Час вечері закінчився,коли та
повернулася.Немаючи бажання
нізким бачитися попрямувала до
вітальні.
  Хеллі всім тілом упала на дуже
м'який диван.Незумівши заснути,
пішла на горище.
   Її рідна душі місцина привітала
скрипучим звуком,що видало псевдоліжко.Воно заспокоїло,так
настільки,що та легко заснула.

  Бренда хоче щось показати,але їм
невдається потрапити в якесь там придумане подругою місце.
  Фросі ж взагалі кудась зникла.
Наче знаходилась близько,але її
не було.
   А от молодша сестра незникала.
Тільки пройшла повз.І все.
  Потім вона із новою подругою
розглядали якісь картини,
поспіхом.Через це кольора перемішувались.

  На столику світилася лампа.
Напевно вона забула вимкнути
її або сама включилась.
  Хеллі сіла на табуретку і поклала
голову на схрестені руки.Та це було
марна спроба зменшити важкість.
Вона наче кілька днів неспала.
Голова гуділа,а спрага поступалася
їй.
  Все таки їй невдалось заснути.
Лиш помучилася своїми  перемішинами думками.
І чого раптом така путанина
звалилась їй на голову.

   Наступна зустріч із психологом
відбувалася на веранді її кабінету.
Якби не безсонна ніч,то,можливо,
ця зустріч більше не відбулася.
  Завжди є вірогідність того,що
не все так погано,як здається.
Тим паче куда вже гірше.Якщо
є можливість чогось кращого,
потрібно спробувати.Так постановила собі вона.Але
перед цим кілька разів зупинялась
дорогою до прекрасного місця.
   І насправді веранда була неймовірно прекрасною,бо вид
з неї немав шансів на програш
жоденому витвору мистецтва;
це те,що неможливо передати словами.
  Нерозквітла краса осені заворожувала.Надихала на
ненормальні речі.Заспокоювала,
як ніякий ароматний чай.
Німо співчувала і радувала
застиглу душу.
  Лікар непоспішала почати сеанс,бо,як тому має бути,чекала поки пацієнт сам заговорить,
коли вирішив продовжити.
А також дати йому шанс самому
розібратися із своїми почуттями.
   Проте якщо почуття згасли,то
це правило небуде корисне.
Психолог же цього незнала.
  Так вони просиділи незронивши
ні звуку;вони закінчили сеанс
нерозпочавши;неспромоглися на порозуміння.
   
   Кожна мелодія,хоч немилозвучна,здатна на початок
хорошої пісні.

                            ***
   Родина пов'язана невидимим
зв'язком.Отже,щоб допомогти
одному потрібно допомогти  іншому.
   В замку гробова тишина.
Кожен присутній в цій місцині
незважиться на жоден прояв,
що викриє його.
  Елізабет малювала наступну
картину.В тот момент будучи в
переповненому натхненні.
  Еліс готувала обід.Клопоталася,
щоб в цю справу вкласти всю свою любов.
  Тим часом в кабінеті провадилася гра в шахи.
Важливо,щоб гравці невтрачали
зв'язку граючи,бо будуть приречені на програш.
   В інший момент,в затишній
кімнаті молодого хлопця шукали сховку таємниці,які небажано б було відносити за межі.
І тільки в одному місці нічого
не відбувалось.Там де покірно
стояла домовина,яка чекала
на свою жертву.В ній же лежала
Елла.
—Моє тіло помирає.Я невзмозі чекати на їх розчарування.
Істоти сильні.Але я сильніша,–
прогарчала та звірським голосом,
що нагадував гарчання хижого
голодного звіря.
 
   Елізабет пензликом пройшлася по мольберту червоною фарбою
і встала.В око дівчини впала
незвична краса,яку виявляла
ворона сидячи на посохлому дереві
безперервно кричучи:–"Кар".
  Тварина зливалася із посохлою
рослиною.Викликала страх–
голосом,а видом–захоплення.
  У своїх витворах художники
можуть імпровізувати.
Для Елізабет це стало кроком до
нового витвору мистецтва.
  Ступаючи жінка пильно стежила
за кожним предметом,що знаходився в кімнаті названої
племінниці.А згодом і за її руками,
що творили.
—Щоразу бачачи тебе за створення картини,в мене перехоплює дихання,–ніжним голоском промовила дама.–
Я неодноразово наголошувала
на те,що в тебе талант,і не перестану.
—Неодноразово.І це дає мені наснаги продовжувати.А також...
Чи б немогла я собі дозволити
зробити ваш портрет?
  Елла різко зазирнула в очі дівчини.Прохання сполохало
її,але та вирішила себе невидавати.
—Я схильна до такої пропозиції,–
збрехала.
—Тоді давайте завтра пополудні?
Ви навіть не уявляєте яка я щаслива.
Елізабет обняла  названу тітку.
Но не отримала цього ж у відповідь.Намить до тіла приліг
холод,но посильнішав у погляді
що був нещирим,як і посмішка.
  Продовжувати малювати в неї
не було настрою.Вона думала над тим чому дружина дядька ніколи
не сміялася,мало що говорила
про себе,непідпускала близько
до своєї кімнати.Невже щось приховує?Що ж?!

  Дівчина спустилася до холу.
Звідти розгледіла свою мати,що поралася на кухні і поспішила
до неї.Але незмогла ступити крок.
Ноги неслухалися і стояли на місці,наче приклеєні.
   Елізабет трепетно відчувала
смерть,що наступала.Но серце країлося тільки від однієї думки,
від думки,що більше не побачить
своїх рідних:мати,яка дала можливість їй ввійти в світ і
огортала  своєю любов'ю;
наймудрішого батька,що тверезо
вів світом та підтримував у всіх
її починаннях;молодшенькі братик і сестричка,немовби
гляділи,щоб вона відчувала
себе бадьорою,веселою,дорослою;
любий дядечко,як той вчитель і
друг,що легко підбирає слова,які
були так потрібні в той чи інший,
хороший чи поганий, момент.
   Єдина бажання побачити їх,і то
несправдиться...

   Елла торкнулася плеча дівчина,
сильно натиснувши;кіхті входили
в шкіру пускаючи кров.Відсутність
почуттів робили байдужою цю
прокляту даму до ніжного
дитяти,яке невстигло повідати
світ.
   Жінка опустилася до голови
і нестримно шептала,начебто
лестощі,які насправді були
тільки хижими болючими словами.
—О моя хороша дівчинко,як ти
нерозумієш,що твоя матуся
помирає.Найрідніша людина
полишає тебе,твоїх братика
і сестричку на призволяще,адже
твій любий батько давно вже
збирає речі,щоб покинути вас.
Ви йому непотрібні.І дядьку.
І матері.
 
Темнота спускалася до дівчини.
Затуляла її від сонячного світла,
що ледь поступало.
   Елізабет відкрила очі і побачила біля себе

• мумію

Вона була
повністю покрита білою тканиною,і як потім зрозуміла,
также як і вона.
  Воно провело кістлявою рукою
по обличчю та шиї дівчини,а
за тим непоспішаючи закривало
ту.
—Я завжди буду вас любити,мої рідні.Завжди любитиму,–останнє,
що сказала,перед тим як темнота поглинула її.
 
                            ***