День в Хеллі був забитий думками про кенджал та ще й молодші через нього поцубилися.
      Помітивши настрійХеллі,вірна
подруга незалишила її в такому стані  і вони пішли з
останнього  уроку.По збігу опинилися
на вулиці,де живе їхній однокласник,куда по проханню
подруги вони заглянули в гості.
     Сонце тепло
зігрівало задній двір дому однокласника,де вони,а
точніше її подруга і однокласник,
веселились по повній.
—Ти чого мовчиш?–спитала
та, коли той
залишив їх,щоб принести
смаколики.
—Він тобі подобається?
—Чому ти так думаєш?
—Ти тут стільки історій
нарозповідала,що про деякі
я й нечула.Усміхаєся,
очі не відводиш від нього.
—Тільки ти йому не говори,але
я тут дізналася,що то він
підставив тебе із ...
—Припини Фросі.Те що сталося
було в минулому, не варто до
нього повертатися.
—Якщо не повернутись,то
тебе й надалі бачитимуть,
як злодійкою і підлою змією,хоч...
—Фросі!
—Дівчата ви не проти,щоб
до нас приєдналася моя
сусідка?–спитав їх однокласник
підходячи до бісетки.
—Ні.
—Познайомтесь це Карина,–
представив він
струнку брюнетку.–
А це Хеллі та Фросі.
—Дуже приємно,–мовила
вона широко усміхнувшись.
—Ти приїджа?
—Так,недавно переїхала із
сім'єю.
—В тебе є брат чи сестра?–запитувала Фросі
переводячи погляд то на неї,то
на подругу,яка в той момент
дивилась на сусідній будинок.
—Брат–близнюк.
—А як його звати?–спитала Хеллі перевівши погляд на Карину.
—Керем,–відповіла та,наче вже знала про її питання.
—Невже?–збентежено мовила
Хеллі знову глянувши на сусідній будинок.
       На вечір йшов дощ.Здаху
стікали краплі дощу й за долю секунди приземлялись на
мокру позеленілу
землю.Спостерігаючи за гармонією дощової погоди Хеллі засинала.

                            ***
        Замок зовні
виглядав не таким страшним.
По подвір'ю бігали двоє дітей-близнята.Їх усмішки сяяли
світліше палючого сонця,а самий
сміх глибокий як безхмарне небо.
Позаді почувся кінський біг.Хеллі
обернулася і прям на неї мчав екіпаж.Вона відбігла,а сам екіпаж
заїхав в подвір'ї.Коли він зупинився із замку вийшла Елла   швидкою і впевненою ходою
направилася до екіпажу.Після неї
вийшла Еліс і в той момент
приїхав інший екіпаж з якого
вийшли двоє чоловіків.Хеллі
підійшла ближче до них,щоб
розчути їхню розмову.
     З екіпажу вийшла знайома
дівчинка в якої у руках
красувався ведмедик.
Елла пройшлася  рукою по обличчю дівчинки й загорівшись
гордістю,наче художник після
написання нового неповторимого
шедевру,поспішила представити
її.
—Знайомтесь - це моя донька...

                          ***
     Прокинувшись Хеллі побачила
свою сестру Неті,яка розбудила
її,щоб та  пішла спати  в своє ліжко.

                          ***
     Хеллі зайшла до вітальні,щоб
глянути на фотографію тої
дівчинки.Але це їй невдалось,бо
одразу після того як вона зайшла
всі фотографії на каміні розлетілися по кімнаті.Зайти
туда ще раз вона ненаважилась,
тому направилася до дверей,але
вони не відкривались.
Спробувавши котрий невдалий
раз Хеллі здалася і направилася
до сходів та зупинилася по центрі
й почула тріск зверху,наче
щось відірвалось,коли подивилася нагору побачила
люстру,що летіла на неї.За мить вона опинилася на підлозі.
Люстра не порушно стояла
поруч, наче й не падала,
а заду вона відчула знайомий
голос.Обернувшись вона побачила
Керема,який і врятував її.
—Ти що тут робиш?–викарбовуючи кожне слово запитала вона.
—Прокидайся!
—Що...що?

                            ***

         —Прокидайся спляча заучко,–
шепотом підсміючись сказала
Неті й миттєво тримала
подушкою по голові від
Тар,після чого покинула старшу сестру і побігла міцно тримаючи в руках подушку до іншої  сестри.
   Піднявшись Хеллі
протерла очі, оглянула
кімнату й через півгодини вже
була готова до школи.
   На коридорі її зустріла Муся,яка
по виразу обличчя була схвильована.
—Ти  точно не виділа кенджал?
—Ні.
—А до кімнати ніхто не
заходив коли ми спали?
—Ну коли я неспала ніхто,а дальше
вже не знаю.Може ти чи Неті
в ночі десь його сховали і
забули?
—Ні.Думаю його найшла мама.
—Можливо,–сказала Хеллі й попро-
щалася із сестрою.
      Після виховної бесіди із класним керівником Хеллі із
подругою пішли до класу.Йшли
вони мовчки,що й робили в класі.
    Сонце вийшло з-за будинків,
а із ним і прокинулося місто й
заглибилося в суїту.Така ж суїта
була в класі,коли її подругу Фросі
розпитували про минулу
розмову.І не тільки її,а й Хеллі,але
відповіді ніхто не отримував,бо
вона не звертаючи нінащо уваги
дивилася на пташку на молодому
дереві.Таку мить перервала
ворона,що вдарилася у вікно.
Сусідка по парті разом із
самою Хеллі впали на підлогу
після побаченого.В той момент
пролунав дзвінок,але на нього
ніхто не звернув уваги,бо всі
збіглися на місце дивної
події.
—Що сталося?–спитали однокласники перепитуючи одне
одного.
—Ти чого на мене навалилася?–
спитала сусідка неприховуючи
свій гнів.
—Це випадково.Вибач,–відповіла їй Хеллі.Але розгнівану сусідку
це не заспокоїло,тому вона
штовхнула Хеллі на підлогу.
—Як можна вірити тій хто
підставив наш клас,–нахилившись
над нею сказала та й додала:–тобі
не місце тут.
     Ці слова,ці погляди й мовчання
однокласників вона не витримала
вибігла з класу й незупинялась,
допоки не добігла до дитячої
площадки.
    Сівши на гойдалку вона вмилася
своїми слізьми,що стікали поки
вона бігла.Невимушена тиша
в її голові нагадувала мить в
класі,коли вона була
звинувачена в крадіжці
журналу;вона заходила
знову до класу після того й
та минула подія,якій вона підчинилася.
    Повільно гойдаючись Хеллі
перемотувала все що сталося
знову і знову.Знайти тому
пояснення переступивши
свою невпевненість важко та
й не можливо.

    Чи можливо?