– А наразі до екстрених новин, – фоном доповідала ведуча на центральному телеканалі зі старенького телевізора. – Сьогодні зранку літаку авіакомпанії SkyWard, котрий здійснював рейс Мілан-Київ, дивом вдалося уникнути катастрофи. Повідомляється, що під час польоту відмовив правий двигун, але, завдяки вмілим та сміливим діям, пілотам вдалося посадити лайнер прямо на покинутий аеродром в Житомирській області. Зараз наш кореспондент детальніше розповість про інцидент.

Чоловік, що до цього в пів вуха слухав стрічку новин, відірвався від зоління шкіри та перевів лінивий погляд на голубий екран як раз в той момент, коли картинка з телеведучою змінилася сюжетом безпосередньо з місця подій.

– Так, дійсно, ледве не сталася жахлива трагедія, – кутаючись в дуту куртку та перекрикуючи вітер, підтвердив журналіст. – 157 пасажирів та 5 осіб екіпажу сьогодні можуть святкувати свій другий день народження. А все завдяки командиру повітряного судна – Антону Зачепенко, котрий своєю професіональністю та відважністю врятував півтори сотні людей від гибелі. Ось що він сам говорить з цього приводу.

Кадр знов перемикнувся, з'явився той самий добрий спаситель-пілот на фоні злощасного літака, що ледве не зарився носом в землю. Позаду нього метушилися нажахані пасажири та рятувальники. Зі сторони чулися якісь крики, та все приглушала хуртовина. Штурман виглядав не менш наляканим, весь час оглядався, а на прохання розповісти, як все сталося, незграбно тупцював на місці й плутано ділився тим, як сам вбачав ситуацію:

– Та власне, що розповідати? У нас двигун відмовив, долетіти до Борисполя чи іншого найближче розташованого аеропорту ми б не встигли, повернутися також. Так звана точка неповернення була пройдена. Довелося негайно шукати рішення. Я сам з цих країв, згадав про це місце і вирішив ризикнути. Хоча насправді варіантів у нас майже не було: або летіти до останнього, сподіваючись на вдачу, або намагатися обманути долю. Дякувати богу, нам вдалося обманути.

– Ось такий у нас скромний герой, – підсумував журналіст. – Але за декілька годин, що я тут знаходжусь, майже кожен врятований встиг підійти та особисто висловити подяку Антону. Серед пасажирів, до речі, була навіть Марія Шевченко, більш відома як популярна співачка Мір'ям.

Згадування жіночого імені сотнями уламків розірваної гранати впинається в серце. Погляд чоловіка гостріше чіпляється за екран, вишукуючи знайомий силует, та, не знайшовши потрібного, скоро мутніє. Кріпко стискає інструмент в руках, проте відчуває це лиш коли той з тріском ламається на дві частини.

«Її могло не стати. Могло не стати…» – проноситься в голові жахлива думка.

Образ мініатюрної шатенки з пронизливими очима, ямочками на щоках та чарівною посмішкою одразу спливає в уяві.

Без неї рухнув би весь всесвіт для нього.

– Трясця його матері!

Підхопившись з-за величезного дубового столу, одним махом руки змів на підлогу необроблену до кінця шкіру разом з приладдям. Хапаючись за голову, скуйовдив довге волосся. З ноги відчинив спочатку одні двері, що трапилися на шляху, потім інші, вискочив на вулицю в чому був: одній футболці та тонких штанах. Міцний мороз одразу протверезив сп'янілого без каплі спиртного. Та і цього було замало. Схопив жменею снігу, плеснув ним в лице, розтер долонями. Повільно, але ставало трохи легше, дихання вирівнювалося.

Все нормально. Вона жива. Жива.

Підступна пам'ять підкинула одна за одною картинки з минулого…

– Кохаю тебе, – перше зізнання шепотом.

– Ми завжди будемо разом, віриш? – заглядаючи в очі, щиро запевняла дівчина.

– Солодка-солодка, як цукерка, – короткий поцілунок в кирпатий дівочий ніс, її задоволена посмішка.

– Я пісню нову склала. Послухаєш? – всідаючись з гітарою напроти, натхненно поділилася вона.

– Завтра найважливіший день в моєму житті, я так хвилююсь… – по черзі притуляючи до себе всі свої парадно-вихідні наряди, бурмотала розгублено.

– Це доля, розумієш! – бігаючи по кімнаті та розмахуючи руками, кричала Марія.

– Життя продовжується… – запевняла, вдивляючись в чоловічі очі. – Зі мною, чи без. Змирись вже!

Так, дійсно, життя продовжується й без неї… Проте, до тих пір, доки вона десь ходить по землі, існувати якось легше…