- Кажуть, під музеєм є тунель, — Бобер все ніяк не затикався.

Ми йшли вузькими вулицями території варгів. Шлях йшов вгору. Бобер і я йшли попереду, Ігор Лім посередині. Валерій та Гера йшли позаду. В них навіть зав'язалась розмова. Щось про лінзи, обладнання та об'єктиви. Гера, виявляється, могла бути милою, а Валерій — джентльменом.

- Ще до розлому тунель тягнувся далеко по місту, аж до метро, що тепер на червоній зоні. Вампіри взагалі любителі жити під землею, тож метрополітени там пустими не бувають. Ось упирі й пробрались якось по тунелях на сіру зону.

- А завалити тунель раніше не варіант? — подав голос Ігор.

- Так ніхто не досліджував краєзнавчий музей. Для нас це був просто перевальний пункт перед дорогою на третю сіру. Там війна дотепер. А тут нате — повилазила нечисть. Троє наших бійців так і полягли. Ми зачухались, коли від чергових там перестали йти сигнали. Послали загін, так вони ледве втекли. Гера прикривала. Страшно було, скажи?

Гера просто знизала плечами. Бобер зніяковіло всміхнувся і продовжив. Тим часом будинків було все менше. Навіть розвалин не залишалось. Зате під ногами траплялись уламки кісток та гільз. Трьох перехрещених мечів не залишилось, зате на землі я побавив чотири намальованих чорних ікла. Два знизу вверх і два навпаки. Ми зупинились, оглянулись. Тепер ми заходили на територію Шабашу.

- Це недобре, — сказала Гера.

Вона з Валерієм зайшла всередину кола. Ми стали трикутником цілячись з автоматів у різні напрямки. Гера тим часом присіла на одне коліно. Підкинула дрона вверх. Маленька кулька тихо загуділа і відправилась в розвідку. Гера спостерігала дроном згори.

- Поки чисто. Але це ненадовго. Треба рушати хутчіше.

Далі йшли тихо, але швидко. Зброю тепер тримали напоготові. Валерій почав знімати, давши обіцянку затерти небажані деталі. Він забув обмовитись, що одразу стрімив усе онлайн, варто було лише натиснути стоп, побоюючись, що камеру варги можуть і забрати.

- Тепер тунель треба буде підірвати, — говорив Бобер на ходу. — Перевальний пункт нам теж потрібний, лишень без небажаних відвідувачів.

- Ти забагато балакаєш! — гаркнула Гера.

- Маю право. Я один з кращих підривників. У варгах з шістнадцяти років.

- В тебе немає сім'ї на зеленій зоні? — сам не знаю чому запитав.

- Не знаю. Я жив з бабусею до п'ятнадцяти. Потім пішов на сіру зону, торгувати на ринку з другом. Його теж звали Орест, правда не лютий. В одну ніч його перетворили на упиря вампіри. Я був занадто малий, щоб захиститись, тому просто втік.

- А Орест?

- За Орестом я повернувся через три роки. Думав він шабашівець, а він просто побирався в пошуках, хоч каплі крові. Арсен сказав, що я виявив до нього милосердя. Яке це життя вже? Існування та й по всьому. На зелену зону мені вороття немає, та й не хочу я. Варги тепер моя сім'я. А Гера сестричка.

- А як ти потрапила до варгів? — спитав Валерій.

- Це не тема для сьогоднішньої ночі. Може колись розповім.

Її тон змінювався, коли вона говорила з Валерієм. Хоч до когось вона не гаркала.

- Мене занесло в Еліос з другого кінця материка, — подав голос Ігор.

- Навіщо?

- Хотів бути мисливцем, а там це ганьба. Це тут, у вас мир та розмежування, що хоче вийти повномасштабним конфліктом. Там війна або виграна, або програна. Третього не дано. Є мегаполіси, де влада в руках у монстрів. Є місця, де править людство. Є міста повної толерантності. Типу, днем люди керують — вночі вампіри або перевертні. Звісно є міста хаосу...

Я спохмурнів. Валерій та Бобер здивовано переглянулись.

- Це міста, де війна все ще триває. Або міста повного беззаконня. Всі проти всіх.

Ігор вдячно кивнув і продовжив.

- В Новому Батурині, звідки я родом, монстрів не залишилось. Останній квартал вовкулак вирізали, коли мені було шість. Тож до мене доносились лише легенди про мисливців з Еліосу і я сам захотів стати одним з них. Звісно, спочатку я перебрався в Рагнарок, де й вивчився, і отримав направлення сюди.

- Чому інформація про Рагнарок засекречена? — я таки не втримався.

Ігор замовк. Але, побачивши питальні погляди решти команди, продовжив.

- Там стався червоний конфлікт. Оресте, поясниш ти, чи краще мені?

Я знизав плечами. Цю частину теорії я не пам'ятав. Ігор зрозумів, що нікуди не дінеться.

- Червоний конфлікт означає втрату будь-якою панівною верхівкою контролю над підлеглими. Чому червоний? Тому, що в Рагнароці левова доля території була під владою носферату. В якийсь момент їх вирізало молодше покоління і зняло ліміт на кров. За одну ніч більше ніж тридцять п'ять тисяч людей стало оберненими на упирів. Сусідні міста швидко зметикували рівень загрози та обклали місто бронетехнікою та саркофагами. Хто не знає, це стіни, що дозволяють зайти, але не вийти. Електричні поля, якщо легше.

- Тобто, — до Валерія врешті дійшло. — Вони тримають місто в ізоляції до повного винищення? Новий голодомор?

- Не те, щоб новий, і не те щоб до повного, але що скорочення вампірів на 80% планувалось, то вже точно. Вони вимруть з голоду. Іноді туди пробираються контрабандисти, щоб продати кров у кілька разів дорожче... Але виходу звідти для упирів немає.

- А якщо котрийсь контрабандист захоче вивести кількох вампірів? — спитала Гера.

- Не захоче. Тим більше, якщо за літр крові ти в іншому місті купиш житло. Всім це вигідно крім тих, хто залишився в Рагнароці.

Ігор хотів ще щось сказати, але я підняв кулак вгору. Ми прийшли.

Сказати, що ззовні музей вражав — не сказати нічого. Суміш грецьких колон та готичних шпилів по краях пологого даху з обох боків стіни з білого каменю прикрашені статуями, котрі немов підпирають вікна. Попереду вся споруда наче хилиться на тебе без підпорів та шпилів. В усьому Еліосі не було такого архітектурного стилю.

- Гауді просто відпочиває, — видав Валерій. Я мугикнув у знак згоди.

Місцями камінь потьмянів. Десь до стін торкнулось графіті. Бруківка перед сходами потріскана, а місцями й відсутня. Масивні двері відчинені лише на половину.

Гера змушена була покинути нас і зайняти позицію на одному з дахів. На жаль будинків поблизу музею було мало, тож відступати їй було далеко. Валерій ввімкнув невелику камеру, котру міг тримати однією рукою. Він кивнув і я почав бурмотіти завчений текст.

- Доброго часу доби, дорогі підписники! Мене звуть Орест Лютий і ви на каналі Стрімер! Саме тут ми показуємо мисливські будні такими, якими вони є насправді. Без прикрас, та команди, що робить за нас брудну роботу. Все самі. Сьогодні, правда особливий випадок. Але надалі ми спробуємо обійтись без допомоги. В сьогоднішньому випуску ми з вами будемо полювати на диких упирів. Тлумачення буде внизу, під відео, або потерпіть до кінця відео...

Валерій кивнув і я замовк. Я знав, що виглядав жалюгідно, зовсім не Марк Рейдж. Але Валерій сам сказав, що з підписниками потрібно розмовляти. Треба, так треба.

- Тобі б курси акторської майстерності взяти, — Гера навіть не намагалась приховати глузливу посмішку.

- А тобі просто навчитись поводитися, як леді.

- Як "леді" можу всадити тобі кулю в лоба.

- Куля в лоб, так куля в лоб. Але упирам, — втрутився Бобер. — Ми готові шуміти?