Вранці в Хеллі з'явилась не
чітка картинка:заіржавілий
кран,повний стакан кришталевої води.Всесвіт посилає їй підказки,але не показує повну історію сна.Вигадкою це точно не було,адже в її голові трималася чорна плівка;сон був,лише Хеллі його непам'ятає.Вона вирішила спитати в
бабусі,але та відповіла:якщо
не може згадати про сон
це може значити,що це не був сон,просто вона побачила те чого не повинна була побачити.
В це Хеллі не повірила.Припущення не мало під собою коренів чи якогось факту,а отже вірити в нього марна трата часу і нервів.
   Провела день Хеллі пробуючи
заснути,але як ненамагалася
не змогла.Вечером вона згадала
про прохання Керема.Тому вже
через деякий час була біля
площадки.Сіла на гойдалку і
тут прийшов він.
—Привіт.
—Привіт,–привіталась вона,
встала з гойдалки,як раптом
повз них пролетіла ворона.
Хеллі вона налякала,а Керема збентежила,як виказував неспокійний вираз обличчя.
—От тримай,–сказав він й простягнув руку в якій було
йойо.–Я його знайшов на стежині.
—Звідки ти дізнався,що воно моє?
—На ньому твоє ім'я.
—Я й забула.Дякую.А ти поблизу
живеш?
—Незовсім.
—Де ж тоді?
—За містом,–відповів він і в той
момент над ними пролетіла та ж чорна птаха.–Вибач,мені час іти.Ми можемо знову зустрітись завтра?
— Можемо,але що сталося?Чому ти поспішаєш?–спитала,але не отримала відповіді.Він покинув її,як завжди, подарувавши приязний погляд.
    Вдома Хеллі думала про нього.На мить він здався їй знайомим,наче вони десь зустрічалися,в якомусь темному місці.Тільки де не зуміла згадати.

                              ***
    Вона стояла біля тих фотографій.Перед нею
з'явилася дівчинка рушила до холу.Йшла дівчинка повільно,
а з нею ступала  Хеллі.Сходи,
перший коридор другі двері з
лівої сторони.Вона пішла до своєї кімнати з іграшками.Дівчинка сіла
за письмовий стіл навпроти
ліжка біля вікна.Лампа на столі
мигала.
Похитуючи ноги дівчинка розповідала про ведмедника:
—Мій ведмедик,він красивий,він
хороший,він завжди зі мною.Я
його ніколи не покину,я його
нікому не віддам,–говорила вона,
як замовкла,припинила похитува-
ти ноги й розпачливим тоном
спитала.–Де мій ведмедик?–кілька
разів повторила,а потім обернулась до Хеллі,яка стояла
біля дверей, й грубим
повторила.І так підходячи до неї.
Її очі горіли гнівом,звинувачуючи Хеллі в крадіжці улюбленої іграшки.
Злякавшись Хеллі вибігла з
кімнати й до
другого коридору,що знаходився з
ліва.Дівчинка повільно наступала,ніби знала,що обвинувачена у безвиході.
Влетівши в другі двері,вона застрибнула під ліжко, щиро сподіваючись,що та її незнайде.
Та марно.
До кімнати увійшла дівчинка,
зупинилась біля неї.
Хеллі затримала повітря,щоб не привернути її увагу.
За хвилину її ноги зникли і вона видихнула з полегшенням.Проте, насправді та нікуди не пішла,а лежала біля неї,лекго усміхаючись.

                           ***
    Прокинулась вона вся в поту.
Її серце
неймовірно швидко билося,
дихати було важко і це помітила
Тар,яка тільки-но зайшла до
кімнати.
—Хеллі,що з тобою?–збентежено
запитала Тар,побачивши свою
до смерті перелякану сестру.
—Ні,все в порядку,–ледь вимовила
Хеллі потроху заспокоюючись.–
Мені просто наснився страшний
сон,–припустила вона незгадавши
про сон.
—Краще більше недивись фільми
жахів,а то тобі вже вони сняться,–
насміхаючись порадила Тар возьмила приколку й вийшла з
кімнати.
—Та якби ж я їх дивилась.Може
бабуся мала рацію і мої сни,яких
я не пам'ятаю  зовсім не сни.Тоді ж,
що це?
—Що?–спитала Муся зайшовши до
кімнати.
—Та так нічо?А ти чого зайшла?
—По Біллі.
—Кого?
—Ну по ведмедика,–відповіла,
вона возьмила великого рожевого
плюшевого ведмедика й вийшла
з кімнати.
—Ведмедика,–повторила Хеллі,
як раптом в голові почула виразний голос
дівчинки,яка говорила:– "Де мій ведмедик?"