До варгів я вже йшов сам, попри пульсівний біль в нозі. Але я не зупинявся. Завтра тупий біль в грудях стане сильнішим, додадуться ще подряпини та порізи від упирів. Не так я планував скінчити день.

Арсен сухо привітав нас з успіхом біля лігва варгів. Він послухав короткий переказ, жодного разу не перебиваючи. На повідомлення про смерть його бійця сухо кивнув і пішов до себе в кабінет. Здивованим від такої реакції був лише Валерій.

- В нього по через день хтось вмирає. Додай, скількох своїх товаришів він пережив. Нервів не вистачить переживати.

Валерій не мав що сказати. Тому він просто зайшов у середину будинку. Варги дозволили нам залишитись на добу.

Валерій і Гера десь зникли. Ігор влігся на вільне ліжко і заснув. Я приєднався до групки молодих варгів, котрі чистили зброю. Один з них був худим блідим високим та худорлявим юнаком. Один темношкірий з короткою афро, вічно всміхався, навіть, коли нікого не було поряд. Третій теж білий, низькорослий, в окулярах. Чимось він нагадував Валерія, але ріст в нього менший і окуляри кругліші. Він постійно горбився і я підозрював, що випрямитись сам він не міг. Я не знав, як їх звати, тож подумки назвав їх: Довгий, Кучерявий та Жовтий. Від них я й дізнався останні новини. Зелена зона була поки закритою від сірої через масові сутички демонстрантів. Одні кричали за війну з чудовиськами, інші — за мир. Ще хтось з варгів переповів, що якийсь "Пророк" закликав людей брати зброю та йти до стіни.

- Кричав, що прийде якесь велике зло, — продовжував один з варгів. Кучерявий.

- Прийде? Воно нікуди й не йшло, — підхопив довгий. — Вся сіра зона одне суцільне зло.

- А може воно й добре, що там хтось агітує за війну. Об'єднаються з нами.

- Тільки заважати будуть. А в нас додасться роботи. Тварюки то в червоній тихо сидіти не будуть. Ще й ці плутони, шабаші, камаради будуть палки пхати. Їм то війна не вигідна, — вставив свою експертну думку Жовтий.

Я не втручався. Хто я такий, щоб лізти в їхню бесіду. Але послухати було цікаво.

- Їм же гірше. Ми то готові до неї.

Тут я ще раз оглянув цю трійцю і ледь стримав сміх. На вигляд вони зовсім новачки, зовсім діти. Думають, раз вони тут, значить вже воїни.

- Мисливці теж стануть на наш бік, — говорив Жовтий. — Їм будуть потрібні хороші солдати.

- Це ти про нас? Я тут два місяці лишень, — нагадав Кучерявий. — А ти?

- Чотири. Ми разом прийшли. Ще кілька місяців і нас відправлять в експедицію на третю сіру зону. Мисливцю, ти був там?

- Ні, — чесно відповів йому. — Не доводилось.

- Кажуть, там все ще війна, — Кучерявий заговорив тихіше, наче збирався розповісти щось секретне. — Там все ще залишились мисливці. Може навіть й Міфрил.

- А хіба там не Варги з Шабашем? — Запитав їх.

Їхня трійця глянула на мене, як на ідіота.

- Ми всі тут, на другій, — Жовтий говорив таким тоном, ніби це все було відомо на весь Еліос. — На третю не пройти просто так.

- Але я бачив початок третьої сірої зони, — Я заперечив йому. — За краєзнавчим музеєм. Просто поле і все.

- Це мінне поле, мисливцю, — буркнув Довгий. — Від тебе шматки попелу залишились би.

- А розмінувати?

- Там магнітні міни, — Тон Жовтого мене відверто бісив, але я не подав знаку. — Ти наблизишся до неї, вона тебе струмом в кілька тисяч вольтів вдарить, а через десять хвилин відновиться. Ми мали прохід, але його знав лише провідник. А він пішов на третю сіру два місяці тому й не повернувся. Казав, що щось сталось на мисливській заставі, пішов перевірити, але так і не повернувся.

- А карт він не залишив? — Я не зміг не запитати.

- Може й залишив. Але ми тепер вже не дізнаємось. Він мешкав у музеї, (котрий ти знищив на пару з Ігорем, тим що Бобер) з кількома нашими, а коли пішов — з'явились упирі. Тепер вже не дізнатись.

Вони почали говорити про щось своє, тож далі я не слухав.