Арсен підняв руку, зупинивши наших катів від пострілів.

- Не має цілі у самурая, — дуже неквапливо повторив він.

- Є лише шлях, — якомога чіткіше вимовив Ігор.

Так ось, що він кричав. Але що це за кодове слово? Ми переглянулись з Валерієм. Що взагалі відбувається?

- Я весь час кричав, поки мене били, але ви не чули, — сказав Ігор. — Якби мене не перебив Валерій, ми б цього уникнули.

- Василь Грім передає привіт, панове бійці! — повідомив Арсен своїх людей.

Так ось чому Грім відправив Ігоря зі мною. Типу, за спорядженням приглянути. Ага, аякже. Відправив з нами засланого козачка, знаючи, що я зможу знайти прохід крізь банди С2. А як не знайду, то й не шкода нового.

Нас звільнили. Дозволили піднятись, віддали речі та зброю. Ігор неквапливо схилився над сумкою, дістав з неї невеличкий металевий контейнер і передав одному з бійців Арсена. Я не став тратити час, а просто підскочив і заліпив Ігорю кулаком в обличчя. Відтягнули мене миттю.

- По музею, — продовжив Ігор, розтираючи новий синець. — Полковник Грім послав підкріплення.

І показав на мене. Побитого, в синцях з одним запливлим оком. Арсен зареготав.

Шлях до одного з перевальних пунктів "доблесних" варгів був недовгим. Важко було щось взагалі бачити одним оком, тому я мало що запам'ятав. Ми зайшли в один з розвалених білих будинків, дахом в котрому служив брезентовий навіс. Спустились в підвал. Ми потрапили в широке освітлюване приміщення, по якому носились люди. Звісно всі віддавали військове вітання Арсену, питально дивлячись на нас. Але питань не ставили. Раз головний нас привів, значить так треба. В них виявився медик, котрий просто проспиртував скальпель, після чого надрізав мій синець під оком і видавив з нього кров пальцями.

- Слід залишиться, — пояснив мені. — Бачити можеш?

Я кивнув. Він поплескав мене по щоці та поспішив оглядати кількох пацієнтів на матрацах в під однією зі стін.

- Польова медицина в дії, малий! —к рикнув у відповідь на моє: дякую.

Боєць, що супроводжував мене, тепер повів до Арсена. Його кімната знаходилась в північному крилі. Ми знову спустились вниз і, пройшовши кілька коридорів, заставлених ящиками, де носились інші варги, виконуючи накази (зрозумілі хіба їм), зайшли в кабінет.

Арсен провів нас за стіл з картою та макетами будівель на сірій зоні.

Деякі місця були пусті, хоч наживо там було повно будинків.

- План виглядає неповним, — подав голос Валерій.

- Знаю. Мисливська застава і територія за музеєм нерозвідані. В мене мало людей для такого.

- Все так погано? — спитав Ігор.

Він повинен принести Василю Грому звіт про стан варгів, не інакше.

- Не те, щоб дуже. Нещодавно розправились з загоном Шабашу без втрат. Але від цих диких упирів з музею порятуноку немає. Троє вбитих у нас, двоє в камарадосів. Шабаш втратив одного, а ось плутонцям не пощастило більше всіх. Семеро марсів.

- Марсів? — я перепитав його.

- Марси в плутонців це бійці. Зарізяки звичайні, або чудовиська. Вся брудна робота на них. Венери — підконтрольні їм повії. Нептунами кличуть бариг і сутенерів.

- В старого Ілая повернутість на астрономії? — поцікавився Ігор.

Я покосився на нього. Гівнюк знав занадто багато для новачка. Грім довірив йому кодове слово, участь в сумнівних операціях варгів. Тепер він обізнаний з ієрархією плутонців. Що ще він знає про їхнього лідера?

- Мені більше подобалось, коли ти косив під дурника, — я таки не стримався.

Ігор промовчав. Зате Арсен тепер не відмовчувався.

- Ілай Третій один з найстарших носферату. Я не до кінця розумію, який йому толк з цієї банди, але очолює він її давно. Занадто миролюбний для шабашу, мабуть. Марси слабо підготовлені, раз допустили сім смертей своїх. Ми знайшли потім зброю в поганому стані на місці побоїща. Але ми відволіклись.

Він знову звернув нашу увагу на карту. Поряд з будівлею музею він поклав аркуш з намальованою від руки схемою планування.

- Вони з'явились десь знизу. В ході перестрілок на третьому підземному поверсі стався завал. Труби ми теж підірвали, щоб затопити тих, хто не встиг вибратись. Проте декілька вижило і вибило цілий загін з музею. Днем їх не викуриш, бо сонце, а йти в темряву ризиковано.

- Я думав виманити їх вночі, — я показав пальцем на площу біля центрального входу. — Ось тут. Поставив би дві автоматні точки й розтяжку. Трьох трупів мені б вистачило. Тоді б вшивався, поки решта кликали б підмогу.

- Поганий план, — сказав Арсен. — І справа навіть не в тому, що ти поведеш їх прямо на нас, чи камарадосів. Річ у тім, що ти вибрав неправильне місце. Музей має вікна, ось тут і ось тут. Вони не полізуть з центрального входу, а спустяться згори й зайдуть тобі за спину. Ці упирі гарно лазять по стінах, а в сутінках їх буде майже не видно. Зробив би ти так, і до ранку тебе б не знайшли.

- А якщо заманити їх якомога далі від музею?

- Тут шабаш. Тут ми межуємо з камарадосами. Тут плутонці. Ніхто не буде розбиратись, побачивши диких упирів. Так не довго і влаштувати бійню. А якщо, борони Господь, вони зможуть когось обернути в собі подібного...

- Гаразд, — я підняв руки. — Який план, щоб і ми зняли матеріал, і ви не мали причин нас перестрілювати?

- Потрібно зайти в музей.

Ми з Валерієм переглянулись. Таких планів не було. Варги помилували нас, щоб відправити в пащу звіра...

- Наприскаєтесь часниковим спреєм, — Арсен смакував нашими розгубленими обличчями. — І зайдете в музей. Далеко йти не потрібно, лише в приймальню. Не маючи змоги почути кров, вони не одразу ж зкумекають, що робити. Ти, Оресте, стягнеш їх на себе. Ігор прикриє Валерія, щоб оператора не з'їли...

Валерія в цей момент вирвало прямо на підлогу. Я стягнув з нього окуляри, щоб не розбились. Ігор гидливо відвернувся. Арсен і бровою не повів. Його єдине вціліле око не відривалось від мене.

- З вами піде двоє моїх людей. Підривник і снайпер. Спрей в нас тепер буде свій, власними запасами можеш не ділитись.

Ось що передав Ігор. Інгредієнти для маскувального спрею. Якщо вдасться зачистити музей — варги отримають хорошу перевагу. Василь Грім розхитував баланс сил на С2. Невже мисливець хотів нової війни?