***
     Холодно.
                           ***
     Холодно.

                           ***
    Знайома кімната.І труна.
     Хтось плаче.
    Тіло важке.Таке важке,наче
в ній каміння і їх хоч відбавляй.
Але вона піднялась та все ж
не повністю.
  Ці кам'яні стіни в мороку холодні
і страшні.Вони що рухаються?
Та ні.
  Ні.
Хеллі схопилася за голову і закричала.Голос відбився від
стіни і ще більше налякав.
Тремтіла,боялася,плакала,і все марно.Вона в кімнаті,де не видно
дверей.Їх взагалі немає.
І тут вона пригадала плач.
  Не одна.
  Маленьке полегшення.
  Хеллі повністю піднялась,
підійшла до труни,відсунула
кришку.Мумія!
Від несподіванки впала і відповзла.Заспокоїлась і ще раз
підійшла.
  В зоні очей бинт мокрий.Отже
вона плакала,чи він.Хто це?
А вона була тепла,коли та її
торкнулась.Хоча й мертва.
Хеллі озирнулась і відчула,що хтось торкнувся її руки.Це була
мумія.Вона тримала слабко.
  —Хеллі,–простогнало та.
—Фросі?–перелякано спитала
вона,але та не відповіла,тільки
відпустила руку.—Фросі.
  Хеллі почала трусити її,щоб
та прокинулася,але марно, лише сльози лили.Чому вона така
безпомічна?Нічого неможе зробити,навіть себе захистити
від наклепу.І друзів завести.
Одна Фросі і то вже мертва.
Слабачка!–картала себе.
   Через довгий час, сльози вже
зникли.Перед собою туман і
нічого не видно.
Де вона? Незнає.Що з нею?
Незнає.Як це трапилось.Незнає.
Як врятувати подругу?Її вже неврятуєш.
   Змучена дівчина відкинула кришку від труни так сильно як могла і та розтрощилася.Взяла
уламок з розміром руки....
   Що вона хоче?
   Померти!
—Повинно спрацювати.Повинно.
   Вона доклала багато зусиль
зрозуміти,що смерть,справжня
смерть є виходом і отримати
її.Швидким рухом уламок
проштрикнув живіт і вийшов
з спини...
   
                              ***
  —Ох,нарешті прокинулась,–
з полегшенням зітхнула Бренда.
—Знаєш як ти налякала нас,–зауважила Неті і глянула на Мусю,–її так точно.Дуже налякала.
  Хеллі усміхнулась.
—Ви де були?
—Гриби шукали.От дивися скільки
знайшли,–Бренда показала рукою
на гору,де між смереками стояв
кожик із грибами,а біля нього
сиділа заплакана молодша сестричка,що вже повеселішала.
   —Я пішла,–говорила вона поки
вони повертались долому,–вас шукати,бо Мама попросила
Ви не чули як дерево
впало?
—Дерево?А то хіба не будинок
руйнували?–неповірила Неті.
—Який?
—То й що в лісі.Старий вже.Про
нього ще всіляки легенди ходять.
Ну що,начебто,там якісь діти
проводили..
—То й що Мама розказувала,–
перебила Бренду Неті.
—А навіщо?Хто?
—Напевно власники.
—Батьки мого однокласника,–
озвалась Муся.—Він новенький.
Недавно переїхали.
—Зрозуміло,–пробурмотіла
Хеллі,але насправді мало,що
було зрозуміло.І саме те,що
той будинок немав власників
багато років.