Стрільба не припинялась ні на секунду. Ми по черзі вистрілювали вампірів, що бігли нам на зустріч. Цепеш поволі кульгав за нами. Ми з Ігорем мінялись місцями, доки один перезаряджався. Сонце повністю зайшло і в С2 настала ніч. Здавалось весь вцілілий шабаш летів по наші голови.

Ніякої невпевненості вже не було. Ми швидко вицілювали потрібну мішень і клали кількома точними вистрілами.

Гера теж не переставала стріляти.

- Давайте швидше, панове! — кричала в навушник. — Їх занадто багато.

Я глянув на Цепеша, котрий опирався об стіну, щоб не впасти.

- Повір, ми рухаємось з усією можливою швидкістю!

Ігор вицілив ще одного упиря.

- Вони посилають слабокровних без зброї, — пояснив Влад, коли останнє тіло впало на підлогу з діркою в голові. — М'ясо, щоб ви вистріляли всі набої. На виході чекатимуть вже справжні вищі. Можливо зі зброєю.

- Там лише декілька чоловік, — підтвердив Валерій. — Але я не знаю, скільки їх заховалось в провулках.

- Послати стільки маріонеток заради нас трьох? — засумнівався Ігор.

- Шабаш потім набере нових. Зі своїх працівників людей. А хто не підійде, того на ферму. Треба винищити вищих.

- В мене два магазини по тридцять патронів, — нагадав йому. — І 17 патронів у револьвер.

- В мене один і чотири магазини для пістолету, — сказав Ігор. — Я готувався до хорошої бійні, але не до невеликої війни. А ти? Де твій автомат?

Цепеш дістав револьвер. Схожий на мій, але новіший. Я закотив очі. За п'ятдесят років більшість монстрів так і не привчились до вогнепальної зброї, більше покладаючись на власні сили.

Вокулаки цінили власну силу, вампіри та яги — швидкість. Інфанти палили все своїм даром. Джини ж просто продавали все і всім. Суккуби використовували силу ілюзій. Берегині...

Ну, зустрічі з ними ніхто не пережив, тож важко сказати напевне. Решта чудовиськ за п'ятдесят років не потрапляли в людське поле зору, а ті котрі все ж потрапляли — вели мирний спосіб життя. Мир влаштовував більшість по обидва боки.

Але більшість не всі. Варто нам було пройти довгу лінію коридорів і по нам відкрили вогонь. Кілька вампірів з автоматами і дробовиками почали решетити нас з всіх стволів. Ми відкрили вогонь у відповідь, але змушені були відступати під сильним вогнем.

Забігли за стіну і попадали на землю. Кулі над нами дробили все на своєму шляху. В стінах з'являлись нові діри.

- Недоумки! — перекричав стрільбу Ігор.

- Ти так гадаєш? — Цепеш затулив голову руками.

- Вони жодного разу не попали. Ще й не змінюють позиції. Зараз в них закінчаться патрони. Оресте, готовий?

Я кивнув. Ігорю не варто озвучувати, що треба робити далі.

Стрільба поволі затихала. Як тільки вогонь припинився, ми висунулись з укриття і одночасно відкрили вогонь. Ігор стріляв одиночними. Я стріляв по два-три патрони. Ми були все ближче до виходу...

Але пірнули в різні боки, заховавшись за стіни іпровізованих кабінетів. Я перекинув стіл і засів за ним. Ігор заліг біля дверного проходу. Вампіри висунулись і знову відкрили вогонь. Кулі знову свистіли над головами.

- Гера, можеш зняти когось?! — прокричав у навушник.

- Я не бачу їх. Зачекай, зміню позицію.

- Оресте, — втрутився Валерій. — до вас йдуть ще кілька вампірів. Дідько, вони затиснули Геру! Їй потрібно допомогти! Я висилаю дрона туди!

- Ні, стій!

Але Валерій вже не чув. Він залишив нас. Ми опинились відрізані від виходу кількома озброєними вампірами. Ігор на мить висунувся і вистрілив кілька разів. Одного з вампірів зачепило в ногу, але той встиг заховатись.

- Оресте, я пустий!

Я кинув йому останній магазин. Стріляв Ігор краще. В мене ще десять патронів і тоді потрібно буде вицілювати їх з револьверу.

- Влад, є ідеї!?

- Чекати.

- Чого!? Світанку!? — Ігор знову висунувся і відкрив вогонь. І одразу ж назад.

Десь далеко долинало ехо пострілів. Гера побачила, що по неї йдуть і їй це не сподобалось. Валерій підкаже їй, де вони.

Але вона молодша за мене, а їх так багато. Я відкинув геть ці думки. Вона справиться! Не має права не справитись...

Куля пробила стіну і стіл на кілька сантиметрів вище від моєї голови.

- Оресте, вони додумались заходити з боків! — прокричав Ігор в навушник.

- Цепеш, ти збираєшся допомагати?

- Я ж сказав, почекай.

Я закрив голову руками. Кулі просвистіли зовсім близько.

- Оресте, ти ще живий? — знову спитав Валерій.

- Поки що.

- Вони залишили одного на вході. У вас є шанс.

Вибору не було. Ми опинимось на відкритому просторі, позаду будуть вампіри з повним боєкомплектом. Але краще ризикнути.

- Давай!

Ігор кинув димову шашку. Сірий дим почав швидко розповзатись по землі, піднімаючись вгору. Ми одночасно зірвались і побігли до виходу. Вампір відкрив по нас вогонь, але його голова досить швидко отримала нову діру. Гера таки відбилась від нападників.

Це була найдовша пробіжка в моєму житті. Позаду чулись кроки, попри нас пролітали кулі. Здавалось, відстань до виходу ніколи не закінчиться. В голові лише одне: треба бігти.

Я вже не чув власного дихання. Не чув жодного голосу. Я просто біг. Наша трійця відстрілювалась всліпу, віддаючи останні набої. Затвор клацнув, і я зрозумів, що в автоматі завершились набої. На ходу дістав револьвер і почав палити всліпу. Навіть Цепеш стріляв не цілячись.

Ще кілька кроків і ми вибігли на вулицю. На прощання Ігор кинув всередину гранату. Вибух. З входу вирвався дим з уламками. Але ми вже були в провулку і навіть не думали зупинятись.

Двоє вампірів вибігло за нами. Пролунало два постріли зі снайперської гвинтівки і більше в нас ніхто не стріляв.