***
   Серце шалено калатало.Очі
металися з одного боку в інший.В голові перестрибували думки:зупинитись
чи ні,придумати щось чи покластись на ситуацію,
ризикнути чи залишити це на потім.
    От вона вже досягнула першого
коридору і вбігла в єдині відкриті
двері.Кімната Елізабет.В її майстерні чітко вимальовувалась
постать дівчини з некоротким і
недовгим волоссям карамельного кольору,в  штанах та футболкою,
образ яких нагадував веселку.

    Вона почула важке дихання
і повільно повернула голову.
Подруга.А за нею в темній
сукні висока дама.Рівні
риси обличчя із злою гримасою,
холодний проникливий
і божевільний погляд наскрізь
прорізав її тіло.Вона усміхнулася і зникла.
  Після такої зустрічі її тіло
отерепіло,мозок зупинився,а з ним
реальність.Час зупинився?Чому
пустота наповнила її?Де страх?
Страх який явився в неї при першій зустрічі.
Нарешті питання на яке вона хоче
відповіді.Що сталось?

                             ***
  
—Що сталось?–промовила.
   Хеллі  лежала на ліжку
на горищі.Вдивляючись в дах
згадувала існування в замку.
Так, існування.Все таки це не
було життя, принаймні більша
частина його.

                          ***
  
        —Хто там?–переводячи
дихання миттю обернулась
до дверей,але нікого не побачивши запитала.
—Вона,–зронила Хеллі і
пішла до балкону.–
Від чого?
—Незнаю.Я була у вітальні,а
потім чогось захотілось бігти,от
я і бігла.Знаєш було відчуття наче
мене хтось переслідував.Йшов чи
то біг за мною,а я від нього.
Думаєш варто було зупинитись
і  дізнатись?
—Я незнаю хто нащо здатен.
Можливо той хто переслідував
міг тобі нашкодити,але куда
вже більше?А дізнаватись немає
сенсу.
—Чому?
—Ми померли.Нас вже нічого
до життя не приведе.
—Якщо ризикнути,можна щось
вигадити..
—Марна справа.Ти нічим вже
неризикуєш,бо в тебе нічого немає.
—Бачу тобі байдуже.Ти вже
прийняла....а я ні,–на цьому слові
Фросі пішла.

                          ***
   Скільки всього сталося,а вона
й досі не може забути.Спогади
мучають і так вже спустошену
душу.Коли це все закінчиться?
Як забути?На очі наверталися
сльози,але вона не дала їм вийти.
Можливо це закінчиться,якщо
змінитися самій.
   Хеллі підійшла до коробок на заході,витягла потріскане дзеркало і трохи тупі ножиці;
поставивши дзеркало на стіл
сіла на табуретку і заходилася
різати своє волосся.В молодших
класах в неї було каре,а зараз довге,нижче лопаток.
Тільки глянувши на дзеркало
відклала ножиці і взяла
його.Душа зараз така:потріскана і
зовсім не годиться для використання: ніякий страх,
переживання, радість,захоплення,–
нічого.
   А може це лише фантазії?
  Хеллі поспіхом повернулась
до будинку,біля якого гралися
сестри і подруга Бренда.
—Привіт,–радісно озвалась вона
підсівши до них.
—Привіт,–відказала подруга
і поспішила слухати оповідь
Неті.
—Ну от,а далі все пішло шкереберть і клас перетворився
на мусорку.
—Про що розмовляєте?
—Розказую Бренді про останній
дзвоник.Щось сталось?
—Та ні.Чого питаєш?
—Ти така весела.Давно я тебе
таку небачила.
—Справді?
—Може підемо в гриби?–запропонувала сусідка,
нащо отримала позитивну
відповідь.
   За некороткий час Хеллі встигла
добре розізлитись і це тому що
на її обличчя наче нізвідки налітало павутиння,яке потім
приходилось витирати.Тим часом
Неті, Муся і Бренда зібрали
у три рази більше грибів чим в
неї,перемовлялися,а вона ходила
хвостиком за ними;злило це
більше ніж павутиння.
   Дійшовши до поваленого
дерева всі вирішили присісти
відпочити.Поклали корзинки
біля своїх ніг і заходилися вибирати тему для розмови,адже
сидіти мовчки було нестерпно.
—Я недавно згадала,–почала
Неті,–про зниклу дівчину.
Цікаво,що спричинило її смерть?
—Голод,–сказала Муся.
—За два дні?–неповірила Неті.
—Людина без їжі може прожити
десь тиждень.Але та дівчинка
вона ще маленька,то це вірогідно...
—Їй 11.Як і мені,–перебила Бренду
Неті,–вона вже й не така мала,могла протриматися.
Я думаю це через замок.
—Той про якого ходять легенди?
Невже ти віриш в потойбічний
світ?
—Все на це вказує.Хеллі,а ти чого
мовчиш?
—Це повна дурня.Неіснує жодного
потойбічного світу і замку теж.
—А твоя кома?–пустила слово Муся
й привернула до себе увагу
трьох дівчат.Для двох це було
в одну мить  хорошим запитанням напротивагу словам Хеллі,а в іншу хорошим
ударом для її і так тривожного
незрозумілого стану.Тільки для
самої неї нічого іншого як
правда.
—Ви як хочете,а я пішла.
—Чому?
—Домашку зробити треба,–відрізала Хеллі.
—Нам же надавали домашню,–
пробурмотіла Бренда.

   Де-не-де гуляли по землі жовтуваті листочки,співали
вечірні птахи у весь голос,также
як в її голові лунали різноманітні думки.
Спостерігаючи за однією пташкою,
маленькою,можливо з долоню,
Хеллі спіткнулась об корінь
старого дерева,яке вже давно
неховалось за густим зеленим
листям.Впала.
—Та щоб тебе!–огризнулась вона,
вдарила ногою в дерево і
заходилась іти,але зупинилась
після гуркоту.
   Старе дерево роздвоїлося і впало
закільки сантиметрів дальше від
Хеллі.
   Серце страшенно забило,у вухах
гуділо так наче всередині неї
був цілий вулик бджіл.А надиво
самій їй,–вона зраділа тому що
злякалась.Таки це все фантазії,
щодо того,що вона нічого не відчуває.І щоб це вона зрозуміла,
потрібно було тільки потрапити
в небезпеку.
   Отямившись  почула
голос Мами,яка кликала
її і сестер.Напевно вона
вчула гуркіт і захвилювалась.
Це приємно, коли за тебе
хвилюються.
    Коли та була біля дому і
поговорила з Мамою,згадала про
них.Вони напевно мали почути
і вернутися,але ж ні.Їх не було.
То де ж вони?Біля дерева?
   Хеллі вирішила повернутися,але
там нікого не було.Пішла на місце
де вони сиділи.Нікого.
   Минуло здається вічність,поки
вона їх шукала.Але так і нікого
не знайшла.Небо порожевіло.
Птахи голосніше заголосили,але
навіть це не мало б помішати їх
почути.
   Вона проходила повз дві високі смереки і,знову ж непомітила корінь і перечипилась.Тільки
цього разу вона покотилась
вниз.Раптом вона відчула гнітючий біль в зоні потилиці.
Стемніло.Ніч настала швидше?Хоча таке відчуття,наче вона котиться з ліжка.Тоді,напевно,вирубили світло?Це трапляється рідко,але все ж.Ще й холодно.Невже Неті
знову забрала всю ковдру?А де вона?А де Неті?

                              ***
     —Хеллі!–видушила Фросі і зникла за дверцятами шкафа.
    Вона обернулась.Хтось її поклав.
Чи це здалось?Хеллі опустила
очі і відчула,що душа крається.
Вона мертва...Фросі мертва....
Їхні душі поневоленні в цьому замку...То що робити далі?
   Хеллі різко пішла до виходу.
Коридор.То що тепер?Знову з'явиться Джордж і
потягне до останньої кімнати?Чи
може Алла...А що вона зробить?
Вона досі не знає навіщо це їй.
Якщо не та,то інший.Тут же
стільки людей жило і померло:
Хеллі,Хін,Адам,Еліс.Вони,мабуть,
теж тут.
   Скрип.
   Вона обернулась на звук.Пішла
темним коридором до останньої
кімнати.Хеллі знала,що так скрипить шкаф,–тягуче.
    Кімната.В цей момент
навіть місячне сяйво зникло.
Чого дивуватися!?Торкнулась дверцят.Закрито.То ж вони не відкривались.Їх вона потягнула на себе.Темно.Нічого невидно.
Дивно.Так холодом тягне.
Хеллі обернулась.І тут де відчула
руку на своєму обличчі і плечах.
   Шкаф зарипів.
   Голосно.
   Протяжно.