Дмитро хвилювався. Коли йшов на розмову до Божинського менш нервувався, ніж перед зустріччю з коханою. Як вона його сприйме? Як відреагує? Сам добровільно випав із її життя на цілих два тижні! У той час, коли Маруська зіштовхнулася з великою проблемою втрати голосу і, смів надіятися, найбільшим щастям, дізнавшись про вагітність.

Шевченко дома не опинилося. У Кузнєцова залишилися ключі, та ломитися до квартири й нахабніти не став, вирішив чекати в холі на поверсі. Коли очікування затягнулося, почав сумніватися, що сьогодні зустріне дівчину. Прикинув, що кохана могла бути вдома, але вирішила проігнорувати. Вона така в нього, норовлива. Вона може. Проте продовжував вперто стояти біля вікна й чекати, позираючи на букет. Не певен, що це те, що потрібно, проте здогадувався, що банальними трояндам її не здивувати. Орхідеї хоча б з претензією на оригінальність, найдорожчий букет із квіткового, трясця його матері.

Сумніви та переживання так заволоділи чоловіком, що він втратив відлік часу. Отямився, як донісся шерех із боку ліфта, а за мить спиною відчув на собі чіпкий пронизливий погляд. Обертаючись, здогадувався, що там Маруська. Не бачив її два тижні, а за сприйняттям довше п’ятнадцяти років. Так звик бути з нею поряд, так розчинився в цих почуттях, розм’як, що не виходило спокійно та холоднокровно реагувати. Зустрівся з дівчиною лицем до лиця, розплився в безглуздій посмішці й все, залишки здорового глузду винесло геть.

Дивився на неї, вбирав у себе коханий образ. Не сховалися від нього і втома, що пролягла темними колами під дівочими очима, і ледь вловні зміни загалом. Не міг пояснити, але щось у ній було інакше. Можливо, вагітність так впливала?

Коли Шевченко налетіла з обуреннями та кулаками, не придумав нічого кращого, ніж впитися в ніжні вуста жадібним поцілунком. Як він мріяв поцілувати її та обійняти! Зім’яти своїми губами спраглі вуста. Торкатися руками витончених вигинів тіла, досліджувати шкіру та чути гучний стук серця…

Це було млосне катування. Маруська швидко припинила впиратися. Скоро з такою ж несамовитістю відповіла йому. Не встиг отямитися, як тендітна дівоча долоня опинилася на шиї, притягуючи ближче та торкаючись оголеної частини голови, а інша стала пробиратися під пальто.

— Я тебе колись вб’ю, Кузнєцов. Але спочатку… — покусуючи та відтягуючи йому нижню губу, з важким видихом зажадала: — Спочатку я хочу тебе всього й зараз…

Дімка був шокований. Він надіявся на жарку зустріч, але ніяк не припускав, що прямо на порозі його чекатиме привітальний секс. Втім, здається, вагітним не можна перечити? Він був зовсім не проти, коли Маруська, не відлипаючи й зриваючи цілунки з його вуст, потягнула за поли пальто до квартири, на дотик відкриваючи замок.

— Стій, пакет і квіти, — на мить відриваючись від дівчини уже на порозі, краєм ока помітив речі, котрі обоє кинули посеред холу, піддаючись навіженій пристрасті.

— Кузнєцов, не будь таким душним хоч зараз, — застогнала Шевченко, завагавшись. А потім, заштовхавши здивованого чоловіка у квартиру, блискавкою метнулася за букетом та продуктами, примовляючи: — Тістечка. Треба забрати, поки їх ніхто не вкрав, бо підеш до супермаркету за новими.

Дмитро розсміявся, спостерігаючи за незграбною біганиною коханої. А коли вона, закривши двері, кинула все на підлогу й поспіхом стягнула із себе верхній одяг, стало не до сміху. Закусивши губу, очима зжирала та подумки роздягала, не інакше. Він і сам шаленів, усвідомлюючи, що скоро знову заволодіє своєю єдиною та жаданою. Проте не квапився, не дозволяв собі рішучих дій, побоюючись заподіяти шкоду.

Шевченко, користуючись його ніяковістю, узяла ініціативу у свої руки. Втиснувши Дімку до стіни, прийнялася, дійсно, стягати з нього одяг.

— Ого, Марусь, — злегка ошелешений її палкістю, присвиснув чоловік, коли дівчина, звільнивши від пальта на секунди зависла, оцінюючи класичний образ. Та скоро продовжила роздягання, крадучи в нього короткі ненаситні поцілунки. — Я надіявся, що ти за мною скучила, але не думав, що настільки. Може, спершу поговоримо?

Всупереч сказаному, сам пройшовся долонями по дівочій талії до грудей, зминаючи їх долонями.

— Заткнись, — надто роздратовано та люто розв’язуючи краватку, прошипіла Шевченко. — Просто заткнись! Від пояснень тобі нікуди не подітися, але це потім… Спочатку ж… Та бісова краватка! — ледь не затупотіла ногами, не в змозі справитися з аксесуаром.

Дімка допоміг коханій подолати вузол. Коли вона, розстібаючи ґудзики на сорочці, пробіглася пальцями по його оголеному торсу, дихання сповільнилося, а тілом пройшла хвиля збудження. Хапаючи дівчину за зап’ястя, вдавив в себе і почав цілувати, вбираючи її видихи. Підхопив за сідниці, дозволяючи оповити себе ногами, по пам’яті поніс до спальні. Обережно вклав на ліжко, опустився поряд.

Маруська була нетерпелива, гаряча, скажена. Швидкими рухами вивчала його тіло, ловила голодні цілунки. Дмитро, пам’ятаючи її особливий стан, волів не квапитися. Він за нею теж страшно скучив, але старався бути максимально ніжним та обережним. Він поняття не мав, наскільки це може повпливати, але боявся нашкодити малюку.

Повільно роздягаючи кохану до білизни, ледь торкаючись ковзав губами по шовковистій шкірі, яка у світлі, котре проникало з коридору, виглядала ледь не порцеляновою. Невагомими дотиками пестив, змушував дівчину вигинатися від ласк. Втягував носом її запах із пряністю кориці та сандалу і божеволів. Пестив пружні груди, втягуючи верхівки в рота та, пробираючись пальцями до епіцентру збудження, ловив стогони. Коли вже несила було триматися, наповнив собою, — повільно, ніжно, трепетно. І нічого не мало в цьому світі сенсу, окрім усвідомлення, що вони разом. Тепер назавжди.

Уже після, коли лежали на зім’ятій постелі, втомлені, але задоволені, тримаючись за руки, Дімка, повернувшись до Марії, помітив на шиї підвіску з обручкою, котру віддавав їй у новорічну ніч. Посміхнувся, радісний, що вона не просто зберегла прикрасу, а носила біля серця, як щось особливе.

— Що? — піймавши, куди спрямований погляд, підібралася та, всідаючись зручніше, зняла із себе прикрасу, вловивши німе питання від чоловіка. — Бачиш? — прокрутила каблучку між пальцями та впевненим рухом натягнула собі на безіменний палець лівою руки, коментуючи дії: — Я її зараз одягаю собі, але знаєш, що це значить для тебе? — Дімка невпевнено стряхнув головою. — Це значить, Кузнєцов, що все — тепер ти від мене нікуди не подінешся. Тобі доведеться дати мені своє прізвище і все життя на додачу. А спробуєш кудись втекти, я тебе приб’ю. Зрозумів мене?

Говорила твердо, впевнено, брови на переніссі звела. Так, ніби, Дмитро відмовлятися збирався. Він, може, тільки заради того, щоби заявити права на Маруську та запропонувати одружитися, й притягнув букета. Стало ще смішніше від впертості та самовпевненості Шевченко. Не втримався, загоготів вголос.

— Гей, ти чого? — пирхнула, пхнувши його в плече. — Я, між іншим, матір твоєї майбутньої дитини, яка вже сидить отут, — вказівним пальцем постукала по своєму ще пласкому животі. При цьому впевнено вдивляючись у його очі, не без остраху перепитала, затамувавши подих: — Ти ж в курсі, так?

— В курсі, — всівся зручніше і притягнув кохану ближче, вкладаючи голову собі на груди та міцно обіймаючи.

— Ей! — обурилася та відсторонилася, заглянула в очі. — Тобто ти все-таки прочитав смс і цілих два тижні від мене морозився?

— Яке смс? — напружився, окреслюючи пальцями контур ідеального обличчя.

— Коли я дізналася про вагітність, одразу відправила тобі смс, — мов нерозумному пояснила Маруська. — Я надіялася, що ти прочитаєш, одумаєшся та повернешся.

— Вибач, ні, — скривився від докору сумління, вкотре нагадуючи собі, що він, безперечно, бовдур. Дівчина запитально підвела брови, довелося ухильно пояснити: — Так вийшло, на емоціях психанув і розбив посеред вулиці.

— А сім-карта? — підозріло примружившись перепитала.

— Чесно, було не до того, — відчуваючи сором, що повівся надто емоційно.

— Тобто ти не в курсі, що я вчора ловила тебе по всім Карпатам?

Діма нахмурився, з цікавістю зиркнувши на кохану. Він, звісно, передчував, що Шевченко може утнути щось подібне, тому й попередив Трохима не відпускати її у випадку чого, але майже не надіявся. До останнього боявся, що її образа виявиться сильнішою за почуття. Схоже, не лише йому є чим поділитися.

Марія ж, спостерігаючи за зміною емоцій на його обличчі, раптом відкинулася на подушки та дзвінко розсміялася. Розкидавши волосся по білосніжній постелі, вона була така розбурхана та мила, що залишки сумнівів зносило лавиною. Кузнєцов боявся нових складнощів та недомовок, але, здається, їм більше немає місця.

— Тоді звідки ти дізнався про вагітність? — затихнувши, серйозно поцікавилася.

— Божинський, — скривився, бо, попри неабияку легкість у їхніх оновлених стосунках, згадувати прізвище продюсера в ліжку було не надто приємно.

— Ого! — зігнула руку в лікті та сперла голову на неї, з цікавістю втупившись на Дмитра. — Як так вийшло?

— Може, одягнемося і я тобі все розповім? Спостерігаючи тебе голу, складно налаштуватися на розмови.

— Точно! Ходімо на кухню! — пхнувши чоловіка з постелі, сама теж підхопилася, оглядаючись у пошуках речей. — Через тебе я зовсім забула, що хотіла солоденького!

— Я думав, найсолодше ти вже отримала, — лукаво підмітив Дмитро, не поспішаючи вставати.

— Кузнєцов! — закотивши повіки, заскиглила в голос. Знайшовши на підлозі його речі, жбурнула в чоловіка штани, а сорочку натягла на себе. — Ти лише про одне й думаєш!

— Хто б говорив, — з насмішкою підколов й нехотя піднявся.

Уже пізніше, сидячи на кухні, Марія розповіла Дмитру, як пережила час розлуки та про вчорашню поїзду в Карпати. Потім чоловік поділився розповіддю, як провів минулі два тижні та про зустріч із Божинським.

— Здуріти можна, — підіймаючись з-за столу, зойкнула Маруська. — Ти й Слава в одній команді!

— В мене є певні причини зіграти на його боці та виграти, — спостерігаючи, як дівчина вкотре за розмову полізла в холодильник за десертом, осміхнувся.

Він був щасливий. Неймовірно щасливий. Провертаючи дивний план звільнення коханої жінки від продюсера, точно не уявляв, що повернення перевершить усі очікування. Дивився на дівчину і все ще не вірив, що тепер їх буде троє.

— Не розкажеш? — всідаючись на місце й нагрібаючи ложкою тістечко, перепитала.

— Розкажу, коли все вигорить, — відмахнувся, не відводячи від коханої очей. — Я тобі вже й так забагато розповів.

— Знаєш, Кузнєцов, після того, що мені довелося пережити за ці два тижні, — бурмотала з повним ротом, — не так уже й багато. Що? — ловлячи на собі пильну увагу.

— Скучив за тобою, — чесно й без прикрас зізнався.

Вона була така гарна. Неперевершена просто. У його сорочці на голе тіло, котра здавалася йому такою незручною, але яку варто було купити заради того, щоби побачити на Марусьці.

— А я за тобою, — зітхнула дівчина, захоплено роздивляючись Діму. — Тобі так пасує новий образ. Ти такий… стильний та більш сексуальний тепер. Я коли побачила, думала зомлію.

— Я помітив, — з глузуванням натякаючи на те, як кохана безсоромно накинулася на нього, забувши про образи.

— Але це не скасовує того, що ти вчинив, як остання зараза, — спохмурніла, спопеляючи поглядом. — Міг хоча б попередити.

— Міг, але ти була б проти.

— Звісно, що я була б проти! — відкинувши ложку, спалахнула Шевченко. — Я не хочу, щоби ти продавав той будинок! Бо він твій… — зам’ялася, підбираючи слова, — він наш уже! Там я знову тебе знайшла і знову тебе покохала!

— Попередній договір підписаний, — склавши руки на грудях, із сумом зітхнув чоловік, прикидаючи, чи можна, дійсно, усе повернути назад. З цими переживаннями та радощами від зустрічі, угода відійшла на другий план.

— Але тепер нам не треба платити Славі гроші, ти можеш анулювати договір. І майстерню не продавай! Не продавай, будь ласочка, — схопившись, підбігла до чоловіка, залізла на руки, обіймаючи за шию, потерлася, як кішка.

— Думаєш ми зможемо там жити? — обіймаючи кохану, засумнівався. — Тепер, коли нас буде троє, то не найзручніший варіант.

Враховуючи його небажання перебиратися на постійну дислокацію до Києва, Дімка тверезо оцінював ситуацію й розумів, що тепер має дбати, в першу чергу, про добробут та комфорт їхньої майбутньої дитини. Це був той випадок, коли чоловік ладен поступитися абсолютно всім.

— Будемо їздити туди на канікули, розповідати нашому малюку, як мама з татком там… кхм, — хитро заусміхалася, потерлася носом об чоловічу шию, — сперечались.

Якщо вже й Маруська так прикипіла до того дому, проти такого аргументу Кузнєцов не міг встояти.

— Добре, — задоволено закивав. Але залишалося питання, котре його тривожило не менш ніж продажу будинку. — Ти не жалкуєш, що тобі доводиться відмовлятися від сцени?

— Звісно, сумно трішки… — гучно зітхнула, пробігаючи пальцями по чоловічому торсу. — Хотілося б зрідка мати можливість вийти й заспівати перед глядачами. Але якщо вибір стоїть між ним, — приклала до живота долоню, — тобою і голосом — вибір очевидний. Сцена в мене вже була, а вас ще ні. Як ти там казав? — нахмурила брови, щось пригадуючи. — Точка неповернення пройдена. Усе, назад ходу немає.

— Я кохаю тебе, Марусь.

Чмокнувши дівчину в лоба, однією долонею міцніше притиснув до себе за талію, а іншу поклав на її живота, ще не до кінця усвідомлюючи, наскільки його життя круто перевернулося за декілька місяців. У сферах, де був повним невдахою, тепер він найуспішніша та найщасливіша людина у світі.

— А я тебе, Дім, — відгукнулася Маруська. — І важливіше за вас у мене тепер точно немає нікого й нічого в житті. — Змовкла задумавшись, а потім раптом поцікавилася: — А кого ти більше хочеш: хлопчика чи дівчинку?

— Звісно, що хлопчика, — не задумуючись, буркнув Кузнєцов.

— Чого це? — підозріло скосившись на чоловіка, надула губи Шевченко.

— Бо двох таких Марусьок я не вивезу, — зареготав.

Насправді йому було однаково. Він зрадіє будь-кому, бо це дитина від його коханої та єдиної Маруськи. Але не втримався, щоби не познущатися.

— Знаєш що? — сплигнувши з його рук, спалахнула обурено дівчина. — Ну й народжуй собі сам!

Підвівшись, Дімка схопив кохану за зап’ястя та пригорнув до себе зі словами:

— Дурепа ти в мене.

— Тоді вітаю тебе, — попри вдавано невдоволений тон, втиснулася в чоловіка та, уткнувшись носом йому в груди, пробубніла: — В тебе буде дружина дурепа Кузнєцова.