Розділ 25

Семенчик разом з Яном стояли за декілька десятків метрів від будинку. Він болісно видихнув вже не тямлячи, що може зробити з цими бовдурами, які то і діло шукали можливість повбивати один одного, в його голові вже навіть почати з’являтися думки: “Чи не варто просто дозволити їм це зробити й гори воно все вогнем?” Семенчик стояв поряд все ще не наважуючись щось сказати, тільки б не довести друга до білого коліна. Тут збоку від них з’явилося біле світло. Семенчик за мить дістав ніж. Ян, у свою чергу, ніяк не відреагував.

― Не думаю, що варто розмахувати цім ножем переді мною. Тільки подумай його кинути і я обіцяю, що він опиниться у тебе між очей!- сказала дівчина, яка з’явилася зі світла.

― Ольго, що ти тут робиш?- посміхнувшись і вирівнявшись сказав Ян, вона стала тим самим промінчиком надії, адже точно зможе змусити всіх цих йолопів слухатися і не робити ніяких дурниць.

За секунду дівчина вже опинилася біля Яна і міцно його обійняла. Ян теж не став зволікати й також злегка обійняв дівчину, поплескуючи її по спині. Через деякий час вона нарешті відпустила його і сказала:

― Не будь таким злим, Дем’ян попросив мене допомогти тобі. Ти ж знаєш його.

― Що ти! Де ж я злий! Я б був не собою, якби не знайшов би тобі роботи! Ще одні руки будуть тільки на краще.

― Яне, а це хто?- невпевнено відповів Семенчик, все ще шоковано кліпаючи.

― Вибач, я вас не представив, Ольго, це мій гарний друг дитинства, Семенчик, Семенчику, це Ольга, моя подруга з академії.

― Приємно.- швидко сказала вона, посміхнувшись.

― Т-так.- невпевнено відповів хлопець.

Вони повернулись до хати. Познайомивши всіх з Ольгою, вони розпалили багаття і приготували кашу. До речі, вона виявилася досить смачною, Ян вже і не пам’ятав, коли їв таку звичайну й одночасно смачну кашу. Ще й прямо посеред лісу! Поївши, вони почали обговорювати їх подальші дії.

― Я вважаю, що найголовнішим фактором є зброя, тому варто знайти гарного коваля.- озвався першим Наіль.

― Не думаю, що ти правий. Навіть найкраща зброя нічого не коштує без тактики.- додав Максим.

― Ха? І це мені говорить звичайний гетьман. Не забувай ким я є, хлопче.

― Ти що, щось маєш проти? Чи просто недостатньо розумний, щоб зрозуміти, що зброя без тактики нічогісінько не варта?

― Що ти можеш знати? Думаю, я більш гарно розбираюся у військовій справі!

― І це мені говорить людина, яка навіть в боях нормально участі не приймала, а лише командувати й вміє.- з єхидною посмішкою сказав Максим.

― Ти! Повір мені, я бився на передовій! І не раз! Хочеш знову побитися, дивись цього разу навіть Ян мене не зупинить!

― Ще подивимося хто кого!

― Ви що тут влаштували! Скільки вже можна!- зле крикнув Ян.- Сядьте і сидіть мовчки! Щоб я більше і писку з ваших вуст не чув!

― Що сталося з Яном, я ще ніколи не бачила його таким злим?- пошепки звернулася дівчина до Семенчика.

― Просто вони його досить сильно дістали, за останній час, я здивований, що вони все ще живі.- тихо відповів він.

Зробивши глибокий вдих і видих, Ян заспокоївся і продовжив:

― Що ж, почнемо з того, що все, про що ви сказали, потрібно, але не варто забувати ще й про підготовку бійців і провізію. Тому нам варто розділитися і похвилюватися за усі ці галузі. Ольго, ти зможеш розібратися з бійцями та провізією?

― Звісно, залиш це на мене!

― Тоді зброю я залишу на тебе, Наіле. Я розповім тобі про чоловіка, який думаю зможе допомогти. Твоєю задачею буде знайти його, домовитися за зброю і привезти її до певного місця.

― Як накажеш. – кивнувши відповів той.

― Максим разом з Семенчиком і зі мною розробимо тактику бою.

― Зрозуміли.- в унісон відповіли вони.

Тут над ними пролетіла пташка і зробивши декілька кіл, сіла на плече Максима. Це був сокіл, його коричнево-біле пір’я відливало золотом через сонячне світло, а жовтий дзьоб був з гордістю високо піднятий угору. Він відв’язав від нього записку і прочитавши її нахмурився.

― Ну що там?- запитав Ян схвильовано.

― Султан наказав сестрі одружитися з чоловіком, який по моїм даним вбив вже декілька своїх обранець. Наскільки мені відомо з чуток, що султан зробив це заради вигоди, але я не розумію заради якої, адже не знаю чим він насправді займається. Також ширяться плітки про те, що він зв’язався з Польщею.

― На рахунок того чоловіка…- протягнув Ян не впевнено.- Я здається зрозумів про кого ти, цей чолові має високий військовий чин, та і боєць він хороший, я колись мав з ним справи, мерзотник ще той. Вплутуватись він навряд чи буде, та і султану він буде тільки заважати. Беручи до уваги другу новину, думаю, варто поспішити, не хочеться, щоб нас застали не готовими. Максиме, спочатку відправишся на січ і познайомиш козаків з Ольгою.

― Добре.

― Також варто перебратися ближче до січі, але куди.- задумливо сказав Ян.

― Я знаю, мій друг живе в сусідньому селі, там і побудемо.- відповів Максим.

― Що ж, тоді вирішили, збираймося і їдемо. Наіле, ось, це місце та опис чоловіка якого тобі треба знайти. - Ян дав невеликий клаптик паперу з написами Наілю.

Ян стояв і збирав речі до сумки, Ольга стояла поряд і допомагала. В один момент, взявши невеличкий мішечок з їжею, вона завмерла.

― Щось трапилося?- запитав Ян, подивившись на неї.

― А? Ні, просто згадала дещо.- вона зробила невелику паузу і продовжила:- Пам’ятаєш наше навчання, тоді я навіть не здогадувалась, що він буде здатен на таке…

― Ніхто з нас про це не думав. Ми були просто дітьми.

― Але як, як він став таким? Раніше ж він завжди був поруч і допомагав нам, а зараз, зараз що з ним трапилося?

― Не знаю.- сумно відповів хлопець.- Але не варто про це. Ми впораємося. У нас немає іншого вибору.

― Так…- тихо відповіла вона, опустивши очі.

Ян взяв мішечок з їжею з її рук і поклав до сумки. Повісивши її на плече, він злегка обійняв дівчину і направився до дверей, але зупинився тримаючись за ручку.

― Знаєш… Іноді я звинувачую себе у тому, що він такий, можливо, якби тоді я вчинив так, як він того бажав, все дуло б інакше.- витримавши невелику паузу, він додав:- Мені його і досі не вистачає, але ніщо не вічне.- на його обличчі була посмішка, але очі були сумними.

― Яне.- Ольга могла лише сумно на нього дивитися, адже слів, якими б вона могла йому зарадити не було.

― Ми впораємося, не хвилюйся.- після декількох секунд мовчання він продовжив:- Я більше не дам слабину.- посміхнувшись, він вийшов залишаючи Ольгу на одинці.

Він стояв на балконі своєї кімнати. Вечоріє, сонце м’яко освітлювало його обличчя. Спокійне, розслаблене. Глибоко зануреного чоловіка окликнув голос слуги.

*― Вітаю вас, великий Султане. Я ваш вірний слуга слухаю вас.

*― Пора діяти більш радикально, ми рухаємося занадто повільно.- він повернувся спиною до світла. Його тінь майже сховала його обличчя в темряві, але його посмішка і впевнений погляд як завжди виділялися.- Передай мою пропозицію Польському королю. Я пропоную об’єднатися за для знищення козаків. Ми розділимо їх землі, а самих зробимо рабами або вб’ємо.

*― Це все?

*― Так,- знову повертаючись обличчям до сонця сказав він.- можеш іти, а і поклич до мене Джабіра.

*― Слухаюся.- вклонившись, чоловік пішов геть.

Він тихо зайшов до кімнати. Рустем вже сидів на краю ліжка в глибокій задумі. Його очі здавалися вже не такими світлими й впевненими, вони були більш темними та сумними. Ніби в ньому відображався весь той тягар, який зараз був на його душі.

*― Володаю, ви мене кликали?- вклонившись запитав чоловік.

*― Так, сідай.- показавши на місце поряд, відповів султан.

*― Щось трапилося? Ви виглядаєте схвильованим.

*― Я наказав готуватися до бою, але я не хочу, щоб Айнур постраждав. Ти, як ніхто інший це знаєш. Чи не так?

*― Не розумію про що ви.

*― Що ти думаєш про мою ідею повернути його?

*― Якщо ви так бажаєте почути мою думку. Я думаю, що не варто цього робити. Одного разу він вже намагався вам зашкодити. Це може трапитися знову.

*― Я вбив Наіля і не повірив йому. Саме через мене Айнур став таким в очах моїх підданих.

*― Що ви…

*― Мовчи. Ти нічого не знаєш. Я використав його після чого позбувся, хто заважає зробити так і зараз? Чи не так?- сказав Рустем подивившись на Джабіра і посміхнувшись.

*― Ви перебільшуєте.

*― Хто знає, хто знає. Думаю, що ти прекрасно мене зрозумів.- Рустем встав і підійшовши до столу налив собі води.

*― Султане, прошу поясніть мені ваші слова, я не розумію.- стурбовано насупившись відповів він.

*― Припини ці ігри Джабіре, я все знаю.

*― Якщо ви думаєте, що те, що розповіла вам султанна правда, то клянусь, ви помиляєтесь. Я б ніколи.

*― Я знав все з самого початку.- перервав його Рустем.- З того моменту, як ти підставив Наіля, щоб Айнур розчарувався у мені. Чи все було не так?

*― Султане я…

*― В дечому ти прорахувався, Айнур, після всього цього, не вирішив покинути мене, адже його, як і тебе, цікавила влада.Тоді ти підставив його. Гадаєш чому я його прогнав і чому твоя голова все ще у тебе на плечах? Бо Айнур перестав бути повністю слухняним і мені потрібно було показати йому його місце, аби підкорити його. А голову ти маєш, бо корисний в цьому і якщо не будеш заважати та допоможеш закрити його в моєму палаці, залишишся і з головою і з посадою.

*― Виходить, що це з самого початку йшло по вашому плану, окрім того, що того врятували козаки і його другої втечі?

*― Вчинки Кюсем я також прорахував, а на випадок, якби його не врятували козаки, там були мої люди, йому б не дозволили померти, а втеча…- Рустем розсміявся.- Це було цікаво! Я навіть не думав, що його дослідження до чогось приведуть.- Рустем взяв одну троянду з вази та направився на балкон крутячи її у руці, Джабір направився за ним.- Він вже був в моїх руках, ще б декілька хвилин і я б зламав його. Якби не твій прокол.- він роздавив квітку в кулаці після чого викинув її на підлогу.- Ти мав зупинити його, тільки заради цього я тебе тримав біля себе, а ти виявився слабаком і заціпенів побачивши його силу, але я не вб’ю тебе за це, не хвилюйся, але ти повинен при вашій наступній зустрічі бути сильнішим і схопити його. Ти ж не підведеш мене?

*― Я не дурень і свою голову бережу. Ви чудово розумієте, що повертатися чи тікати для мене не має сенс, адже мене вб’ють відразу за першої ж можливості. Ваша смерть для мене також смертний вирок. Тому я зроблю все для цього, але пообіцяйте, що це місце залишиться моїм.

*― Я тримаю своє слово.- відповів Рустем спостерігаючи за заходом сонця.

Ян зайшов до головної зали де збирали всіх першокурсників. Побачивши Ольгу, яка махала йому рукою та Ігоря, що стояв поряд, він посміхнувся і направився до них.

― Яне, як настрій?- схвильовано вигукнула Ольга.

― Гарний, вже щось відомо?

― Ні. Кажуть, що це заняття буде проводити сам директор!

― Це було зрозуміло, треба ж розповісти про все першим курсам. Впевнений, що залишилося ще маса правил, які нам не встигли розповісти.- посміхнувшись сказав Ігор.

― Ну і що! Це ж директор першої академії! - заперечила дівчина.

Їх розмову перервав прихід у залу директору. Він поплескав руками й за хвилину дитячий гам зник.

― Сьогоднішнє перше заняття вам проведу я. Сподіваюся, що ваш перший тиждень в академії пройшов вдало, а виділені вам кімнати сподобалися. Першим ділом ми обговоримо магію. Думаю всі з вас уже знають базові речі, але все ж їх варто повторити. Перша річ це види магії. Усього їх існує шість. Вода, вогонь, вітер і земля входять у четвірку базових видів, одним із них обов’язково володіє кожен маг. Також відділяють ще два типи. Світлу і темну магію. Їх неможливо отримати з народження, але про це ми будемо говорити пізніше. На випробуванні ми перевіряли вашу схильність до магії. Як ви вже зрозуміли зміна кольору означала що у вас є ця схильність. А тепер поговоримо про організаційні моменти. Під час першого року ви будете вивчати загальну теорію і магію. У наступному році вас поділять на класи сортуючи по типу стихії якою ви найбільше заволодієте.

Так, за довгою лекцією, і пройшов перший урок.

― Яне!

― Ольго, Ігорю, ось ви де.

― Ну нарешті ми тебе знайшли! Ти вже чув, що нас збираються відвести у глиб лісу? Кажуть, що там ми будемо самі знаходити інгредієнти й робити зілля!

― І справді цікаво. Ви вже вирішили яке хочете зробити?

― Ще ні.- відповіла Ольга.

― А ти Ігорю?

― Навіть не знаю, скоріше за все найкращим варіантом буде думати вже на місті. - посміхнувшись відповів Ігор.

― Згоден.- посміхнувся у відповідь Ян.

― Ну все досить!- підхопивши хлопців під руки, сказала дівчина.- Пішли вже! Ми так на заняття запізнимося!