Валерій не брав слухавку. Зайнятий роботою відеооператора. Що поробиш, одружуються в усі часи. Мама деколи цікавиться, чи не планую і я одружитись. Мені лише двадцять, — відповідаю їй, злегка червоніючи. Насправді я давно закоханий в одну дівчину, проте в мій бік вона не дивиться...

Я відігнав ці думки від себе. Не розслаблятись! Між С1 та С2 стояв кордон. Дивно, але істоти, як Нагу та решта торговців і розпорядились, щоб стояла хоч якась огорожа. Погано для бізнесу, пояснили вони. Ще в цьому була інша логіка. Між зеленою зоною та С2, С3 не існувало коридорів, тож коли мисливці йшли в рейд, їм доводилось проходити С1, де вони бачили, що все мирно, все тихо, палити й різати потреби немає. Але останнім часом мисливці в рейди ходили рідко, хіба долинали чутки про нечисть, котра перебралась з червоних зон другого чи третього рівня. Проте це не було в інтересах чудовиськ зі свідомістю та емпатією. Своїм менш розумним сусідам вони давали раду самі. Довелось пройти склади та заклад: "Чорна вісімка". На порозі стояв Лука. Високий, світловолосий, з веселими голубими очима він виглядав на двадцять п'ять, хоч і батько і Василь Грім розповідали, що йому далеко за сто. Лука не старів. Він володів клубом для людей та чудовиськ в С1. Єдине місце, де можна було не боятись за своє життя в усій сірій зоні.

Він саме з білосніжною усмішкою тиснув руку Марку Рейджу, пропускаючи того всередину. Камер при Марку не було. Я теж вирішив зайти.

- Привіт Оресте, — привітався Лука.

- Ви мене знаєте? — Ми не були знайомі особисто.

- Знаю. Ти спадковий мисливець, що шукає популярності. А ще твій оператор боїться чудовиськ. Проте амбіції беруть гору над страхом. Він далеко піде.

- Звідки...

Замість відповіді Лука поклав руку мені на плече, глянувши мені в очі та щиро всміхнувшись. Я навіть не помітив, як він наблизився.

- Тобі варто зайти. В нас хороша кухня і зручний столик нагорі. Алкоголь або демоній тобі не продадуть, все-таки 21 тобі немає, а в нас з цим суворо, але атмосфера тобі сподобається.

І ось я вже в "Чорній Вісімці" підіймаюся нагору, сідаючи за столик, про котрий розповідав Лука. Навколо музика, тьмяна атмосфера на першому поверсі та лише місце для дискотеки де в трансі серед білого дня танцюють... Навіть не берусь сказати хто. Люди не боялись чудовиськ, а чудовиська не звертали уваги на людей. На сходах цілувалась парочка і в когось з них в роті промайнули вампірські зуби... Я піднявся далі по гвинтових сходах. Ніхто не підняв голови в мій бік. Усі зайняті своїми справами. Офіціантка (людина) провела мене за потрібний столик. Кілька хвилин я сидів в ступорі розглядаючи гостей, доки з-за спини не з'явився Лука.

- В нас тут мир, мисливцю, — сів навпроти мене. — В нас немає війни. Тут безпечно. Тут Еліос для всіх.

- Як у вас це виходить? Я не планував сидіти тут і...

- Ти хотів глянути на баланс. Хотів подивитись, що буде, коли війна остаточно припиниться не лише на папері, а й в серцях. Ще тобі варто розвіяти деякі здогади, стосовно того, чим ти хочеш зайнятись. А ще я хотів, щоб ти вцілів.

- Вцілів?

Замість відповіді Лука плавно піднявся з-за столу.

- Рекомендую тобі посидіти з пів години і йти туди, куди збирався. А поки до тебе приєднається наш гість, тобі принесуть чай нашого виробництва. І не замовляй їжу.