Сестра громом влетіла до кімнати й блискавично захопила
комп'ютер за яким почала щось
шукати незвертаючи увагу на
ошелешену старшу сестру.
—Нет,ти що з розуму зійшла?–
вигукнула Хеллі крокуючи до сестри.–Новини?Зникла дівчина,
напередодні знайшлася...–протягнула вона й
глянула на фото.Їй здалось знайоме обличчя,але пригадати не
вдалось,тому продовжила читати,–
біля  будинку за містом...–після
побаченого фото будинку Керема
Хеллі почала уважніше прочи-
тувати осттані рядки,–в тому ж одязі та зляканою гримасою обличчя.
— Ти розумієш,–захопленням
почала Неті,–що замок існує!
Він реальний!
—Дівчина,ровесниця твоя померла,а ти думаєш про неіснуючий замок,–кинула вона
звинуваченим тоном.–В тебе,що
серця немає?
—Від кого я це чую–від людини
яка підставила свій клас?!Не тобі
мене судити!Збагнеш коли я доведу існування цього замку,–
проговорила вона й поспіхом вилетіла з кімнати.
   Такого від сестри Хеллі не очікувала.
  Як вона могла?А здавалась наче забула про це, але ж.... Ні.
Ніколи,ніхто не забуде,– це очевидно нема чого заспокоювати
себе марними сподіваннями.
  
   Тишину в приміщенні порушив
прихід Мами.Вона обернулась
в сторону вікна,щоб її розбиту ніхто не бачив й мляво протягнула:–
—Що хотіла?
—Обід готовий.Щось сталося?
—Так....Героїня книги померла,–
ця одговірка була єдиною,що
могло врятувати її цього
моменту.–Правда вона була
негативним персонажем.
—Ох це твоя акторська гра.
Завжди мене вражає!
Доречі це добре,що ти переживаєш
і за поганих персонажем,адже
вони те ж колись були хорошими.
Не затримуйся!
    Справді,сестра хороша,але інколи,їй не вистачає розуміння.
  
    Крокуючи до кухні Хеллі
путалася в думках і то веселішала,то сумувала.Кожне
слово було чимось болючим,а
чимось правдою.Хоча в чому тут
правда!?
    —Цікаво,що з нею сталося?–
промовила Тар.
—В ночі бозна хто ходить треба
бути уважнішим,–повчально
наголосила Мама.–Особливо
тобі Хеллі.Ти в нас любительниця
гуляти по ночам.
—Скільки я гуляла– стільки нічого
такого не примічала,–долучилась
до розмови Хеллі.
—І я теж спокійно могла пройтися нічними вулицями, незадумуючись чи раптом за
кущем хтось вичукує на мене.
—Ох,діточки.Розповім я вам
одну історію,що трапилась
зі мною,–почала Мама і всі
присутні залишили обід й пригутувались до оповіді.–
Мені було сімнадцять.
Зоряні ночі,місячне сяйво,що
вкривало місто мене зачаровувало.
Мені подобалось гуляти ночами
і милуватись цим всім.Также
як і тобі Хеллі.Тоді блукали
легенди про таємничий замок
в глибі густого лісу і я із своїми
друзями вирішили перевірити
одну з легенд.
    Опівночі ми зібралися біля
старого будинку,де давно ніхто
нежив.Кожен приніс по одному
інгредієнту для зілля,що мало
довести нас до того замку:
камінці із струмка,польові квіти
й крапелька воронячої крові.
То все ми перемішали й випили.
    Але очікуваного результату
ми неотримали.Натомість отримали отруєння і галюцинації.
  —А до чого тут прогулянки
в ночі?–запитала Хеллі.
—Дослухай,–попрохала Мама.–
Після тої ночі мене неполишала
думка,що в тому будинку ми були
не самі.
—Я зрозуміла!Ти хочеш сказати,
що та дівчинка могла бути в тому
будинку,–промовила Тар.
—Так,але невгамовні ви мої
дослухайте,–наполягла вона.–
Одного пізнього вечора я поверталася додому і  зустріла
маленьку дівчинку,що шукала
ведмедика.Я спитала де її батьки,
але вона незупинялась і повторювала одне і те ж,а потім
взагалі побігла і зникла,наче
її і не було.Наступного дня
по місту пройшла новина про
зниклу дівчинку,яку знайшли
біля струмка в лісі.А наступного
дня моя подруга,що була зі
мною в тому будинку безвісти
зникла;пішла прогулятись вночі
і не повернулась.До тепер ніхто
не знає,де вона.
   Боюсь,що події того часу повторяться і нехочу,щоб вас це
торкнулося.Будьте обережніші,
в ночі ні кроку з дому!
—Добре.
—Нехвилюйся,зараз все не так
як того часу навряд це може
повторитися,–зауважила
Хеллі.Але погодитись із цим ніхто не захотів то вона виправилася,–Добре,буду обережніша.

     Кімната Хеллі пустувала,коли
вона зайшла.Першим,що помітила– це привідкриті дверцята
столику,яке не властиво Неті,адже
там знаходяться її речі.
Зошити нерівно складені,ручки і
олівці розмітані,а не,як зазвичай,
в стаканчику.Блокнотів взагалі
не було,що збентежило її.
Та рвучко пройшлася подому і
вийшла надвір.Оглянувшись навколо,нічого
особливого не було виявлено окрім чорного папірця
від одного з блокнотів сестри.
  Малює сестра так собі,але
зрозуміти,що вона цим малюнком
хотіла сказати,було легко.
Нав'язлива думка про замок
і він сам на папірцю.
  —Недуже схожий на реальний,–
зауважила вона і спантеличила
своїми словами сама себе переправила,–Так.Стоп!!Звідки я
знаю?