В мішку на голові незручно робити кілька речей. Бачити, дихати і кашляти. А кашляти довелось багато, адже били мене немилосердно. Два ребра тріснули. Печінка по відчуттях нагадувала відбите молотком м'ясо. Двічі мене копнули ногою в живіт. Кров з носа від кількох ударів по лиці стала звичним явищем. І це все, поки нас вели в підземний бункер на С2.

Цепешу теж діставалось. Один раз йому навіть спробуали вирвати ікла, проте Влад переконливо пояснив, що цього робити не варто. Один з охоронців йшов без вже мізинця, судячи з лайки.

Ми йшли довго. Коридори вузькі, іноді нашим конвоїрам довелось тиснутись, щоб вести нас. Єдине, що тішило, так що ці ідіоти не знайшли прикріплений меч. Мене б вигнали з уріверситету (і з дому), якби я допустив таку помилку. Але плутонці обмежились лише револьвером і стилетами Цепеша. Ми здались самі. Сам Ілай був присутнім, тож вибір був невеликим. Нас не стали слухати.

Я нарешті побачив світло в великій кімнаті під землею. Нас привели в щось на подобі теплиці. На бетоні лежали дерев'яні коробки з землею. В кількох з них були рослини, хоча швидше це гриби. Але до того я не бачив, щоб гриби були оточені фіолетовими листками.

Нас з Цепешом посадили на коліна і зняли мішки, залишивши руки зв'язаними за спиною. Влад обурився, що він на колінах, але після удару чимось важким у потилицю він змінив свою думку.

До нас вийшов старий лисіючий чоловік в білому махровому халаті і домашніх тапочках. Він поправив круглі окуляри на зморшкуватому обличчі і невпевнено всміхнувся. Наче ми завітали додому до старого професора. Те, що надіслав Цепеш починало знаходити підгрунтя в моїй голові. Проте ситуація була не та, щоб цікавитись таким.

- Це демоній. — Ілай ІІІ лагідно провів рукою по одній з рослин. — Якщо в Мойсея була манна небесна, то це манна від лукавого.

Ми не перебивали. Цепеш попереджав, що вигляд носферату може бути оманливим.

- Важка рослинка, але цікава. Важко доглядати, ніякого сонця, ніякої сухості, не любить холод. Але результат...

Кількість смертей від передозування давно заткнула всі винайдені людьми наркотики. Неймовірна ейфорія та щастя змінювалось на муки, якщо не вгадати з дозуванням. Неважливо, хто ти — переборщи і тебе знайдуть з лицем повним жаху. І все одно навіть на такий товар знаходилась цільова аудиторія. На сірих зонах у великих та дозволених кількостях. Головне не нести це на червону чи зелену зони. В нас просто приставлять до стінки і...

- Щось я захопився, — нагадався Ілай, почухавши довгими гострими нігтями щетинисте підборіддя. — Мені передали, що ви хотіли мене бачити. Настільки сильно, що троє інфантів не зможуть виконувати свої обов'язки деякий час.

- Вони не залишили нам вибору, — я врешті наважився вимовити хоч слово.

- Так, вони мають доволі гарячий темперамент, — всміхнувся Ілай. — Прямо вогняний. Так що ж забув мисливець і вампір в моєму домі? Дивна ви компанія, але, o tempora, o more.

- Ми прийшли запропонувати вам допомогу, — почав було Цепеш, але Ілай простягнув в його бік долоню і той замовк.

Носферату стиснув кулак і Цепеш почав задихатись. Влад впав на живіт, витягнувши шию, не в силах вдихнути повітря. Від його колишньої самовпевненості не залишилось ні сліду.

- З тобою буде окрема розмова, вилупку! — Ілай зблиснув іклами. — Я не забув, як "віддячила" мені твоя сім'я. Тому стули свою пельку, бо зранку мої люди виставлятимуть твої кінцівки на сонце, одна за одною!

Я намагався не дивитись на Цепеша, котрому залишилось зовсім недовго. Ілай підійшов в притул, присів навпочіпки біля мене.

- Знаєш, що любить демоній? Не знаєш. Я вдовольню твою цікавість. Він любить гній. Любить мертвечину. З трупів виходить хороший перегній для моїх рослинок. Цепеша, в кінці кінців, ми поховаємо живцем. А тебе спочатку вб'ємо. Довго. Людська анатомія мені знайома, тож дай мені хоч одну причину залишити вам обом життя!

Вдих. Видих. Закрив очі. Не піддаватись паніці. Мисливське тренування дало своє. Я поволі відвів голову вбік, залишивши шию оголеною.

- Чому б вам не спробувати мою кров на смак?

Ілай хитро всміхнувся. Його ікла були біля моєї шиї. Носферату може "випити" людину до дна за кілька ковтків. Але він не дарма прожив стільки часу. Носферату принюхався. Усмішка зникла з його губ.

Він розтиснув кулак і Цепеш зміг вдихнути з довгим частим кашлем.

Він глянув кудись позаду мене. В ту ж мить в мою шию впились чиїсь ікла. В очах потемніло. Я перестав бачити все навколо.

Я був дома. Батько сидів з мамою на дивані і вони щось читали з однієї книги. Валерій сидів за моїм комп'ютером. На кухні стояв Ігор Лім, Василь Грім з Євгеном Павловичем та Лікою. Вона не уникала мого погляду. Від її посмішки тепло рознеслось по всьому тілу. Я зробив до неї кілька кроків. Провів пальцями по її щоці...

Щось змусило мене обернутись. Мій дім зник. Я стояв посеред зимового лісу по коліна в снігу. Шкірою відчував холод. На мене дивився великий сірий вовк. Очі були людські. Він вивчав мене. Я спробував поворухнутись, але не зміг ступити й кроку.

Мої губи складись в беззвучному крику. Крику про допомогу.

Навколо почало темніти. Вовк було розвернувся, щоб піти геть, але в останній момент передумав. Могутні лапи зірвались з місця і він кинувся до мене, роззявляючи пащу. Ставало все темніше й темніше. Ліс почав зникати. Вовка поглинала темрява. Я стояв, як вкопаний, забувши про холод. Я хотів, щоб він добіг, але темрява посилювалась. Він не встигне!

Стало темно. Ноги підкосились і я почав провалюватись в сніг. Здавалось, йому не було кінця краю. Темрява поглинала мене...

Вовк встигнув!