Поринаючи в досить неприємні спогади, Хеллі писала вірші у
своєму блокноті.Біля  неї,на
власноруч зробленій гойдалці,
гойдалась сестра–Неті.Емоції
в них були різні,як і самі вони.
Тиха,сором'язлива та мовчазна
відрізнялась від своєї життєрадісної сестри,що не заглибувалась в проблеми,а просто
їх переживала й швидко відпускала,забуваючи про них.
Хеллі спостерігала за сестрою
на мить хотівши зробити як вона,
але не могла,опускала очі й поринала в ті неприємні спогади.
     Поглянувши на небо,Неті
побачила чорні,нічого доброго
непровіщуючі хмари.Вони затулили сонце й галявину,де
розважались сестри,в мить покрилась
холодними краплями.
Зістрибнувши з
гойдалки покликала Хеллі,але та
її нечула,як і невідчувала
дощу.Нарешті вона помітила
дощ та непоспішала ховатись
від нього,а спостерігала за ним.
В цей момент вона нестрималася
із її очей потекли сльози,і в той
момент вона невідчула дощу;
цього разу
не тому що заглибились в спогади,
а тому що на неї він не падав.Наче
її прикрили парасольков.Дивне
відчуття,наче хтось позаді неї,але
нікого немає.
    Добряче змовкнувши, вона
зайшла до будинку і одразу
вловила суворий погляд бабусі,яка
наближалася до неї тримаючи
в руках блакитний рушник.
—Швиденько втирайся і йди
їсти,а то твої сестри нічого не
залишать,–сказала бабуся
накинувши рушник на мокре
волосся Хеллі.Яке б небуло
обличчя внучка знала,що бабуся
дуже добра,а пораз і надто.
    Дощ неприпинявся,як і суперечки сестрів.Неті та Муся(наймолодша сестра)мають привичку
під час дощу влаштовувати
суперечки хто більше приділяє
часу своїм питомцям(котикам).
Навигляд безглуздо,що і вбачали
в цьому Хеллі та Тар(старша сестра),вже не звертаючи на це уваги.
     Похмурий пейзаж, гарячий
чай, депресивна музика під яку її поглинав сон.
    
                         ***
     Заіржавілі металеві ворота,що
лякали своїми розмірами.
Старезний будинок схожий на
замок із фільмів жахів,де
зазвичай жили привиди.
Над ним похмурі хмари , до
яких наче торкалась кінець
вежі.Вікна в кутках яких видніло
павутиння.
   Три сходинки,великі дерев'яні
двері,які з легкістю відкрила
й увійшла всередину.
Просторий хол,великі сходи.На стелі красувалася
величезна люстра,прикрашена
павутинням,як і все навколо.
Ознак життя тут не було,що
найбільше лякало.
Довгий темний коридор.По дві
двері із кожної сторони.Поворот
в ліво.Чотири двері із одної
сторони та дві із іншої.Двері в
кінці коридору.
   Скрип.Кімната
освітлена місячним сяйвом.
Акуратно застелене ліжко
біля вікна.З іншої сторони
письмовий стіл.На ньому зламана лампа та великий
шкаф навпроти.
     Вдивляючись у вікно Хеллі
почула рипіння.Воно надходило
з шкафа,якого дверцята були
привідкриті,хоча коли вона
зайшла вони були закриті.
Це її насторожило.
Придивляючись вона наближалась
до нього.Шкаф як шкаф заповнений
одягом.Знову рипіння тільки
з сторони виходу.Відчувши чиїсь
доторкання Хеллі подивилась
вниз.Її ногу тримала кістлява рука  в бинтах.Вона спробувала втекти,але спіткнулася і впала.
Рука знову схопила її ногу і сильніше ніж за першої спроби,та так.Страх і безсилля змусили її тіло обякнути.Свідомість навідала її в темній труні.Рухатися їй завадив бинт,який міцно охопив її тіло.
Мумія наблизилася также непримітно.Вона нахилилася до неї і якби істота дихала,то дівчина відчула б той прогнилий запах.Кістляві руки
торкнулись лоба і поглажували,наче це могло б якось заспокоїти її,але це не так.Насправді та просто прощалася перед тим як закрити труну.
  В горлі пересохло.Вона вже відчувала нестачу повітря.Паніка пробиралася по тілу холодними мурашками.Хеллі не хотіла помирати,але й вдіяти нічого не могла,окрім як змиритися.Вдихнути останній раз і відімкнутися навіки.
  Та раптом вона почула звук поламаних кісток.Порятунок чи ні?
  Хтось відсунув кришку труни і над нею з'явилось знаймоме обличчя.
  Керем...
Навіть у найтемнішому місці Хеллі зуміла б розгледіти той приязний погляд,що він дарував вдруге
                      
                             ****

      Над нею стояла Мама в фартуху
широко усміхаючись.
—Доброго ранку сонько.
—Доброго.А як я тут...–спитала
Хеллі,припіднявшись.
—Я не могла тебе розбудити,
коли ти заснула на підвіконні,тому
твої сестри перенесли тебе сюда.
—Ну як?Голова неболить?–спитала
Неті підступно усміхаючись.
—Ви тут приберіться і йдіть снідати,–сказала Мама і вийшла
з кімнати.
—Договрюй,–погрозила Хеллі.
—Муся коли закривала вікно
випадково вдарила  тебе ним поголові,–
сміючись відповіла Нетті і одразу
отримала подушкою в обличчя.
Та не встигла вона відповісти як в кімнату зайшла
бабуся й прослідкувала за прибиранням.Все ж в дечому
вона була строга по відношенню
до своїх внучок.
    За сніданком Тар спитала
Хеллі чому вона так крутилася в
ночі,припускаючи страшиний сон,
але Хеллі не могла відповісти,бо
нічого непам'ятала про сон,наче
його і не було.