Хеллі ішла  до будинку Карини,
де вони мали зустрітися,а звідти
направитися до покинутого будинку.Подорозі вона
зустріла однокласницю Неті.
Привіталася й пішла далі,
озираючись назад,щоб
угледіти її.Те,що вона так пізно
гуляє по місту,те,що Неті була
в лісі неодноразово тривожило
Хеллі.
    Всі вже зібралися і чекали
на Карину.
—У кого які відмазки?–спитав
однокласник після довгої тиші.
—У мене її немає.Я просто зробила
вигляд,що міцно сплю,а далі
через вікно,–відповіла Фросі.
—В мене теж так,–з іронією
відповіла Хеллі,потираючи руку
від холоду.
—А в тебе яка?–запитала Фросі
однокласника,який невідводив
погляд від її подруги.
—Вас проводжаю.
—Привіт,–прозвучав голос позаду
них.Це була Карина.–Всі принесли
що мали?
—Так,–відповіли в один голос
вони.
     Тихо,темно,подекуди зустрічалися перехожі,що незвертаючи ніякої уваги
проходили повз.Всі йшли
парами:Хеллі і Фросі,Керем і
однокласник,Карина із
картою в руках.Звідки у неї
вона неговорила або обходила
питання іншим питанням.
Частіше це було з Хеллі.
       З-за дерев виднілася стара
дерев'яна будівля покрита мохом.
Карина і однокласник спробували
відкрити двері,але вони не відкривалися,тому залізли в
середину через зламане вікно.
   Довго не чекаючи приступили
до справи.Наклали ватру,
поклали казанок,який знайшли
на землі,налили води,зачекали
поки нагріється,а потім
почали класти інгредієнти.
Фросі–польові квіти, Хеллі–
камінці із струмка,Карина–
воронячу кров(вона сама зголосилася її принести,наче
в неї того було багато).
   Перший ковток зробив однокласник.Наступної
мала бути Фросі, тільки коли
вона вже майже торкнулася
губами відвару,як раптом
на вікні з'явилась ворона.
—Кар-кар-кар,–прокричала вона
вдивляючись в друзів.
—В мене вже галюцинації?–
пробурмотів однокласник
спираючись на стіл від
страху.
—Ми теж його бачимо,–прошепотіла над його вухом Карина.Той від неочікуваності здригнувся
й довго дивився на усміхнену
брюнетку.
—Чого ж так лякати!!!
—Заспокойся,–говорила вона
перевівши погляд на ворону,
підійшла і змахнула рукою чим
одразу злякала нічну гостю.–Продовжимо...
      Після Фросі і Карини
настала черга Хеллі.Вона
довго вдивлялася в казанок,
а потім підносила до обличчя.
Та зробити наступний ковток
невдалось.Керем відібрав його
з її рук і сам зробив
ковток,який був останнім,бо,
начебто,випадково казанок
впав і розбився.
—Нічого,–повідомила його сестра
й взяда уламок з розчином.–
Цього буде достатнього,–
запевнила вона серйозною
гримасою.
—Кар...
—Давай же Хеллі,–перебила
його вона,–чи ти боїшся?
—Ні,–невпевнено відповіла
вона,возьмила уламок і
випила з нього,залишивши
потому маленьку царапину
на нижній губі.
      Друзі сиділи хто де міг
в кімнаті(кухні).Чекали
того моменту,коли почнеться
це саме дійство з розповіді
Карини.Але схоже,то була
неправда;вигадка,щоб
лякати дітлахів.
   Так і пройшла ніч в старому
покинутому будинку.
 
                            ***
   З надвору лив дощ,гриміло
та з поза хмар виринала блискавка.В кімнаті у якій
вона опинилася було темно.
Зовсім нічого не видно.
  Та з появою блискавки
вона побачила велике кремезне
тіло.Потім знову тільки воно
було ближче.Третя блискавка
і тіло постало зовсім близько.
На своєму плечі вона відчула
чиюсь важку руку й закричала
наскільки їй дозволяли голосові зв'язки,побігла
в сторону холу.Добігши до
центру перед нею впала люстра,
а з нею і вона.Піднімаючись
вона побачила біля себе тіло,
що появилась так же.
Щодуху вона бігла сходами,
а далі зайшла перші двері з
правої сторони першого
коридору.Залізла в трохи пустий
шкаф і чекала,чекала,чекала...
На мить закривши очі Хеллі
побачила  біля себе
чоловіка з фотографій.Лише
тепер вона змогла його
розгледіти і впізнати,але
не тут то було.Він взяв
її за ногу і потягнув.
Перший коридор,другий,а
за тим кімната в кінці коридору.
    Одразу коли вони увійшли
шкафа відкрилася і звідти
потягнулися кістляві
руки.
    Хеллі як могла опиралася всій дужій силі цього монстра,але раптом все зникло...

                           ***
   Вона сиділа на стільцю
і опиралася на стіл.Прокинувшись
вона побачила подругу, однокласника та Карину.
Всі вони міцно спали і щось
бурмотіли собі під ніс.
Лише Керем був відсутній.
   Надворі світало,але зорі і
місяць ще виднілися.
Вона зістрибнула з
вікна й подалася до вхідних
дверей,де його сидячи і застала.
Хеллі дивилась,хоча більше
це нагадувало милування.
Обриси тіла,його вчинок.
З такими діями легко влюбити
в себе дівчину.Але не це
подобалось їй в ньому.Ні.
Його загадковість–ось що
приваблювало.Він мовби міг все розповісти,розкласти всі карти га стіл та не робив цього,зупинявся і немов зникав з поля зору,щоб знову з'явитися в кращому світлі і покорити неочікуваністю.
   —Чого не спиш?–сідаючи
біля нього спитала Хеллі.
—Напевно тому,що я не пив
того відвару.
—Я це знаю.
—Справді?
—Так.Якби ти пив,то спав
би і снив жахіття.Чому ти
розбив казанок,коли настала
моя черга?
—Це було випадково.
—Наша зустріч,перша зустріч
в твоєму будинку після того як
мене збила машина,теж була
випадковою?
—Звідк ти...
—Коли діставала камінці
загадала згадати її.Думала це буде
дитяча площадка.Може скажеш
мені чому я забула про це.
Тільки не кажи,що це через аварію.
—Я...незнаю,–відповів він
зітхнувши.
—Незнаєш чи не можеш
відповісти?–вела далі
вона.Через долю секунди він
глянув на неї так як того
разу в замку,що  й
згадала.
—Ти хто?–промовила
вона несвідомо.
—Тобі не варто згадувати,–
сказав він і пішов до будинку.