***
    Ворота,замок,двері,хол.Цього
разу Хеллі пішла повз великі
сходи і опинилася на звичній,нічим не різномітній
кухні,де все припало пелюкою
та заіржавіло.
Підійшла до крана.Увімкнувши
з нього линула вода.Вона була така спачна на вигляд,що Хеллі не срималася і налила собі стакан.
Нічого підозрілого чи загрозливого не було в прозорій рідині.
Правда після першого ж ковтка вона поринула в  чорне небуття.

Прокинулась у великій кімнаті, де повсюду були дівчачі іграшки в яскравих кольорах .Вкрита в ковдру вона хотіла
встати,але не змогла.
  Скрип.
Двері відчинилися і до кімнати
увійшов холод,а з ним дівчинка
схожа на Неті.Світла сукня,заплетені коси хустинка в
руках.Дівчинка повільно наближалася,пронизуючи ту льодяним холодом,немов жадаючи заморозити її.Та все ж,в її планах було щось інше... страшніше.
Щось,що викликало в тої жахливу усмішку,поки вона покривала обличчя Хеллі невинною хустинкою.

                          ***
   
      В кімнаті панувала весела атмосфера.Неті та Муся,малюючи
на підлозі,реготали в усі легені.Хеллі оглянула
кімнату,потерла очі і встала,але
одразу сіла.Голова сильно закрутилася,вказуючи на довге лежання.
—Раніше ти ніколи неспала в день.
Вночі не спиш, щолі?–риторично спитала
Неті, не відриваючись від
малювання.
—А яка  зараз година?
—Восьма вечора.
—Можеш далі лягати,–додала
Муся.
—Ні.Піду вдягатись і гуляти.
—Вночі?
—Яка ніч,ще достатньо світло,–
відповіла Хеллі і підійшла до
шкафу,де на верхній полиці
лежав її одяг.Широкі джинси,
футболка,біла сорочка, куртка і білі кеди.
    Мамі сказала,що йде до магазину.Сестри,звісно жнездадуть,то ж із спокійною душею вона попростувала нічними стежками.
      На мить біля зламаного ліхтаря,який ділився лише короткочасними спалахами світла,вона відчула щось дивне.Враз все стемніло,навіть місяць зник
за хмарою.
Повна темнота лише подекуди чутно гукання сови.
Раптом Хеллі згадала про йойо,
автомобіль,кімнату.Що то
означало вона не могла зрозуміти.
Але знала,що цей флешбек має щось означати.
  На старій площадці було комфортно.Вона була майже завжди пуста,тому ніхто і ніщо не заважало гойдатися на гойдалці і думати про своє.
  
     —Привіт,–привітався якийсь хлопець.
—Привіт,–здивовано відповіла
Хеллі.–Ми
знайомі?
—Ні.Мене звуть Керем.
—Хеллі.Ми ніде не зустрічались?
Ти здаєся знайомим?
—Ні.Я проходив повз і помітив
тебе.Дивно в таку пору когось
зустріти.Ніч на дворі.
—Це точно,–іронічно відповіла
вона й помітила пристальний
погляд хлопця.–На мені щось є?
—Так.
—Що?
—Неймовірна врода,–відповів
він й на щоках Хеллі з'явився рум'янець.Їй ще ніхто такого
не говорив.–Познайомимось?
—Можливо,але не сьогодні.
Мені вже час іти.
—Я буду чекати тебе завтра тут
в цю саму годину.Домовились?
—Недумаю,що в мене вийде.
—Я буду чекати,–сказав він
вслід Хеллі,але не отримав відповіді.
        
    Це було так дивно і незвично.
Через що той хлопець нізвідки прилип у голові дівчини.Нав'язливо крутилися думки,без відповіді.Багато думок,залишаючи по собі незаповнені висновки.
   

                            ***
   
    Знову теж саме.Цього разу
Хеллі пішла в іншу сторону повз
сходів.Опинилася у вітальні.
Великий диван,а навпроти
два кріслі.Позаду  дивану сервант із золотим сервізом,а – крісл,
камін на якому стояли чорно-білі
фотографії  якоїсь родини.
   
        Дві пари по збокам,в  центрі дівчина на вигляд старша за близнят попереду.
Фотографія була зроблена в холі.
На інших  вони були
по парах.Тільки одна
була із парою та  дівчинкою схожою на Неті.
     Фотографія нагадала їй про минулу подію з хустинкою.Вона одразу відпустила знімок,а той повернувся на місце.Спробувала повалити іншу,але
та также повернулась і тільки
тоді вона впізнала хлопця на
фотографії.Керем.
    До кімнати безшумно увійшла дівчинка.
Вона повільно наближалася,немов намагалася незлякати свою здобич.
Цього разу в руках тримала
ведмедика.Підійшовши вона
простягнула до Хеллі іграшку,
проте коли та хотіла його взяти
дівчинка разом із ведмедиком
відлетіли до кута кімнати.
Відвернувшись від дівчинки
Хеллі обернулась і побачила
Керема.
    Знову він дивиться на неї
тим  поглядом,від якого душа тає.Обережно зробила кроки в його сторону.За тим безбарвним голосом промовила:
   —Хто ти?