До світанку залишалось півтори години. Гера зникла, знайшовши снайперську позицію. Ігор залишився з Валерієм. Ми з Бобром крокували вперед. Спрей тхнув часником, але працював, раз упирі не відчули нас. На зап'ясті під курткою висів батьків меч. В кобурі на поясі мій старий револьвер. Хоч йому років більше ніж мені, проте в його вбивчій силі я не сумнівався. В руках напоготові я тримав автомат. Перед музеєм був лишень один упир. Ну що ж, доведеться їх витягувати назовні. Щоб там не планував Арсен Гнів, а заходити в музей я не планував. Там дійсно смерть.

Стріляв я добре. Трасерна куля влучила йому в корпус. Червоний маяк на ній показав траєкторію. Іншу я вже послав прямо в голову. Звук вночі понісся на кілька кілометрів. Тіло звалилось там де стояло хвилину тому.

Ненадовго настала тиша.

А тоді почалось.

Спочатку маленький гул десь з музею. Тоді шум наростав і врешті переріс в невгамовне тонке завивання. Упирі покидали свої лігва. Двоє з'явились в проході. Вони чекали на спротив, тож одразу ж розбіглись геть. Випущені кулі мною та Бобром не досягли їх. Занадто швидкі. Гера не поспішала стріляти.

Ми з Бобром стали спиною до спини. Ще двоє упирів чекали нас на вході. План знищити одразу трьох провалився. Навіть спрей не дав би підійти до того одного зовсім непоміченими.

Упирі були все ближче. Я економив кулі, знав, що варто приберегти їх для потрібного моменту. Ось вони ще ближче. Їхні кроки занадто швидкі. Вони рухались наче тіні в полум'ї свічки в час вітру. Бліді, шкіра без волосся, лиця, як в анорексиків. Худі кінцівки, на тілі проступали ребра. І гострі зуби. Ще ближче...

Я відкрив вогонь. Упир отримав порцію свинцю прямо в черево і впав, мов підкошений. Бобер промахнувся. Він задів лише ногу тварюки. Упир збив того з ніг ударом руки та стрибнув прямо мені на спину.

Хоч би Гера не вистрілила, — промайнуло в голові. Вкусити мене він не зміг. Потилицею я вдарив його в обличчя. Кігті вп'ялись мені в плечі, пускаючи кров. Я схопився руками йому за обличчя, не даючи вкусити мене. Він вертів головою марно намагаючись вирватись від моїх рук. Одне про упирів можна сказати точно. Від них тхне. Хоч вони не потіють взагалі, але від них тхне пилом холодом і трупами.

Від болю я впав на одне коліно, втягуючи шию аж в плечі. Хват слабнув, його кігті були все ближче до сонної артерії...

Бобер таки піднявся і вистрілив. Цього разу влучно. Хват тварюки обм'як і та безсило впала на землю. Бобер підійшов впритул і зробив упирю контрольний постріл.

- А якби ти мене задів?! — заволав на нього.

- Але ж не задів, — якось з легкістю відповів той. — Підіймайся, нам час йти.

Я піднявся. Копнув ногою тіло упиря. Жодної реакції. Вилаявся. Хотів вже йти, але Бобер показав пальцем на мої рани.

- Він тебе подряпав. У тебе кров.

- Знаю, — підібрав з землі автомат.

- Ти перетворишся?

- Це не так працює.

Провів пальцем по плечу, стер зі шкіри кілька капель крові. Якби не спрей, тут би вже була вся ватага. Дістав серветку з кишені штанів. Витер кров. Поклав серветку на тіло упиря.

- Це приманить решту, — пояснив на камеру. — Не доведеться спускатись по них самим.

Дія часникового спрею мала певний радіус. Достатньо було відійти й упирі відчують запах, що дурманить їх понад усе на світі. Ми з Бобром розділились і залягли з різних боків.

- Коли вони вилізуть, я стягну їх на себе, а ти побіжиш всередину.

Бобер кивнув. Ми стали чекати.

Упирі вискочили швидко. Відсутність крові відзначилась на їх чутті. Вони вилітали на приманку, мов наркомани на голку. Троє одразу ж з'явились в проході. Спрей поки маскував нас від них, але коли вони підійдуть ближче, то приманка перестане працювати. Упирі пересувались на чотирьох. Худі тіла вигинались в неприродних позах та рухах. Зблизька можна було розгледіти ребра та хребці, що проступали через бліду шкіру, котра обтягувала тіло.

Я чекав. Якщо все вийде, Валерій зніме чудовий матеріал. Марк Рейдж лютуватиме від заздрощів, а я нарешті дожену його. І Ліка не дивитиметься на мене, як на пусте місце...

Спусковий механізм автомата гучно послав кілька куль в упиря. Ще одне тіло відкинуло вбік. Двоє вцілілих отримали по черзі в груди, але встояли. Спочатку вони переглянулись, тоді глянули на померлого товариша. А тоді витріщились на мене.

Бобер часу не втрачав. Він зірвався з місця, як тільки я відкрив вогонь. Варг швидко біг до музею, поки упирі повільно обходили мене по боках. Ці двоє були витриваліші. Рухались плавніше і не кидались насліпо. Значить ще молоді і не настільки здичавілі...

Вони кинулись одночасно. Один просто побіг на мене, інший у тваринному стрибку. Я відкрив вогонь по тому, що стрибнув. Черга таки підкосила його, але на другого часу не залишилось. Від перелому грудної клітини мене врятував бронежилет. Пластину аж зігнуло від удару упиря. Це я потім побачив. Але тоді я не відчув нічого, перебуваючи в адреналіновому екстазі. Упир збив мене з ніг, вибивши з рук автомат. Він відкотився в темряву, залишаючи після себе глухий звук удару. Я одразу ж перекотився, але упир знову збив мене на землю, врізавшись в мене цілим тілом. Його кігті боляче різали передпліччя. Гострі жовті зуби клацнули біля мого обличчя. Я відвернув голову вбік, щоб уникнути укусів. І побачив, як Бобра прямо біля входу схопив поранений упир. Видно, не добив я таки одного. Рука потяглась до револьвера на поясі, але упир це побачив і перехопив її. Сили в мертвяка було багато...

Ногами я таки відштовхнув його вбік. Упир впав на землю, не відпускаючи мою руку. Але це й не було потрібно. Розкладний батьків меч вже вилетів зі своєї схованки. Першим ударом я відрубав йому руку по лікоть. Від контакту сталі та бетону полетіли іскри. Тоді загнав меч прямісінько в черево і повів лезо вбік. Цього виявилось достатньо. Тварюка впала на бік, тримаючись за нутрощі. Револьвер плюнув свинцем один раз, але прямо в голову. Упир залишився посеред власних нутрощів та уламків черепа.

- Це в них кров така? — Валерій тепер знімав тіла великим планом.

- Не впевнений. — Я все ще віддихувався від сутички. — Але повинна ж бути хоч якась рідина, щоб транспортувати випиту кров по мертвому організму. Метаболізм в них теж присутній.

- Прокоментуєш для підписників сьогоднішню сутичку? Тобі прийшлось тяжко. А напарнику твоєму і того важче.

Аж тут я згадав про Бобра. Дідько! Я думав, він зможе справитись з пораненим упирем, але ні його, ні упиря на вулиці не було. Зате двері в музей були відчинені...