоратися,а його сестра надто
збожеволіла,щоб йому допомогти.
Причиному тому не ті духи,а відьма,що повністю оволоділа
тілом Карини,але він того незнав.
Розповісти про це ненаважується.
Їхній тілесний зв'язок допомагає
згадати все,що там відбувалося.
Керем та Карина часто торкались
одне одного,тому могли згадувати
"сон",і за довгий час зрозуміти
дещо.Але чому в такий спосіб недізналися.Відьма хотіла,щоб
здійснився той обряд,тому Карина
і сама вона(не за своєї волі) зробили його.Після нього відьма
полонила  душу,поселилася в
її тілі,і залишила у поганому стані
іншої дівчини(тепер вона на лікуванні в іншому місті разом
із своїм братом,який до останнього
буде підтримувати її і любити).
Фросі,хоч сильна духом,но всеодно
піддалася чарам відьми(напевно
через те,що не все так добре,як
здається,в житті подруги).Вони
опиняються у замку,де новеньку также кладуть у труну замотавши у бинти,а вона відправляється
рятувати жителів.
   Отже,наступна жертва Фросі.
   За логікою жертвами стають тільки ті,в яких в житті проблеми
і вони занепали духом.Яка проблема у подруги вона не знає,а
зараз не дізнається.То ж лишається
зрозуміти яка в неї проблема.
Заволодіти своїм тілом,знайти
кімнату,а потім буде видно...
  
   Перше,що приходить в голову
це те,що їй невірять.Звісно крім чужих людей,їй вірять близькі:
мама,бабуся,дідусь,молодша і старша сестра,і навіть Неті із
Фросі.І поки що це єдине,що приходить в голову.
   Треба пригадати все,що сталося
із нею до того,як вона була звинувачена у крадіжці.Краще
за все згадувати найбурхливіші
чвари.Після яких було найбільше
боляче.Головне встигнути до того,
як відьма повністю заволодіє її
тілом і душею.
   Але такого ніколи небуло.Вони
із сестрами сварилися і знаходили
вирішення проблема.Часто вона
поступалася защо була вдячно
винагороджана.Старші могли
дати зауваження чи покарання,
тільки пояснювали чому так роблять,її це спочатку ображало,
але згодом вона розуміла свою
помилку,а коли ні(і то нечасто)
відстоювала свою позицію.
З однолітками обмінювалася думками,спогадами,бувало сперечалася,але довго  не дулася.
  Це все не те.Воно невикликає
болю,а наоборот радість.Ці спогади
найтепліші,що можуть бути.
Хочеться посміятися,але фізично
важко це зробити.
  Син Адама ще такий маленький
і життєрадісний.Він любить свого
батька,а якщо його не стане,то той
зазнає великої травми.Тар мала
стільки же років,коли втратила
їхнього батька.Вона незмогла заснути,часто плакала,а по ночам
кликала його.Сестрі було так боляче,а їй ні.
  Ні.Хеллі бачила як боляче всім рідним і нехотіла цього відчувати.
Щоб це зробити,старалася забути
про нього.І в неї це вийшло.Всю ту
любов заховала від себе,бо боялась
того що відбувається навколо.
  Вона любила свого татка.Він був
для неї прикладом наслідування.
Саме його слова дозволили їй усвідомити найцінніше в житті:
родинна,вірні друзі,вона сама.

—Пробач,мене.
  По щокам потекли дві теплі
сльозинки.В горлі стало нестерпно
і на волю вирвалося замкнутий
біль.Єдиним звуком в лісі стало
ридання маленької дівчинки,що
оплакувала втрату рідної людини.

  —Я люблю тебе,–прошепотіла
вона.
  Тепер  тіло належить тільки їй.
А відьма втратила свої чари над нею.Вона виграла битву,але не війну.
   Швидким кроком Хеллі зійшла
на правильну стежину,а потім до
замку.
   В ньому зустрілася із духом Фросі.
Як-не-як дівчина котру полонила
відьма справді була гарна.Але зараз потрібно думати як потрапити до тієї кімнати.Тільки
спочатку пройти повз перешкоду,
що складає її подруга.Розлючина
мара зробить все,щоб цього не сталося.
  І першим,що вона зробила спустила на неї люстру.Багато
різного кольорового кришталю
посипалось повсьому холу.
Лоб,шию,зап'ястя прикрашали
маленькі червоні смужки.
Весь одяг заляпаний пилом;
обличчя,волосся незалишлось
чистим.
  Встала.Побігла в сторону вітальні.
Заховалась за спинкою дивана.
Як на зло ніс затерепів і вона чихнула.Піднявся клубок густого
пилу.
  Вона тут.
   Фотографії розлетілися по кімнаті.А одна приземлилась
біля її ніг,–подружжя Мілерів.
    Хеллі визирнула з-за дивану.
Нікого.Встала на повний зріст.
Пригледілася до напіврозтрощиної
картини.Повільно обернулась,і
невстоявши на ногах упала на диван.Дух подруги схопився за
її шию настільки сильно,що ще
кілька секунд і вона б задихнулася.
Но та відпустила.Відкашлалась.
Зібравши всі сили докупи побігла
до тієї кімнати.Весь одяг заліг на підлогу,а сама вона вбивалася в стіну.
  Раз,два,три...Стіна проломилася,
а сама вона впала.По руці пройшлися болючі мурашки.
Хеллі горизонтально лежала й
мучилася від болю.
   Колотіння кісток почувся зовсім
близько.Отямитися вона ще не
встигла як воно хапнуло за волосся
і потягло з кімнати.
  Вириватися чи чекати слушного
моменту?Рука боляче нила.Мозок
відмовлявся думати.Свідомість
покидала її і покинула посеред першого коридору.