Валерій відписав, що все дістане. Пообіцяв, що загуглить польове переливання крові. Тепер треба було десь дістати саму кров.

- Як почувається мій герой? — Цепеш таки підняв слухавку.

- Як лайно.

- Все так погано?

- Влад, я б ніколи не подумав, що скажу це...

- Але тобі потрібна моя допомога.

Я промовчав. Покинув Мерею, коли скінчився дощ. Йшов повільно, доводилось зупинятись, оскільки іноді я переставав розуміти, де дійсність, а де галюцинації.

- Слухай, Оресте, — тон Цепеша став серйозним. — Я трачу час на такого ідіота, як ти. Як це мене наблизило до Рейджа? Замовкни, ти, вилупку! І слухай, коли я говорю! Я надав тобі базу данних, все що ми збирали на вовкулак. А ти примудрився ледь не склеїти ласти! Чому мені просто не покласти слухавку і не знайти іншого, більш піддатливого блогера. Я знаю з десяток тих, що готові не те, що Рейджа — матір продати! То навіщо мені ти?!

- Тому що я кращий. Я мисливець на відміну від них.

- Ти — заживо згниваючий мішок з кров'ю. Що то за токсин?!

- Він отруїв мою кров.

Я не знаю, чому розповів. Що далі я крокував, то безнадійнішою мені здавалась ситуація. На першому курсі в нас був курс виживання, котрий зводився до одного: вижити будь-якою ціною. Це звісно суперечило певним мисливським постулатам про самопожертву і спасіння людства, але професор пояснив просто. Від мертвого тебе буде мало користі людству, тому чіпляйся за своє життя. Роби для цього все.

- Ото б Шабашівці напились отрути, — реготнув Цепеш. — Оресте, як називали дурників, що вбивають і себе і ворога?

- Камікадзе.

- Точно, — Влад залився сміхом. — Ти б поклав з десяток упирів, але я тебе врятував.

- Дякую.

- Засунь свою подяку, куди сонце не світить!

- В вампірський гроб?

- Трясця, мисливцю, ми не спимо в гробах. Але я радий що твій гумор повернувся. Що від мене потрібно?

- Відведи мене до Плутонців.

Цепеш знову зареготав. Я мовчки і болісно переварював його регіт.

- Стій, ти не жартуєш? Серйозно, прямо до старого Ілая? Якщо битва з тим перевертнем була поганою ідеєю, то це...

- Слухай, гуморист кровопивця! Ти або допоможеш і отримаєш на сніданок Рейджа, або не трать мій час! В мене його не так багато залишилось.

І з кожним днем мені ставатиме все гірше і гірше. Галюцинації посиляться і я поволі вмиратиму. Сірі зони й без того небезпечні, а ще й в моєму стані...

Але мені потрібна чиста медична кров. В більшості спадкових мисливців четверта група. Або перша плюс. А в кого ні, то роблять повне видозмінення. Ідеальний рецепієнт. Підійде будь-яка інша кров, головне не переплутати резус-фактор.

Практична дія, враховуючи нашу діяльність...

Толку тобі з другої чи третьої, якщо вона ллється з тебе рікою? Тож єдиний спосіб її дістати на сірій зоні це банди де були вампіри. В них є все необхідне. Залишилось лише переконати їх поділитись.

- Гаразд, Оресте. Але я не знаю, як ти це провернеш. Переконати носферату поділитись кров'ю... На моїй пам'яті такого ще не робили. Яка в тебе група?

- Четверта плюс.

- Ого, десерт.

- Можу націдити тобі скляночку, якщо хочеш.

- Я не волію стати мертвим, тож обійдусь. Зустрінемось через годину на переході до С2.

Я кинув слухавку без прощань. На місці Цепеша, я б послав сам себе під три чорти. Проте він вирішив допомогти.

Попри мене пройшло кілька вампірів. Вони прямували з червоної зони. Імовірніше в заклад Луки. Костюми, вечірні плаття, укладки, макіяжі. Непогано для ходячих мерців. Одна білявка принюхалась, коли проходила повз мене. Її лице скривилось, ніби вона стала в лайно. Штовхнула в бік свого приятеля. Його бліде лице гидлиао скривилось. Скоро до них приєдналась вся компанія. Для них моя кров смерділа.

- Чого вирячились?!

Вони поспіхом забрались геть. Впізнали таки. Ну і нехай. Лука і так рано чи пізно дізнається. І не він один. До ранку його мотиваційна промова не буде варта і виїденого яйця. Я поволі йшов крізь нічний ринок. Намети покинуті, лише кілька сторожів ходили між рядами, щоб ніхто не хотів нічого поцупити. На мене вони не звертали жодної уваги. Якщо виглядав я хоч на половину так, як почувався то злодій з мене був ніякий.