Ілай гостинно дозволив нам залишитись. Я, було, хотів відправити Ігоря геть, раптом носферату передумає, але він настояв, щоб залишитись. Валерій пообіцяв зустріти зранку на С1. Завтра важливий день...

Цепеш відправився, лише знову сіло сонце. Він зайшов до мене перед відходом.

- Я буду йти, збирати свої лаври, — сказав він. — Оресте, такого ніхто ще не робив. Про нас і так вже ходить слава на увесь С2.

- Слава про різників? Влад, скількох ми поклали?

- Не так багато, як би мені хотілось, якщо чесно. Але точно більше ніж хотілося б тобі. Дивний ти, мисливцю.

- Чому дивний?

- В краєзнавчому музеї ти без сумніву винищував усе, що стояло на дорозі. А тепер розпустив шмарклі. Оресте, це вампіри, забув!? Такі самі кровопивці, як я! Не люди. Чудовиська, котрих тебе навчали стирати з лиця землі. Що змінилось з того часу? Це наша дружба так впливає на тебе?

- То ми тепер друзі?

Цепеш знітився. На мить його зверхність дала тріщину.

- Ти повернувся по мене, коли той джин вибив з мене все лайно і мене мали б розірвати упирі. Хоча міг би й втекти.

- Ти перший допоміг мені. Я віддам тобі Марка Рейджа. Подам теплого і на тарілочці.

- Знаю, — знову зверхньо всміхнувся Влад. — Він все ще поливає брудом твій не знайдений труп. Дає інтерв'ю, як би він розправився з тим перевертнем. Ото він здивується, коли ти повернешся. Жаль не побачу його лиця в той момент.

Я всміхнувся. Від розмов про Рейджа я згадав Ліку. Вона вночі з ним, десь там на З2, доки я гнию в підвалі у вампірів. Щоб я не робив, я не міг до неї наблизитись. Все, що ставалось, лише віддаляло мене від неї...

Цепеш поплескав мене по плечу, показав наостанок свої ікла і пішов. Я залишився в кімнаті сам.

Ілай розбудив мене на світанку. Старий присів на край ліжка і розповів про вчорашні події.

Інфанти випалили все що могли. Варгам довелось тяжко, адже старому Арсену довелось мобілізовувати всі сили, коли навала упирів погнала на них. З невеликими втратами вони вистояли, вкривши свою територією тілами упирів. Лос Камарадос пощастило більше, оскільки до них добралась менша частина. Ілай поступив дипломатично: він дозволив обом бандам розширити свої території. Навіть варги погодились, оскільки це давало їм безпечніший доступ як до С1, так і до С3. Лос Камарадоси прийняли пропозицію, оскільки вони змогли розселити своїх людей. В підземних приміщеннях С1 теж пройшла бійня. Василь Грім зі своїми людьми влаштували зачистку упирям, котрі неслись туди. Я лише міг уявити, як він, начебто сором'язливо, розповідає про успішно сплановану ним операцію.

- На червоній зоні їх теж не пустили, — продовжив Ілай. — спеціально звезли туди кілька яг. Бійня, кажуть, вийшла на славу. Одна нечисть вбиває іншу нечисть.

- Їм тоді залишається С3.

- Це вважай що смерть, — махнув рукою Ілай. — Навіть варги туди лишній раз не лізуть.

- А що там, на С3?

- Війна, Оресте. При тому така, що ти й не уявляєш. Наші "суперечки" це так, забавки для дітей. А там бійня.

- Але між ким? Там крім мисливської застави немає нікого.

- Є, мисливцю, — сумно всміхнувся Ілай. — Є там те, що варто було б не чіпати. Я не скажу тобі, що то, оскільки немає ще такої термінології. Нелюди не найбільші ваші вороги, мисливцю.

- Тому ви щедро пороздавали території іншим бандам? Ви боїтесь, що воно, те "щось", прийде сюди?

- Або я просто добрий.

Носферату встав і зібрався йти, але я не стримався, щоб не спитати.

- Так хто ви насправді, Ілаю?! Людина, що стала носферату, чи носферату, що був тут до приходу інших монстрів? Звідки ви знали про перевертнів за десять років до війни? Що насправді сталось під час розлому?

- Оресте, ти ж блогер, хіба ні? — на лиці не було ні тіні посмішки. — Повір, тобі краще зайнятись своїм блогом. Так буде краще.

- Але виходить, що уряди червоної та зеленої зон обманюють своїх мешканців!

- А хто донесе їм правду!? Ти? Чи я? Нас з тобою стратять ще до того, як ми розкриємо рот. Повір, так буде краще. Зосередься на підписниках, мисливцю. Яке тобі діло до інших речей?