***
      Високі мертві дерева.Густий
туман впав додолу і тимчасові
вигуки якоїсь тварини,яка ненадовго в цьому загадковому
місці,де блукає дух молодого хлопця.Він шукає свою найріднішу людину,що була за життя із ним.
З тією особою,що мала особливий зв'язок із ним.Та,хто пожертвувала собою заради нього.
  Риси впевненого,але не розсудливого були притаманні
цьому місцевому жителю.
На око могла припасти й гармонійні риси обличчя, такі
як чорне мов ніч волосся,очі
кольору морських вод,пухкі рівні
вуста.
   Сонце і місяць отрий раз облітали місцину.На її землях
гостювала зима,весна,літо,осінь...
Заселяли птахи,звірі,комахи...
та от довго вони не затрималися.
   Коли серед глухої ночі по одній із доріг біг не зупиняючись,не обертаючись хлопець,кожен його
крок вбивав землю.Тільки не йому
належила вина,а злій силі,що
гналася за ним.
  Той знав,що покидає місце в якому народився і провів дитячі роки,назавжди.Тільки,коли перед
ним постав вибір або залишитись
із своєю сім'єю,або втекти і згодом звільнити хоча б їхні духи,він обрав друге.
Йому не було відомо,що час
на порятунок був обмежений.Але
краще зробити один крок чим
стояти на місці.
   Кілька кроків і широка дорога,
що веде до міста.Той обернувся
в сторону лісу,пустив сльозу
по своїй родині і самими вустами
сказав,що колись повернеться
до них.
 
   Час минав швидко.Хлопець
подорослішав,закохався і в нього
з'явилося своє потомство.
В його серці,душі,спогадах жили
близькі.Бува ранком лунає
в голові голос матері,яка нібито йшла кликати  на сніданок.
В особистому кабінеті у кріслі з'являвся образ батька,що зосереджено читав газету(ця привичка передалася йому).
Проходячи повз школи,він часто
зупинявся,бо там наче чув знайомий сміх своєї сестри
близнючки,але прислухаючись
розумів,що це омана.Одного разу,
відвідуючі картину виставку
свого друга,в пейзажах бачив
старшу сестру,яку запам'ятав
як юну красавицю,що вбачає
у надрібнішому предметі надзвичайне,таку рису успадкувала його дочка,чому дуже радий.
   Шукаючи порятунок він пов'язав
свою професію із написанням книг.
Книг про магію.Завдяки цьому
той наближався до істини.
   Чоловік сидів за столом на веранді.Сонце виблискувало
з-за стовбури і гілля зелених
дерев.В руках тримав одну із
своїх книг про відьом.На
столі лежав хустинка подарована
один мольфаром,а в ній гострий
предмет.
  Почувши сонливий голос
своєї дружини,відклав книгу.
З його голови все не виходила
одна думка,що як насправді
дружина брата не була тим хто
вбив його близьких.Кинувши
кілька слів своїй дружині в
знак подяки за привітання із
днем народження,той швидко
пішов на горище.В тому місці
він тримав цінні знахідки,
до них приєднався і той предмет.
Там же його осяяла думка,що
мала б звільнити духів із замку.
Но невстиг він вийти з горище
як в грудях різко закололо.Тіло перемістилось на підлогу,де
його знайшов син.
Знайшовши сили чоловік сказав
останні слова:
—Врятуй їх!
Серце зупинилось.
 
  Хлопець повернувся на те місце,
де пустив останню сльозинку
по своїй сім'ї.Звідти долинули
голоси  рідних і він побіг.
Його кликали,але знайти дорогу
невдавалось.Тільки це не завадило продовжувати шукати шлях,адже
колись він потрапить на нього,в що дуже вірив.

                           ***