Наступний ранок був сповнений сюрпризів для Марії. Прокинувшись і привівши себе в порядок, дівчина спустилася до сніданку з впевненістю, що там очікує Кузнєцов, щоби зробити нову спробу спровадити. Та її спіткало розчарування, Шевченко натрапила на порожні кімнати: Дмитра не було ні в вітальні, ні на кухні. Залишався варіант майстерні, де вона й знайшла чоловіка.

Дімка спав у кутку на тісному дивані. Судячи з включеного світла, розкиданих на столі інструментів та шкіряних деталей, він працював всю ніч. Тепер же, скорчившись і наполовину звісивши ноги на підлогу, бо не вміщався повністю, солодко сопів. Маша не стала його будити, але дала собі кілька хвилин крадькома помилуватися чоловічим профілем. У серці защеміло від одного лиш погляду на Кузнєцова. У пам'яті, як спалахи, одна за одною замелькали картинки з минулого.

Обираючи сцену і Божинського, а Дімку кидаючи, як здавалося, назавжди, Марія була впевнена, що втрачати їй нема чого. Йдучи від нареченого, вона хвилювалася, передчуваючи нове, яскраве і наповнене життя. Мама благала не поспішати, щоб не пошкодувати. І скажи Шевченко хтось тоді, що мама матиме рацію, ні за що б не повірила. Сама собі не вірила тиждень тому, що не захоче ані сцени, ані слави, аби тільки бути ближче до колишнього коханого…

Коли раптом в ній почало зароджуватися це почуття? Відповіді не мала. У їхню нову зустріч через роки днями раніше? Розкривалося день за днем, чим більше часу проводила з Дмитром? Чи все-таки жило всередині всі п'ятнадцять років? Спало десь глибоко, ховалося, стиснуте тягарем відповідальності та вибору, але ж…

Минуле

Марія любила Дімку. Ще зі школи. До того, як він звернув на неї увагу після доленосного шкільного концерту. Ще задовго, як назвав її гномом, підстерігаючи біля навчального закладу. Тоді Шевченко, крадькома спостерігаючи за популярним одинадцятикласником, знала що він буде її. Маленька, дурна дівчинка була надто самовпевненою, щоби так легко відмовитися від мрії. А мрій на той час в неї було дві — Кузнєцов та сцена. І якщо з Кузнєцовим якось вийшло само собою, зі сценою було складніше.

По закінченню школи, коли вони з Дмитром почали жити разом, дівчина без труднощів вступила до естрадного, але майже два роки брехала мамі, що навчається на педагогічному. Всі тоді були задоволені: мама, впевнена, що нарешті достукалася до дитини й переконала в необхідності більш приземленої професії, та Марія, котра займалася улюбленою справою. Лише Кузнєцову не подобалися ці таємниці, бо кожного разу приїжджаючи в рідне містечко, йому доводилося підтримувати брехню й підтакувати коханій у всьому.

Машка всякий раз запевняла хлопця, що ось ступить на шлях омріяного майбутнього, так і розповість все мамі. Та тут її цілеспрямованість не дуже спрацьовувала. Як дівчина не билась, подавала заявки на різноманітні конкурси, але без грошей та зв'язків все марно. Таких талантів був цілий інститут, де й взяти стільки місць на естраді.

Все змінив один п'ятничний весінній вечір. Шевченко з подружками збиралась в караоке. Поспівати, повеселитися і відмітити власні заручини. Так, минулими вихідними Дімка влаштував їй справжнісінький сюрприз: романтичну вечерю на даху найвищої в місті будівлі, під зірковим небом, з величезним букетом троянд і чарівною каблучкою. Попри небажання поспішати, відмовити дівчина не змогла. Тим більше вона його кохала, яка різниця, зараз візьмуть шлюб, чи через декілька років. Нічого ж не зміниться…

Та щось змінювалось. Наприклад, тепер Кузнєцов не дуже хотів її відпускати на вечірку з подругами. Все хвилювався, поривався хоча б піти разом з дівчиною. Та Маша була категоричною: нащо їй чоловік, нехай і коханий, на дівочих посиденьках.

— Ну чого ти нервуєш? — завершуючи макіяж, поглядала через дзеркало на набурмосеного хлопця. — Ми ж не перший раз так збираємося. Погуляємо трішки, повеселимося, ти й скучити не встигнеш.

— Не знаю, якесь передчуття дивне, — підкравшись ззаду, обійняв дівчину за талію, втикаючись носом між шиєю та ключицею. — Давай ти нікуди не підеш? Давай краще разом побудемо? — покриваючи її шкіру легкими поцілунками, бубнів Дімка.

Його дотики були приємними. Вони кожного разу викликали в дівчині хвилю трепету, а табун мурах бігав по всьому тілі. Ноги підкошувалися, дихати ставало важко, а бажання відчути його в собі затьмарювало всі інші. Прикривши повіки, Марія блаженно зітхнула. Ще трішки, й вона дійсно нікуди не піде. Але це буде якось… некрасиво у відношенні подруг.

Тому, обережно обертаючись в рідних руках, міцно обійняла Кузнєцова, потерлась об його щоку, коротко чмокнула в губи й нагадала:

— У нас все життя попереду, пам’ятаєш?

— Пам’ятаю, — якось приречено відгукнувся Дмитро, певно розуміючи, що його переконання не спрацювали.

— Мені треба йти, — не відсторонювалася, чекала, поки першим відступить коханий.

— Добре-добре, здаюсь. Можеш йти, розважатися, — відпускаючи, підійняв долоні перед собою. Та перед тим як зовсім дати волю, не втримався, зізнався: — Не уявляю, що б я робив без тебе.

Вона теж на той момент ще не уявляла власного життя без Кузнєцова. І якби лиш знала, чим обернуться посиденьки, хто знає, чи пішла б в те караоке… Хоча кого вона обманює — звісно, пішла. Побігла б підскоком, радіючи такому неймовірному шансу. А от Дімка… Дімка точно не відпустив би. Та хто вони такі проти веління долі?

Цього вечора Маша з дівчатами відривалися на повну. Шампанське лилося рікою, запальні танці вимотували, улюблені пісні постійно звучали з динаміків. Їхня гучна компанія була центром всього закладу, адже не кожен раз в караоке завалювалася ціла п'ятірка справді голосистих та співочих панянок. Здається, навіть ведучий не надто хотів ділитися мікрофоном з кимось, окрім дівчат.

Марія як раз вийшла співати свою вже п'яту пісню цього вечора. На зміну веселим попсовим хітам цього разу обрала славнозвісну чуттєву пісню Океану Ельзи. Це була одна з найулюбленіших і найдоленосніших пісень для дівчини, адже саме після її виконання, в життя назавжди увійшов Дмитро.

Потужний вступ сьогодні здавався занадто довгим. Маша нервувала. А коли, нарешті, почала співати, оббігаючи швидкоплинним поглядом зал, мимоволі зачепилася за чоловіка, що тільки-но увійшов. Його знуджений вигляд швидко змінився зацікавленим поглядом в її бік, коли Шевченко легко і майже без потуги витягла складний в усіх розуміннях приспів. Щоб виконати його дійсно добре і підійнятися на потрібну октаву треба мати неабиякий діапазон голосу. Та для Марії це не було складною задачею. Вона співала, як дихала.

Щоб не відволікатися на незнайомця, звикла до уваги слухачів, дівчина прикрила очі. Та й це не допомогло. Вона шкірою відчувала той пильний погляд до фінального акорду пісні. А коли закінчила, зал розірвався гучними оплесками та криками браво, і вона, нарешті, розкривши повіки, зрозуміла, що чоловік стояв на тому ж місці та якось надто активно плескав в долоні. Помітивши її погляд у свій бік, зі схваленням кивнув. Марія, подякувавши ледь помітним змахом голови у відповідь, відвернулася і пройшла до свого столика.

— Машка, ну досить вже так співати, я почуваюсь невдахою поряд з тобою, — хіхікнула по-доброму рудоволоса Свєтка, коли Шевченко опинилась на місці.

— Не заздри, зате в тебе влітку весілля, — пробурчала Карина, з котрою Марія товаришувала ще зі школи, протягуючи бокал.

— Знайшла чим Машку дивувати. Тут ще питання, хто скоріше заміж вискочить, — гукнула з дальнього місця Олена — єдина яскрава блондинка серед подруг. — В Машки з її божевільно сексуальним Кузнєцовим все життя розписане вздовж і впоперек. Обручка он з таким каменем, що пів пальця закриває. До речі, ви коли розписуватися збираєтесь?

— Не знаю, я б така до кінця навчання потерпіла, але Дімка наполягає теж цього літа, — пригубивши шампанського, задумалась Шевченко, вершись одним коліном на стілець, не поспішаючи всідатися.

— І як тут не заздрити… — мрійливо завела стару пластинку пухкенька Катерина, перефразовуючи відому фразу з мультика: — Був би в мене такий Кузнєцов, я б може ніколи й не пішла на естрадний…

Маша засміялася. Інколи дівчині здавалося, що всі її подружки спілкуються з нею лише через Дмитра. На кожних їхніх посиденьках обов'язковим пунктом культурної програми було обговорення та захват її коханим, де кожна з дівчат так чи інакше видавали свої мрії про хлопця.

— Вибачте, Марія, здається?

Чоловічий голос прямо за спиною Шевченко змусив всіх подруг за столом раптом змовкнути й перемикнути всю увагу на незнайомця. Хтось присвиснув. Хтось несхвально цокнув. Машка ж, здивовано піднявши брівку, розвернулася на голос і вткнулась поглядом прямо в чоловічу грудну клітину.

Мужчина був доволі високий, порівняно з нею, і міцний. Тому, щоби побачити його обличчя, дівчині довелося задрати голову. Коли, нарешті, зіткнулась з ним поглядом, зрозуміла, що це той самий чоловік, котрий спостерігав за нею на вході, доки співала.

Швидко окинула оком незнайомця, відмітивши, що він доволі симпатичний. Як там зазвичай оцінюють таких: орлиний профіль, квадратне підборіддя, легка щетина, модна зачіска з чубом, що падав на обличчя. На вигляд років тридцять п’ять, максимум

Марія так і стояла, витріщаючись на нього, подумки готуючи фрази, щоб відшити небажані залицяння. Та замість брудних пропозицій чоловік напрочуд галантно і якось трішки невпевнено запитався:

— Можна Вас на декілька хвилин?

— В мене від подруг секретів немає, говоріть тут, що треба, — склавши руки на грудях, мовби обороняючись, Шевченко про всяк випадок одразу стала в позу. Ще не вистачало їй тинятися по закладу невідомо з ким.

— Ок, нема питань, — на мить поглянувши за спину дівчини, кивнув подругам. І знов повертаючи їй свою увагу, заявив: — Марія, мені дуже сподобалося, як Ви співаєте. Саме така голосиста дівчина з подібним до Вашого типажем мені потрібна в мій музичний проєкт.

Нахмурившись, Шевченко як загальмована намагалася переварити отриману інформацію. Вона стільки разів мріяла про подібне, як її, мов попелюшку, помітять та заберуть ліпити з неї велику зірку, та коли це майже стало реальністю, ніяк не второпала, як реагувати.

Перша думка — Дімка. Ото він здивується. Він не захоче їхати з нею. Адже треба буде кудись їхати? В їхньому місті, нехай одному з найбільших обласних центрів країни, навряд чи є що ловити. Але ж як вона без Дімки… Та ні, дурня якась. Їй не може так пощастити. Певно, незнайомець зараз пояснить, що йому треба, й все виявиться зовсім не так райдужно, як дівчина встигла нафантазувати.

— В караоке працювати покличете? Чи в ресторан співати вечорами? — почулася з-за столика насмішка від Олени.

— Трішки краще, — підморгнувши дівчатам, чоловік знов звернувся до Марії, пояснюючи: — Якщо Вам цікаво, я хотів би побачити Вас післязавтра на прослуховуванні в оперному, у другій половині дня, — не даючи Маші оговтатися й щось сказати, чи не дай боже відмовитися, простягнув візитку зі словами: — Ось, будете на місті — наберете мене.

Несміливо взявши картку, Шевченко згодилась. Чоловік, не кажучи більше ні слова, лиш однобоко посміхнувся та, наостанок змірявши її зацікавленим поглядом, відвернувся та пішов геть.

— Ого! — повертаючи в реальність, за спиною, присвиснула Карина. — І що це було?

— Здається, весілля з сексуальним Кузнєцовим відкладається, — розчаровано простягла Олена.

— Та тихо ти, — обсмикнула останню Свєтка.

Дівчата в усю обговорювали особисте життя Марії, так наче її тут не було. А коли вона шокована обернулась до столика та якось незграбно осіла на своє місце, занепокоєно заметушились навкруги.

— Ну що ти, підеш? — поквапила Оленка.

— Та перестань ти, не бачиш вона в ступорі, – штовхнула білявку в бік Катерина. — Випий, — подаючи бокал.

— Хто це взагалі такий? — задумалась Олена. — Таке враження, ніби я його десь бачила…

— Візитка, – нагадала Карина. — Він же дав візитку. Що там написано, Маш?

Шевченко, нарешті приходячи до себе, повільно підвела до очей картку, поспіхом пробіглась по написаному, вголос доповідаючи:

— Святослав Божинський, музичний продюсер.

— І все? – не вгавала Олена.

— І номер телефону, — пожала плечима Маша, поглядаючи на подруг.

— Божинський…. щось знайоме… — постукуючи кігтями по стільниці, задумалася білявка.

— Та це ж той, що минулого року в журі Голосу сидів! — захоплено вигукнула Свєтка.

— Не вигадуй! – зморщилася Карина, ніби щось пригадуючи.

— Ти що не пам'ятаєш? — підтакнула Катерина, розпливаючись в посмішці, — Такий вибагливий. Там в нього ще хіпстерський образ був. А зараз сама серйозність… Вирішив, мабуть, амплуа змінити.

— Підеш? — занепокоєно перепитала Карина

— Звісно, вона піде! — безапеляційно заявила Олена, стукнувши долонею по стільниці, — Я б точно пішла, та мене ніхто не кликав.

— Маш, так що? — Карина, схоже. Теж була в замішанні.

— Так, напевно, — нахмурилась Марія, все ще не вірячи власному щастю.

Дівчата щось щебетали одна з поперед одної. Та з розмов було ясно одне: цей Божинський дійсно не остання людина в шоубізнесі, і те, що він помітив Шевченко — неймовірна вдача, яка трапляється раз на мільйон. Дімка точно буде в шоці! Зрештою, увага цього Святослава ще нічого не значить. Маша просто сходить на прослуховування, пісень поспіває, а там видно буде…

Теперішнє

Змахуючи сльози й проганяючи геть не до місця розгуляну фантазію і сентиментальність, Марія вирішила задобрити Дімку і приготувати йому щось смачненьке. Щоправда, опинившись на кухні, усвідомила, що ідея така собі, як і кулінар з неї. Вона забула, коли останній раз біля плити стояла: не було ні часу, ні бажання. В моменти, коли в дівчині раптом прокидалася домогосподарка, допомагали рецепти з інтернету. Тут довелося викручуватися власними силами та мізерним набором продуктів.

Порившись у холодильнику і виявивши молоко, до Шевченко прийшла світла думка насмажити млинців. У дитинстві мама часто їх готувала, здається, це було простіше простого. Але вже на процесі змішування тіста, зрозуміла, що або у неї руки не з того місця, або не так-то й просто. Коли справа дійшла до смаження, замість млинців почали виходити безформні горілі грудки.

Розізлившись на себе і проклинаючи власну криворукість, Марія зіпсувала кілька партій, перш ніж вийшло щось більш-менш їстівне та схоже хоча б на оладки.

І як вона розмріялася про сім'ю та дітей, якщо елементарного не вміє? Поки досмажила, наридалася з цієї причини вдосталь. Ще й вимазала всю кухню в тісто! Психанула, кинула сковорідку в мийку, залишивши по собі повний безлад, та втекла у вітальню, щоб не бачити місця злочину.

Їй треба прийти до тями й заспокоїтися. Почувалася нікчемною розпещеною дурепою. Наче й виросла у звичайній сім'ї, а п'ятнадцять років так зніжили, що розучилася жити просте життя, як усі. І якщо раніше Марію це ні краплі не хвилювало, то тепер жахало… Раптом Дімка правий і їй, справді, не місце поруч з ним? Адже вона так і не вирішила, чого насправді бажає…