Розділ 8

― Ну що ж, піду я, вам вже пора їхати. Зустрінемося на січі, Максиме.- Данило посміхнувся і направився до будинку.

Погляд Максима впав на Яна, який сидів на траві не реагуючи ні на що. Він підійшов, став на коліно і торкнувся його плеча. Ян здригнувся, його думки миттю повернулися назад.

― Ти чого? Щось сталося?- спантеличено запитав він.

Ян підвівся. Спокійно, без жодних емоцій. Коли він подивився на Максима, його очі горіли ненавистю. Максим здригнувся, нічого не розуміючи. Він спробував запитати ще раз, але слова застигли у горлі й він міг лише спантеличено дивитися на Яна. В одну секунду погляд хлопця став холодним і байдужим. Ян тихо сказав:

― Нічого, все добре.

Хлопець попрямував до коня. Розгублений Макс так і не зрушив з місця по його тілу пробіг мороз. Він стояв закляклий, не розуміючи, що тільки но відбулося і тільки через декілька хвилин Максим все ж наважився зрушити з місця.

Вони їхали в повній тиші. Ян весь час був пониклим і майже не розмовляв. Цей його стан бентежив Максима. Він вперше опинився в подібній ситуації. Макс хотів спробувати завести розмову, але всі його спроби завершувались провалом. Вже вечоріло, а нічого не змінювалося.

― Вже скоро буде темніти, станемо на зупинку. Тут поряд є річка, сходимо покупатися.- невпевнено сказав Максим.

Ян на це лише кивнув, заганяючи хлопця в ще більше неприємне становище.

Максим вже не в перше був в цьому мальовничому місті і дивлячись на стан супутника вирішив, що воно найбільше підійде. Сподіваючись, що це хоча б трішки поліпшить його настрій.

Берег річки, яка чарівно виблискувала під променями вечірнього сонця, переходив у густий ліс. Світляки, як не найкраще доповнювали цю прекрасну картину. Надаючи їй певного шарму і краси.

― Тут і розіб’ємо табір. Ти залишайся тут, а я поки схожу за дровами.

Максим витратив небагато часу на це. Повернувшись, він застав Яна, який сидів на берегу і дивився на сонце, яке вже майже сховалося за горизонтом.

Максим розпалив багаття, зняв сорочку і закотив штани. Зайшов у воду і вмився кришталевою, прохолодною водою. Тут було зовсім не глибоко. В його голові з’явилася цікава ідея. Він вийшов Із води та направився до Яна.

― Гей, якого біса ти робиш?!- скрикнув Ян, якого силоміць закинули на плече.- Зараз же постав мене на землю!

― Ні.- відповів Максим задоволено посміхаючись.

― Ти думаєш я це так залишу? Ти сильно помиляєшся!- Ян все продовжував намагатися вибратися, але Максим тримав його занадто міцно.

Максим зайшов у воду приблизно по половину голені й скинув Яна з плеча. Почувся зойк і Ян з плюскотом впав у воду. Зле подивившись на Максима він крикнув:

― Якого хріна ти це зробив!?

― Ти з самого ранку весь не свій, як ще я мав привести тебе до тями? – Максим простягнув Яну руку.

Ян посміхнувся, взявся за неї й з усієї сили смикнув його на себе. Від неочікуваності Макс втратив баланс і плюхнувся поряд з хлопцем.

― Все ж я повинен був бути більш обачним.- прибираючи мокре волосся з обличчя сказав Максим.

Ян засміявся. Його сміх підхопив і Максим. Все ж вони обоє це заслужили. Просидівши там з хвилину хлопці зрозуміли, що з кожною хвилиною ставало все прохолодніше, а значить пора вилазити. Вилізши, вони попрямували прямісінько до багаття. Знявши мокрий одяг і переодягнувшись хлопці сіли грітися.

― Пощастило, що у нас хоч запасний одяг є.

― Чим ти думав, коли це робив?

― Ну не сердься, все ж добре закінчилося.

― Я піду спати.

― Добре, я затушу полум’я.- посміхнувшись сказав Максим.

― Яне, Дем’яне. Я вдома.

― Батьку, батьку дивись скільки ми всього назбирали!- викрикнув молодший, показуючи пальцем на кошик.

― Молодці.- батько погладив синів по головах.

― А хто ця жінка і дівчинка?- запитав Ян.

― Знайомтеся, це Марія, а це її дочка Мотря.

Темноока дівчинка з темним волоссям, світлою шкірою, одягнена в простеньку сукню стояла за матір’ю і недовірливо дивилася на хлопців. Вона була віком з Дем’яна. Було видно, що вони матір і донька через те, що були як дві краплини води.

― Приємно познайомитися, сподіваюся ми з вами подружимося. Ви стільки всього назбирали, може щось приготуємо?- мило сказала жінка, посміхаючись дітям.

― Так, давайте.- відповів Дем’ян.

Маленький Ян стояв поряд з братом і недовірливо дивився на жінку.

― Що хочете приготувати?

― Яне, не соромся.- батько взяв хлопця на руки й поцілував у шоку. - Дем’яне, є якісь ідеї?

Хлопець задумався і за декілька секунд відповів:

― Можемо приготувати вареники.

― Гарна ідея.- підтримала жінка.

Поки вони готували малеча все менше і менше соромилась, але Мотря була явно не задоволена новими знайомствами. Вони провели весь вечір у такій теплій компанії. Коли вони накривали на стіл, у двері постукали. До хати зайшли дід і баба. Ян підбіг і обійняв їх.

― Привіт, бачу знайомство пройшло гарно.- сказав дід обіймаючи онука.

― Так, проходьте за стіл.

Після теплої вечері дітей вклали спати, а дорослі сиділи й розмовляли за столом.

Ян прокинувся, було ще темно. Він відчував, щось неладне. Він встав і подивився на кинджал, який лежав поруч. Максим спав.

Ян чув лише вітер, який шуршав листям. Він закрив очі та зосередився на своїх відчуттях. Людська енергія була на дереві. Ця людина явно слідкувала за ними. Він взяв кинджал, встав і потягнувся. Біля того дерева були прив’язані коні. Тому він удав, що підійшов до них, а сам доторкнувся рукою до дерева і швидко прошепотів закляття. Воно затряслося і звідти зіскочила людина. Роздивитися її було дуже важко. Від звуку Максим проснувся і підскочив. Побачивши незнайомця він схопився за шаблю.

Людина намагалася втекти. Проте Ян не став зволікати й прошепотів:

― Троа. - відразу ж незнайомця оповили лози, які з’явилися із землі.

― Якого чорта! – мовив Максим. Йому було не в радість прокинутись від невідомого, але він видихнув і дістав мотузку з мішка. Прив’язавши невідомого до дерева Максим стягнув з нього маску.

Перед ними був чоловік у віці з сивуватим волоссям і бородою. Одягнений він був у темний одяг. Ян нахилився і прошепотів:

*― Ти з «тихої ночі»? На скільки я знаю їм заборонено за мною слідкувати. Хоча, ні ти з розвідників султана.- протягнув Ян останню фразу.- Чи не так?

Максим подивився на Яна, а за тим на чоловіка. Він зовсім нічого не розумів, але намагався робити на скільки можливо серйозний вигляд.

*― Ви праві. Не очікував, що ви мене помітите.

*― Хто наказав слідкувати за мною?

*― На жаль, я не можу вам цього розказати. Ви були таким великим, але вибрали не вірний шлях.

*― Будеш читати мені нотації? Навряд чи ти добився хоча б малої частини моєї влади.- обурився Ян, сьогоднішній день виявився для нього досить жахливим, але заспокоївшись він продовжив: - Значить говорити не хочеш… Ти розбудив мого друга, він явно не в найкращому настрої. Думаю він не дасть тобі спокійно померти.

*― Ви знаєте правила, мені не вижити, якщо я щось розповім.

*― Знаю, але я можу дарувати тобі спокійну смерть. Я все одно дізнаюся те, що мені треба, але тоді ти будеш помирати в муках.

*― Я чув, що ви втрати більшу частину здібностей, тому навряд чи мені варто вас боятися.

Ян встав.

*― Ти зробив свій вибір і він явно не правильний. Не звинувачуй мене у грубості.

― Про що ви розмовляли?- запитав Максим.

― Я дав йому обрати якою смертю він помре. Він вибрав найгірший варіант.

― І що ти збираєшся робити?

― Витягнути потрібну інформацію магією і разом з цим примушу його помирати в муках.- спокійно відповів Ян.

― Ти впевнений? Твоє тіло ще не повністю відновилося.- Максим нахмурився.

― Впевнений.

Ян дістав невеличку скляну скляночку з чорною рідиною.

― Що це?

― Допоможе дістатися до потрібної мені інформації. Якщо я втрачу свідомість, не переживай. Прийду до тями за деякий час.

― В якому сенсі втратиш свідомість?

― У прямому.

― Ти хочеш доконати себе, я все правильно розумію!?

― Заспокойся.

― Будь обережним і постарайся не постраждати.- зле видихнувши відповів Максим.

― Добре.

Ян випив рідину і підійшов до чоловіка, він присів, зав’язав йому рота, щоб той не міг кричати, і взяв руками його голову. На мить він засумнівався й опустив очі. Раніше він би ні за що не пішов на подібну магію, адже не бажав чиєїсь смерті. « Що зі мною? Невже збожеволів? Заспокойся! Він зробив свій вибір.»- думав хлопець, повертаючись до холодного розуму. Його світогляд і справді змінився після останніх побій. Знову подивившись в очі чоловіка, він прошепотів:

―Ельмаре.

Його очі стали повністю чорними. Чоловік намагався відвести погляд, але Ян міцно його тримав. Очі розвідника також залилися чорним кольором. З його уст було чутно спроби кричати. Він явно відчував не виносний біль.

Ян опинився на ринковій площі. Там повинен був бути сильний гамір, але ніяких голосів не було чутно. Зайшовши до невеличкої крамнички він побачив дівчину і хлопця. Вони сміючись забігли до комірки. Ян зайшов за ними тому, що тільки їх голоси він чув. Хлопець поцілував дівчину у щоку й обійняв.

*― Я обіцяю, скоро ми одружимося і поїдемо якомога далі звідси.

*― Я тобі вірю, але нам треба поговорити.

*― Що сталося?

*― Мій батько не хоче, щоб ми одружилися, він знайшов мені чоловіка і хоче, щоб я вийшла за нього заміж.

*― Я не дозволю цього зробити!

*― Але, що ж нам робити?

*― Збери непомітно речі. Сьогодні вночі я прийду і ми втечемо.

*― Що ж ми будимо робити далі? Нас будуть шукати, а якщо знайдуть, мій батько тебе вб’є!

*― Не хвилюйся, я захищу тебе. Ти найдорогоцінніше, що у мене є.

*― Я так тебе кохаю, що краще вкорочу собі віку ніж вийду за іншого.

Хлопець торкнувся підборіддя дівчини піднявши його і ніжно поцілував.

« Це точно не те, що мені треба. Потрібно знайти прохід в інші спогади.»-подумав Ян і подивився за двері крамниці. Там було видно чорну безодню.

« Як же я не хочу цього робити..»- Ян відкрив дівері, заплющив очі й нахилився уперед. Падаючи, він відчував вітер, який вів його все далі й далі.

Він впав на підлогу. Хлопець відчув сильний біль по всьому тілі, але ран не було. « Все ж не люблю я це діло.»- ще раз нагадав собі Ян. Вставши він побачив, що знаходиться на пагорбі, з нього було видно місто, яке знаходилось досить далеко. Почувши позаду голоси він повернувся. Там стояв той самий розвідник, поруч із ним стояла жінка.

В кущах прошелестіло. « Щось тут не так, він розвідник. Якби це сталося тоді, була б якась реакція.»- зрозумівши це Ян насторожився, але вирішив ризикнути й не покидати спогадів поки не дізнається хто наказав за ним слідкувати.

Весь цей час пара стояла обійнявшись і споглядала краєвид.

Ян побачив тріщину позаду нього. Коли він провів по ній рукою, вона стала більшою. Він обернувся, але нікого не побачив.

Пройшовши крізь неї він побачив декількох чоловіків у віці. Вони сиділи за столом. Серед них був і володар спогадів. Вони розмовляли й пили алкоголь.

― Знову не те…

Ян роздивився кімнату, побачивши двері він відкрив їх. За ними знову була безодня.

― Знову падати.- сказавши це він стрибнув вниз.

Цього разу хлопець приземлився на ноги, вони почали боліти, але приземлення цього разу було легшим.

Ян опинився в розкішній кімнаті. Він гарно пам’ятав її, але вірити, що Ігор і справді це зробив досі відмовлявся.

Двері скрипнули і Ян побачив знайомі обличчя. Першим був розвідник, другим був високий чоловік з загорілим кольором шкіри, його темне волосся було приблизно по плечі, а сірі очі… Це був він! Сіроокий чоловік сів на стілець. Розвідник став перед ним на коліно

*― Господарю, я, як вірний вам, виконаю будь-яке завдання.

*― Що ж… Ти повинен прослідкувати за Айнуром, тим, що був правою рукою султана.

*― Але, султан заборонив. Невже ви вирішили ослухатися його наказів?

*― Він ні про що не дізнається. Чи ти вирішив ослухатися мене злякавшись його гніву?

*― Я вірний лише вам.

Спогади почали розмиватися Ян опинився у величезній чорні кімнаті.

― Не очікував, що ти зможеш дістатися до потрібної інформації.

Ян швидко обернувся, в декількох метрах стояв сіроокий чоловік.

― Чому? Невже ти та Кюсем з самісінького початку…

Чоловік посміхнувся, а за тим почав сміятися.

― Так, ти нарешті зрозумів це. Тоді вбити тебе буде ще легше.

― Ти…

Ян не встиг договорити. Чоловік за мить опинився перед ним і схопив його за руку. Вона почала сильно пекти. Чорні смуги, які з’явилися на ній, рухалися все вище і вище.

― Кроусо. - за допомогою цього заклинання Ян миттю повернувся назад.

Він відскочив від розвідника і схопився за руку. Смуги продовжували підійматися все вище і вище.

― Роліан!

Після цих слів вони почали зникати.

― Яне? Ти в нормі?

― Чорт.- його голос почав тремтіти.

Голова Яна почала дуже боліти, в очах темніло. Його свідомість почала покидати хлопця.

― Яне!

Він відключився, Максим встиг піймати його. Скільки не намагався його привести до тями це не виходило. Він поклав його на траву, підклавши під голову кофтину, яку придбав в Києві.

Підійшовши до розвідника, Максим дуже здивувався. Очі були ніби випалені, замість них була якась чорна жижа. Чоловік не дихав. Максим відклав усі питання у сторону і розв’язавши його відніс трохи далі в ліс, залишивши там.

Ян прийшов до тями вже коли сонце зійшло досить високо. Він сів і побачив Максима, який спокійно лежав поряд на траві.

― Скільки я спав?

― Всього декілька годин.

― Потрібно збиратися.- Ян спробував встати, але голова знову почала боліти, через це він був змушений сісти назад.

― Краще відпочинь.

― Нам треба повернутися на січ. Невідомо чи відправили когось іще.

― Ти правий, відпочинь ще трохи, а я зберу конів. Їхати не довго тому сподіваюся, що це тобі не нашкодить. Пообіцяй, що як тільки приїдемо розповіси про те, що сталося і відпочинеш.

― Добре.