***
        Кімната в якій донедавна вона
боялася заходити стала для неї
місцем для роздумів.Ця кімната–
спальна дівчинки.В ній було
так затишно,що нехотілося виходити чи навіть прокидатися.
     М'яке ліжко,тепла ковдра,
дитячі іграшки–саме те,що
могло порадувати дитя.Тільки
не дівчинку мати якої була...–
відьма.
     Потрапивши в це місце, насамперед,вона хотіла виконати
бажання її матері.Але після кількох днів життя з люблячою
сім'єю вона відчула себе щасливою.
   Хоч воно й нетривало
довго,бо це не було можливо з
таким статусом як в неї,та вона
була вдячна.
    Почуття,що кожного разу
відчувала дівчинка,
коли її кликала мати–жахало;і
не тільки тому що вона відьма,а
й тому,що виконувати накази
їй нехотілось,адже вони не прогнозували щось доброго.
    Хрипкий  голос пролунав
в кімнаті дівчинки.Вона підвелась
і перед нею постала знайома
особа–її мати.Надиво,цього разу
перед тим як наказати вона пройшлася кімнатою і зупинилась
біля вікна,звідки виглядала на
веселих  сповнених щастя близнюків.
   На обличчі відьми прозріла
хитра посмішка.
—Люба,–нарешті лагідним голосом,що особливо лякав дівчинку,бо тоді вона знала
настав час наказу.–Пограйся
із ними...і..розвесели їх.
   Грати–поранити.Розвеселити–
підставити.
—Ех,–винувато зітхнула вона
прямуючи коридором виконувати
наказ.А як і ще пояснити слова
матері–проханням?навряд, адже
неможна було навіть запитувати,
або відмовитись.Наказ–ідеально
описує її слова.
    І як зазвичай кожного разу
після виконання наказу вона
приходила до матері і та гладила
по головці,а потім йшла до
балкона,де на неї чекали ворони
в дзьобах яких були монети.
Холодна рука–лезо,що пронизувало душу.
Піти від того місця якнайдалі,–
бажання,що виникало багато
разів із яким вона живе,як із
почуттям провини,як із страхом,
як із безумством,огорнатою
  яким вона була все життя.
   
  Після одного із наказів відьми
близнята  завітали до неї.
—Ти мені одразу несподобалась,
коли з'явилась,–мовив хлопець.
—Недумала,що ти така гадюка!–
сказала дівчина.–Переконливо
брешеш.Знай ми тебе виведемо
на чисту воду.
—З нами краще незв'язуватись!–
додав він.
   Дівчинка опустила очі і важко
зітхнула.Невперший раз таке чує,
але цього разу було надзвичайно
боляче.Вони добре до неї ставились,але краще б ні!
—Вибачте,–сказала вона
витерши сльозинку,що вийшла
за око,коли вони вже були далеко,
щоб почути її.–Якби тільки я
могла відмовитись...
    Одна єдина подруга і ту мати
забрала в неї,як і шанс мати,
хоч щось як в інших дітей.
   Вона виглянула з вікна й
побачила свою знайому.Вона
була такою щасливою і тримала
в руці вінок.Побачивши її
та помчала до новоспеченої
подруги,з якою познайомилася
коли разом із мамою відвідувала
сусідів.Тільки того дня вона
втратила її.
   Мати стояла на
порозі і перекривала вихід.
—Моя Люба донечко,–сказала
та і возьмивши за підборіддя
підняла його і продовжила:–
хай йде звідси і більше не
приходить!–процідила та.
—Ні,будь-ласка,–проскиглила
дівчинка.
—Хочеш,щоб вона померла!
—Ні-Ні-Ні.Я все зроблю.
    Дівчинка підійшла до подруги
яка сяяла усмішкою,
возьмила вінок і кинула на землю,
потоптала і сказала:
—Неходи сюда більше!
  Промовити
кожне слово було надзвичайно
важко і вона невтрималася,роз-
вернулася і заплакала ідучи
назад до будинку.
    Подруги немає,шанс отримати
сестринську і братську любов
втрачений,а найголовніше–
вона ніколи не відчувала
материнської любові.
Того відчуття,що так бракувало.
    Одна в цьому жахітті вона
прожила всі свої 12 років людиною
і століття духом в замку.
    Весь біль,що гуляв в дівчинці
Хеллі відчувала поки блукала
в  її спогадах.Це вона змогла
зробити пригорнувши до себе
ведмедика дівчинки,якого
знайшла на ліжку.
    Тепер її душа вільна й вона змогла поринути
в інний світ,щоб стати нарешті щасливою.

                            ***