- Хвала Всесвіту, ти живий!

Нагу аж проспівав у слухавку. Я нехотячи всміхнувся. Якась дівчина всміхнулась у відповідь, але я занадто пізно помітив це, тож вона розчинилась в численному натовпі З2.

- Нагу, ти можеш мені дещо дістати?

- Все, що завгодно для винищувача яг. Добре, що ти вцілів. Я не знаю, як би я мав дивитись твоєму батьку в очі. Як смола? Я замовляв її у свого тестя, він торгує...

- Нагу, я з задоволенням розповім тобі історію, і передаси від мене найщиріші вітання своєму тестю за смолу, проте мені знову дещо треба. Я скину тобі список повідомленням, а ти потім скажеш, що є, а чого немає.

- Чекаю, тоді. Але запевню тебе в Аркх-Нагу є все, що забажає душа. Жодний клієнт не виходив від мене зі сльозами, хіба що це сльози радості. Бувай, молодий мисливцю нехай ночі будуть ховати твою тінь від здобичі.

Я скинув смс, лишень він кинув слухавку. Місцями мене бісила така балакучість джинів, але краще вже так, ніж воркання інфантів.

Натовп між тим повернув за кут хмарочоса і мені відкрилась старенька церква Петра і Павла. Довгі шпилі з хрестами на горі, потріскані зацвілі сірі стіни. Місцями не було, вікон, а де вони все ж вціліли — була мозаїка.

Її не хотіли реконструювати, але й не наважувались зносити, як пам'ятник війни. Саме в ній і стався переломний момент, коли мисливці цілу ніч відбивали атаки чудовиськ звідти. На ранок, коли постріли припинились і жителі повиходили зі сховищ — вони побачили вцілілу церкву та купу попелу навколо неї в перемішку з іншими тілами. Чомусь жодне чудовисько не могло пройти всередину.

Я думав, що просто мисливці гарно відстрілювались, а це красива казка дати людям надію на вищі сили. Взагалі легенд ходило багато. Монстри розповідали свої, ми — свої.

Голос Пророка я почув раніше, ніж побачив. Міцний, твердий, він наче лився сталевими нотами з глибини душі. Висока постать стояла перед церквою у сірому балахоні з каптуром, щоб було видно лише бороду.

- І пекло прийшло на нашу землю! — кричав він, не забуваючи про активну жестикуляцію. — І виповзли Іроди з гієни вогняної. Прокляв нас Господь, залишив...

Чим ближче до самої церкви, тим менше взагалі хтось гомонів.

- А ми... А ми замість того аби каятись, помирились з ними. Живемо в гармонії. Злягаємось з ними! Чи цього нас вчив Господь?! Чи цього, я вас питаю?!

Натовп почав обурливо щось вигукувати. В чоловіка в сірому все виходило.

- Ми втрачали дітей на війні! Втрачали чоловіків, батьків! А тепер тиснемо руки творінням диявольським! Покайтесь, молю вас! Покайтесь та відкиньте пітьму! Виженемо їх назад в пекло, та навернімось до Господа нашого...

Василь Грім виділявся серед натовпу. Він стояв поодаль, в тіні одного з хмарочосів, оточений мисливцями.

- Як тобі проповідь, Оресте? — потиснув мені руку.

Ми пройшли трішки далі, щоб нас не чули. Мені кортіло запитати, чи не його це задум, але однаково він не скаже правду, а я не отримаю бажаного. Я став біля нього так, щоб ми обоє бачили Пророка.

- Хочеш знову повернутись?

- Не зовсім. Мені дещо від вас потрібно.

- Он як? Ти не хочеш працювати офіційно, але відстрілювати тварюк, знімаючи це на відео запросто? Поцікався в Марка Рейджа, скільки він заробляє?

- Точно більше, ніж мінімалка перші пів року.

- Це те, що ти хочеш? — глузливо скривився Василь Грім. — Трішки більше мінімальної заробітної плати?

Я втрачав терпіння, а Василь Лютий навіть не підвищив тон. Мені залишалось лише позаздрити його спокою.

- Ти хороший мисливець, Оресте. Обережний, з чудовими навичками. Але ти занадто імпульсивний, а це мене хвилює. Я бачив відео, як ти розібрався з ягою. Тебе врятували лише рефлекси та бронежилет твого батька. І раз ти прийшов до мене, значить тобі потрібне щось для полювання. Скажи мені, чому я повинен попрощатись з мисливським спорядженням?

- Я готовий заплатити...

Василь Грім засміявся.

- А чим я заплачу перед твоїм батьком, коли ти повернешся по частинах з сірої зони?

- Ціна буде точно менша, ніж усвідомлення того, що ваша відмова стала причиною двох смертей.

- Двох? — Василь на мить здався спантеличеним, а тоді до нього дійшло. — Ще ж оператор, Валерій Книжник, правильно?

Мовчки кивнув.

- Його брат був хорошим мисливцем. Одним з кращих. Що ж, не всі повертаються...

Насправді брат Валерія та ще двоє загинули у фавелах від куль та вогню морталосів. Колись була така банда з людей та інфантів. Чому була? Мисливці мають багато якостей, але вміння прощати серед них немає. За неофіційними даними (від батька, він же в курсі всіх подій завжди) вирізано понад двадцять бандитів за одну ніч. Не жаліли нікого. Тепер на мисливців насмілюється напасти лише шабаш. Інші після того думали двічі.

- Мені потрібний маскувальний спрей від упирів.

Натовп вибухнув оплесками та оваціями. Пророк скромно стояв на сцені, склавши долоні до купи та молився.

- З шабашівцями вирішив зустрітись?

- Чому саме з ними?

- Упирі завжди комусь належать, а вони єдині не рахують свої втрати. Та й не любить їх ніхто. Але ти ж не дурний, зв'язуватись з ними. Вони оголосять за тебе нагороду і сірі зони перетворяться для тебе на пекло. Хіба що...

Знову масові овації, але Василь Грім замовк не тому. Він все зрозумів.

- Оресте, ти не обійдешся одним спреєм, якщо підеш на здичавілих упирів. Вони тебе миттю розірвуть.

- Про ягу те саме казали.

Один з мисливців підійшов до Василя, поклав руку йому на плече і щось зашепотів на вухо. Василь з кам'яним лицем уважно вислухав і кивнув.

- Зайди в орден сьогодні після півночі. А зараз тобі здалось би вшиватись звідси. Сюди йдуть ще одні демонстранти.