Цей день був повний занепокоєння, як і вчорашній, і той, що перед ним. Взагалі всі дні після появи Маруськи в його житті знову стали шаленими. За останній тиждень відчув хвилювань більше, ніж за минуле десятиріччя. Жив, не тужив, нікого не чіпав, займався улюбленою справою. Інколи, правда, вежу підривало від споминів, але то пусте, скороминуче. В іншому ж непогано було. Он з Валькою розважався при найменшому бажанні. Добре, вона ніколи не відмовляла.

Хоча кого він обманював? Всі ці роки й не жив наче, а так — існував. А тепер що? Задихав нарешті. Скуштував на смак справжній кисень, а не мерзенний сурогат. Тепер все буття з ніг на голову. Як бачив Машку, ледь стримувався, щоби не розпластати її десь посеред столу. Наче жінок не стрічав ніколи, поруч з нею лиш про одне думав. Шевченко теж молодець, всілякий раз провокувала. Чи то дійсно наївна, вважала, що ні краплі його не зачіпає своїми діями, чи то спеціально глузувала.

Та враховуючи маленькі незручності, як вічно готовий до дій член та розум, що з'їхав з глузду на Марусьці, Кузнєцову до біса подобалася її присутність у власному житті. Як не намагався від неї позбавитися з уже відомих причин, внутрішньо кожен раз тріумфував, коли дівчину не вдавалося спровадити.

Поруч з нею було весело. Часом здавалося наче і немає між ними прірви у п'ятнадцять років та соціальне положення. Наче вона все та ж юна, наївна та трішки розпещена, але така щира дівчинка, котра так і не навчилася тримати емоції та запальний характер під контролем.

Ох, якби це можна було продовжити навічно… Та Дмитро прекрасно розумів, що агонія загнаної тварини не може тривати нескінченно. Рано чи пізно тварина або сама здохне від болю, або його освіжує мисливець, котрий вчасно підоспіє. В цьому випадку твариною був він сам, а Машка мисливцем, точніше мисливицею, за його серцем та душею. Одного разу вона заковтнула його почуття й очима не моргнула. Навряд цього разу буде інакше.

Саме думка, як може бути погано, варто йому знову піддатися почуттям, а потім втратити таку необхідну дозу, зупиняла від необдуманих вчинків. Машка поїде — це питання часу. А ось те, як буде почуватися при цьому сам Дімка — лише його проблеми. Краще не наступати на ті ж граблі та отримувати знайомі гулі. Вік вже не той, не факт, що переживе. Досить одного разу, ледь вибрався з того безпросвітного дна… Та й то, де там вибрався — періодично пірнав, втопаючи в болоті.

Певно, коли кажуть, що час лікує та стирає з голови непотрібні та болючі спогади, нахабно брешуть. Або ж його свідомість вирішила бути з ним жорстокою, тримаючи в постійному тонусі, щоби він в майбутньому й не подумав заподіяти щось подібне. Бо як пояснити, що Кузнєцов досі пам'ятав кожне слово Машки, кожну дію напередодні великого лютого та доленосного скандалу…

Минуле

Останніми днями у Дмитра було якесь дивне передчуття. Не те щоб він був забобонним, або стикався с подібним раніше, та цього разу ніяк не міг позбутися внутрішньої тривоги. Особливо вона посилилася, коли Маруська зібралася на вечірку зі своїми подругами відмічати заручини.

Так, Кузнєцов настільки збожеволів через свою малу, що, попри домовленості, вирішив не чекати на закінчення університету й минулими вихідними зробив пропозицію Марусьці. Хоч вони й жили разом, хоч і були весь час поруч, та йому все було мало. Хотілося якнайшвидше зробити коханою повністю своєю: від фізичної присутності поряд до штампа в паспорті з його прізвищем.

І ніби тепер заспокоїтися, через декілька місяців можна справляти весілля. Батьки, особливо Машині, точно будуть в захваті, з Тетяною Павлівною давно домовилися. Та сьогодні щось бентежило, не давало спокою. Наче нічого такого, кохана з подругами частенько збирались, жодного разу Кузнєцов не заперечив, а тут наче підмінили. Скоро стало зрозуміло в чому справа.

Цього вечора Марія повернулась на диво рано. Зазвичай вони з дівчатами зависали в караоке до ранку, сьогодні ж близько дванадцятої Дмитро почув, як клацнув вхідний замок. Він не спав, не до сну було, тому ледь почув шурхіт в передпокоях, босоніж пошвендяв до коханої.

— Ти чого так рано? — примружившись від яскравого світла, що засліпило очі, пробігся поглядом по тендітній дівочій фігурі.

— Боже, кому сказати? — трішки нервово скидаючи туфлі та стягуючи с себе шкіряну куртку, здивувалася кохана. — В дівчат хлопці питають чого так пізно, а мій Кузнєцов дивується, що опівночі — це я зарано додому завалилася.

— Марусь, щось трапилось? — ловлячи у вдавано веселому тоні схвилювання, перепитав хлопець.

Слідкував, як дівчина, повісивши куртку, так і завмерла на мить. Та скоро, розвернувшись до нього, винувато пробурмотіла:

— Мене завтра на прослуховування покликали.

— В сенсі? — чи то час був такий, що мозок гальмував, відмовлявся переварювати отриману інформацію, чи то пояснення Марії було трохи дивним.

Швидко відшукавши щось в сумочці, Шевченко мовчки простягла Кузнєцову візитівку.

— Святослав Божинський, — вголос прочитав ім'я, підіймаючи обличчя на дівчину: — Що за тип?

— Продюсер з Києва, — посміхнулась, на мить зам’ялась та підлетіла до Дімки. Повисла в нього на шиї й, коротко поцілувавши в губи, пролепетала: — Я співала в караоке, а він мене помітив і позвав. Уявляєш?

— А ти що? – невтямки втупившись на візитівку, хмурився хлопець.

— Піду, звісно. Це ж такий шанс, — зазираючи йому в очі. — Я стільки років мріяла, що мене помітять і тут нарешті…

— Марусь, ти впевнена, що це дійсно продюсер? — з підозрою зіщулився Дмитро.

— Тобто? Ну а хто по-твоєму?

— Хочеш сказати, що до нас в місто приперся відомий продюсер і став чіпляти першу зустрічну на прослуховування?

— Ти вважаєш мене першою зустрічною? — округливши очі, Маша відсторонилась від нього. Очі заблищали. Ну ні! Сліз ще не вистачало. Та механізм був запущений, Шевченко понесло в крайнощі: — Ти думаєш, в мене взагалі таланту немає? На мене не можуть звернути увагу?

— Маш, я не те мав на увазі!.. – намагаючись пригорнути кохану до себе, з відчаєм протягнув.

— Все, Кузнєцов, відстань. Не хочу тебе зараз бачити, — відвертаючись і вислизаючи з його рук, дівчина показово попрямувала до ванної й там закрилась, грюкнувши дверима.

Настрій був зіпсованим. Маруська, як часто бувало під час сварок, закрилася в ванній. Дмитро ж, прочекавши її декілька годин, але так і не дочекавшись, заснув. А на ранок… на ранок все було ніби нічого не сталося.

Кузнєцов прокинувся зі сходом сонця попри вихідний та майже безсонну ніч. Він застав кохану на кухні. Вона сиділа за столом і, кусаючи губи, щось натхненно записувала в блокнот. Поруч стояла гітара. Цей ритуал був також давно знайомий хлопцеві. Марія вирішила вилити зайву енергію у творчість, а це не найгірший випадок. Паршивіше було, якби вона все ще дулася. А так був шанс на приємний ранок.

— О, Дім, привіт, — звернувши на нього увагу, з посмішкою привіталась Шевченко, наче й не сварилися напередодні.

За що Кузнєцов обожнював свою малу, так це за її здатність швидко забувати образи: сьогодні вона очі ладна тобі видряпати, а дати їй трішки часу, як сама біжить лащитися наче кішка. Ось і зараз, схоже, можна видихати.

Підскочивши з табуретки, дівчина налетіла на хлопця з обіймами, пробіглася пурхаючи поцілунками по його обличчю та швидко відсторонилася. Схопила гітару і, всідаючись напроти, натхненно поділилася:

– Я пісню нову склала. Послухаєш?

Дімка прихилився спиною до дверного отвору та, склавши руки на грудях, зі згодою кивнув. Взагалі-то, у нього вибір невеликий: або відмовитися й отримати від коханої нову порцію образ, або ж знов стати її першим слухачем. Він завжди обирав останнє, бо як не мріяв сховати Маруську від усього світу, вона в нього була талановита.

— Коли за мріями лечу — тихенько перебираючи акорди, дівчина несміливо затягнула перші рядки свого творіння, - то плине день за днем так швидко. Яскравим полум'ям свічі горить любові ніжна квітка. Коли на вулиці зима закидає стежки снігами, мій голос тихо пролунає і лише поруч із тобою я прийду до тями…

Примружившись, Кузнєцов затамував подих, ловлячи не лише кожен звук, а й кожен змах дівочих вій. Вона була така красива, коли співала. Ні, вона завжди була красива, а творчість робила її особливою — натхненною, живою.

Інколи Дімка задумувався: раптом він своїм коханням заважає їй реалізуватися? Вона ж весь час поруч з ним, а могла давно в столицю поїхати, пролізти в якісь телевізійні конкурси, досягти чогось…

Ні, певно, він справді, бовдур, якщо вважає, що його здібна і прекрасна дівчина повинна відмовлятися від таких шансів. Якщо цей вчорашній Божинський, дійсно, зможе зліпити з Марії зірку, то він, Кузнєцов, сам завтра відвезе кохану на це дурнувате прослуховування.

Вже ввечері хлопець не був так впевнений у власній ідеї на рахунок прослуховування, та було запізно. Після Машкиного співу сам запропонував підкинути її наступного дня до оперного. Вона ще більше загорілася: оченята заблищали, вся засяяла, ледь не стрибала від радощів. Тепер Дмитру доводилося спостерігати, як кохана крутилася перед дзеркалом, підбираючи образ.

Здуріти можна. Здається, Маруська так на їхні побачення так не виряджалася і не хвилювалася, як заради цього… сумнівного мужика. Кузнєцов ніколи не ревнував кохану, але тут навіть його самовпевнене его не витримало.

— Маш, ти на прослуховування йдеш чи куди? — не відриваючи погляду від дівочого відбитка в дзеркалі, скрипнув зубами.

— Завтра найважливіший день в моєму житті, я так хвилююсь… — по черзі притуляючи до себе всі свої парадно-вихідні наряди, пробурмотіла дівчина у відповідь.

І що тут відповісти? Знала б вона, як він хвилювався. Його буквально розривало на частини. Особливо коли дізнався, що цей Божинський і на продюсера не надто схожий, бо сам доволі молодий та, прости Господи, привабливий зі слів коханої. Ні, він, Кузнєцов, точно дурень, якщо збирається пустити Маруську на те прослуховування.

Відкинувши на диван телефон, на котрому намагався проходити якусь тупу гру, Дімка в декілька кроків опинився поруч з дівчиною. Обхопив її за талію і, піймавши здивування, відібрав з рук чергову сукню та кинув на стілець.

— Гей, що ти?.. — незадоволений вигук так і загубився на видиху, коли хлопець розвернув Марію до себе та заткнув рота поцілунком.

Спочатку вона не відповідала, впираючись долонями в його грудну клітину. Та впертості вистачило ненадовго. Знав, проходили й це. Зовсім скоро Маруська відверто мліла у впевнених чоловічих руках, вигинаючись назустріч ласкам та вимагаючи більшого. Дімка ловив її стогони, торкався ніжної шкіри та жадав дослідити кожен міліметр дівочого тіла. Кохана, обхопивши його однією рукою за потилицю, поглиблювала поцілунок, а другою вже пробиралася під його футболку. Шалена, нетерпляча, пристрасна…

Ця ніч була особливою. Загалом, з Марією кожна ніч була дивовижною. Але цього разу все сталося особливо палко та гаряче. Вони мовби намагались насолодитися один одним, передчуваючи неминучість завтрашнього дня.

Назавтра Дмитро, як і обіцяв, відвіз Шевченко до оперного театру на прослуховування. Біля старої історичної будівлі штовхався натовп дівчат різного віку та комплекції, а на фасаді красувався великий банер з написом «Кастинг». Побачене трішки заспокоїло хлопця: значить, Маруська буде не одна, а враховуючи кількість людей, не факт, що до неї дійде черга.

Кузнєцов почувався довбаним егоїстом, та все ж такий розклад його потішив. Зате кохана поникла.

— Це ж треба… Тут такий великий відбір сьогодні, — вибравшись з машини та оглядаючись, розчаровано пробубніла дівчина. — Якби знала, що буде черга, зранку зайняла б.

— Гей, Марусь, ти чого? — обійшовши капот авто, хлопець швидко опинився поруч з Марією. Обхопивши її обличчя в полон своїх долонь та заглядаючи в сумні очі, нагадав: — Щоб не сталося, ти все одно в мене найталановитіша та найпрекрасніша.

— Угу, — невпевнено погодилась, кусаючи губи та нетерпляче перетоптуючись з ноги на ногу. — Мені час, може ще встигну. В мене ж є візитка…

Замість відповіді Дімка схилився та припав губами до дівочих вуст, намагаючись через поцілунок передати їй впевненості у собі.

— Я буду чекати тебе. Як закінчиш, подзвони, — відсторонившись, наостанок наказав Кузнєцов.

Маша, притискаючи сумочку до грудей, швидко покрокувала до оперного, час від часу оглядаючись на нього, а у Дмитра всередині щось навіть защемило. Дівчина давно щезла в натовпі, а він ніяк не міг заспокоїти калатаюче серце та нарешті видихнути. Подумав, що даремно не запропонував коханій піти з нею. Не факт, що його пропустили безпосередньо на саме прослуховування, та хоча б поруч десь був, підтримував.

Він так і пром'явся до самого вечора. На лавці посидів, намагаючись перемикнутися на справу по роботі, яку на нього навісив дядько в якості випробувальної; походив біля машини; обійшов навкруги оперний театр. Все спостерігав за збіговиськом: з цікавістю підмічав піднесений настрій з котрим дівчата з'явилися, а вже через деякий час бачив, як ті самі панянки виходили зі сльозами на обличчі.

Останньою краплею стало, коли з будівлі вивалило декілька жіночок з бейджиками та всій черзі безцеремонно вказали йти геть. Недовго думаючи, Кузнєцов набрав Марію, та її телефон був вимкнений. Почекав ще деякий час, впевнений, що разом з тиснявою з будівлі явиться й кохана. Та коли з оперного, здається, вийшла остання дівчина, не витримав і цілеспрямовано попрямував всередину.

Навдивовижу, його ніхто не зупинив ні на вході, ні коли йшов по коридору, слідуючи за розвішаними всюди вказівними стрілками. В міру просування вперед, Дмитро все виразніше чув музику та спів, котрий він вгадав з тисячі інших.

Опинився перед потрібним залом саме тоді, коли музика стихла і звідти просто лунали голоси. Неподалік дверей чатувала жіночка з бейджиком на грудях, одна з тих, що розганяла дівчат на порозі. Втупившись в телефон, вона не одразу й помітила появу Кузнєцова, а йому навіть на думку не спало щось запитати. Хлопця наче магнітом тягло всередину. Перш ніж працівниця оговталася й зупинила його, відчинив двері залу.

Погляд на сцену і Дімку наче струмом вдарило, так і обмер на порозі. На сцені стояла його Маруська і вона була… абсолютно гола. Ну як гола — в трусах, але плаття валялося біля ніг, а груди вона трішки сором’язливо ховала за долонями.

Що це, в біса, таке?..

Він як ошалілий дивився на свою дівчину і не вірив власним очам. Лиш коли за спиною щось забурмотіла працівниця, його нарешті помітили. Марія повернула голову до виходу, здивовано охнувши.

Стряхнувши з себе ману, хлопець повернувся до глядацьких місць, де, розвалившись у кріслі першого ряду, сидів невідомий чоловік і якось занадто задоволено посміхався, розглядаючи кохану Дмитра. Голу кохану. І Кузнєцову не треба було навіть гадати, що то за чоловік, бо вже й так знав, що це той самий Божинський, чорти б його побрали.

Це були миті споглядання, котрі здалися вічністю. Та вже скоро Дмитро впевнено завалився всередину зали.

— Що тут, в біса, коїться?! — закричав, двинувши на Божинського.

Той поважно і нехотя піднявся саме в той момент, коли хлопець опинився поряд. Святослав був трішки вище Кузнєцова й приблизно тієї ж комплекції. Та це не завадило останньому поцілити кулаком прямо в пику нахаби.

— Дімо, що ти робиш?! — заверещала Шевченко. — Не треба!

— Охорона! — почулося занепокоєне від працівниці театру.

Дмитро все пропускав мимо вух. Зіщулившись, він невідривно дивився на продюсера, коли той, хруснувши щелепою, вставляючи її на місце, з маніакальною усмішкою підмітив:

— Непоганий удар.

Скривившись, Кузнєцов відвернувся і попрямував до Марії. Хапаючи її за руку, потягнув зі сцени.

— Дім, почекай, дай я хоч одягнусь, — впираючись, пробурмотіла дівчина.

— Якого дідька ти взагалі роздягалась? — спопеляючи її поглядом, відпустив, дозволив натягнути нещасне плаття, котре й так мало що прикривало.

В зал забігла пара охоронців та розгублено вирячились спочатку на Кузнєцова, а потім й на Божинського. Останній благодушно хмикнув:

— Не треба, все в порядку.

Фиркнувши, Дмитро на останок глянув на безсоромного продюсера та хапаючи кохану, котра нарешті зволила одягтися, волоком потягнув її на вихід. Коли вони були на порозі, з глибини залу донеслось самовпевнене:

— Маріє, як надумаєте, буду чекати Вашого дзвінка.

Шевченко на мить оглянулась та, стикаючись поглядом з розгніваним Кузнєцовим, мовчки поспішила за ним.

Дмитра колотило. Він ледве тримався. Злість рвалася назовні й вимагала не лише добряче натовкти пику мерзотному Божинському, а й добряче струснути Маруську. Замість того він з усієї сили стискував її руку своїй, прекрасно розуміючи, що тим самим спричиняє біль, але стриматися не міг.

Як це назвати? Він боготворив Шевченко зі школи! Пилинки здував. До певного часу не дозволяв собі зайвого, доки мала не стане достатньо дорослою. А вона… як та вертихвістка взяла й роздяглася перед чужим мужиком. Й заради чого? Вона б ще в ліжко з ним лягла! Та хто зна, може б і лягла, якби Кузнєцов вчасно не з’явився.

— Ти з ним спати збиралася, чи що? — опинившись на вулиці, Дімка нарешті випустив дівочу руку та, впиваючись в неї чіпким поглядом, з жахом чекав відповіді.

— Господи, звісно ні! – морщачи носа та хмурячись, огризнулася Шевченко. Обхопивши себе за плечі, слізно вдивлялася в його очі, намагаючись розчулити та донести якісь дурнуваті пояснення: — Ти все не так зрозумів! Йому треба було зрозуміти наскільки мій типаж підходить під його потреби.

— Маш, ти серйозно зараз? — ледь не завив в голос хлопець. Розтер обличчя, огледівся по сторонах, тільки зараз помічаючи, що на місто давно опустилися сутінки. Вулиці були освітлені яскравими ліхтарями, а авто сліпили фарами. — Ти справді настільки наївна чи прикидаєшся?

— Дім, в нього дійсно серйозні наміри. Там дуже крутий проєкт буде, ти навіть не уявляєш…

— Так, Марусько, я навіть не уявляю! — перебив, не бажаючи слухати ці бредні. — В ліжко когось по симпатичніше затягти в нього наміри, а ти блін… — махнув рукою, проходжуючи туди-сюди, з надією хоч трішки схолодити гарячу кров, що здавалося вже скипала у венах.

— Дім, це шоубізнес! — підбігла, хапаючи його за руку, намагаючись заглянути в обличчя. — Він таких знаєш стільки передивився? Думаєш, його чимось здивувати? Та в тому шоубізнесі, як в гінекології, голі тіла — це норма.

— А для мене не норма, — обертаючись до дівчини, напрочуд спокійно та впевнено промовив Кузнєцов. — Я хочу нормальне життя. Нормальну сім'ю, дітей, дружину. Я не хочу кожен раз спостерігати за тим, як мою кохану роздивляються та лапають всілякі збоченці.

— Він мене не лапав, — огризнулась, та відчувши осуд, швидко прикрила рота.

— Маш, зрозумій ти, якщо це і є твій шоубізнес, тоді… — оглянувся до оперного, невизначено махнув рукою, — не потрібен нам такий шоубізнес.