- Він спить, бачиш? — почув голос мами.

- Пані, Олександро, — інший голос належав Валерію. — Він не спить. Чуєте, дихання змінилось?

- І дійсно. Розплющуй очі, Оресте. Валерій прийшов.

- Мене немає, — повернувся на інший бік, спиною до них. — Мам, скажи, що я зайнятий.

- Я в тебе в кімнаті стою, довбню, — пробурчав Валерій.

- Ну, я вас залишу, — я не бачив, але думаю, що мама всміхнулась і вийшла з кімнати.

Я врешті повернувся до нього. Піднявся, сів на ліжку. Валерій виглядав вибритим, акуратним, чистим. Він десь знайшов сірий піджак та білу сорочку. Чорне волосся, зачесано набік.

- На біса ти приперся?

- Скучив за своїм другом. Ти три дні не піднімав слухавки.

- Загубив телефон.

Валерій глянув на стіл в іншому кінці кімнати. Поглядом знайшов мій телефон. Знову глянув на мене, ви самі розумієте як.

- Ах, ось він, знайшовся. Дякую, друже.

- Трясця, Оресте, ти не можеш вічно тут сидіти! Три дня від тебе ні звуку. Важко було підняти слухавку?

- Я медитував.

- Ні, ти страждав дурнею. Сидів у в чотирьох стінах латаючи свою гордість. Або мучився через Ліку. І те, і те я думаю.

Я фиркнув, показуючи, що він не правий.

- В мене для тебе є кілька новин, — Валерій подав мені телефон.

- В нас мільйон переглядів і ми тепер багачі?

Валерій знову глянув на мене, але вже не як на ідіота. Я поволі піднімався по еволюційній драбині.

- Я переговорив з однією дівчиною, смм-щицею і вона дала толкові поради. Відео з упирями набрало 26000 переглядів. Для нас це рекорд. Ще я перезалив відео з ягою та потоплеником на канал, назвав їх, як вона порадила і відео понабирали по десять тисяч. В нас все ще росте кількість підписників і переглядів. А це значить...

- Треба більше відео, більше монстрів. Зрозумів без тебе. Ще хороші новини будуть?

- В нас є перший рекламодавець. Прислали костюми, щоб ми засвітились в них десь в себе в сторіс. Твій в коридорі.

- Сходимо в них до Ліки на весілля?

- Хоч до чорта на роги. Ти головне йди переодягайся.

Побачивши, що я сиджу на місці, Валерій додав: в темпі!

- Гаразд, гаразд. 

Я приніс з коридору туфлі, брюки та жилетку. Все чорного кольору, лише сорочка біла. Піджак залишив у коридорі на вішаку. Одягався я не поспішаючи. Валерій не соромився підганяти мене. Він раз у раз дивився на годинник. Я все ще переварював почуте. До нас поволі приходить успіх. Хоча по мірках Рейджа це кроки черепахи. Звісно, я розумів, що багато блогерів викладають відео за відео, а з підписників мама з татом. Але бути десь посередині мене не влаштовувало. Потрібно було прискорюватись. Валерій все ще крадькома дивився на старий годинник. Він пропускав повз вуха мої жарти, що телефон теж непогано показує час. Іноді краще раритетного механічного годинника. Врешті я був готовий.

- Ну, йдемо в цей клуб для тупих туристів з З2? Я буду розповідати маленьким діткам, як відстрелити голову упирю? Мене чекають натовпи підписників з бажанням отримати автограф? Побачення з фанаткою?

Замість відповіді Валерій простягнув мені мій револьвер і розкладний меч.

- Побачення сьогодні у мене. А ти потрібний, щоб бува не сталось нічого поганого.

- Ти головне не знайомся з її батьком і перевір чи немає в неї адамового яблука. І спитай про наявність у неї дітей від попереднього чоловіка. Що ще може піти не так на побаченні?

- Не знаю, — Валерій поправив окуляри. — Ти експерт по сірих зонах, а не я.

Мене осяяло миттєво, але здоровий глузд змушував сумніватись.

- Та ну? — не повірив йому. — Ти про ту дівчинку варга? Геру?

- Так, ми списувались, поки ти мене ігнорував. Домовились зустрітись на С1. Відпочити в одному з закладів.

Гера найнепривітніша дівчина, котру я бачив. В неї лід замість серця. А Валерій тішиться, як дитина.

- Ну, — я не став ділитись з ним своїми думками, а взяв простягнуті револьвер і меч. — Треба, то треба. Все заради твого особистого щастя, Валерію. То відстріл неприємних істот, то провести тебе на побачення до однієї з них. Це хоч ти не будеш знімати на відео?

Валерій жарту не оцінив, тож реготав я в самотності.