Розділ 20

Проміння вранішнього сонця виблискувало в краплинках роси на листі. Ян копошився у різноманітті трав. Його кошик був вже майже заповнений й він потрохи направився у бік селища. Напівдорозі позаду в кущах роздався дивний звук схожий на шурхіт хлопець швидко обернувся й побачив силует, який швидко сховався з-за дерева. Зрозумівши, що навряд чи йому це здалося, він відскочив на декілька метрів і грізно мовив:

― Хто там! Я знаю, що ти стоїш за деревом!

*― Тільки без магії! Це ж я!- роздався такий знайомий, але забутий йому голос.

*― Хто ти! Повільно виходь!

Руки Яна затремтіли. Від побаченого на очі навернулися вже такі старі, але все ще гіркі сльози.

*― Це н-не м-можливо… Хто ти такий, чорт тебе забирай!? - за мить Яна окутала енергія, він випрямив руку і біля чоловіка пролетіла невелика, темна куля.

*― Т-ти що, з розуму зійшов! Це я, я!

*― Н-Наіль… - по щоці Яна покотилася сльоза.- Я-як, як. Я ж бачив… На власні очі бачив!

*― Знаю, але це і справді я.- він повільно підійшов до Яна й опустив його руку.

*― Цього н-не може бути. Твоя голова.

*― На місці. - Наіль відвернув комір і оголив шию.- Бачиш?

Ян злегка торкнувся його шиї й в його очах знову проступили сльози. Ноги підкосилися і він впав на коліна

*― Т-ти чого це?- чолові швидко опустився на коліна до хлопця.- Що з тобою? Тобі зле? Я думав ти будеш радий мене бачити!- він посміхнувся і помітив стрічку, якою все ще було зав’язане волосся Яна.- Ти до сіх пір її носив. Дякую, але думаю тепер краще знайти іншу.

*― Я одночасно хочу тебе вбити й не хочу.- витираючи сльози прошепотів він.

*― Зрозумів, замовкаю.

Ян зміг прийти до тями й обдумати все, що трапилося, лише за декілька годин. Весь цей час вони просто сидіти. Наіль час від часу намагався завести розмову, але один лиш погляд хлопця змушував його замовкнути.

*― А тепер скажи, як. Я… впевнений, що бачив, як тобі відрубали голову.

*― Це довга історія.

*― Час є, тому не морозься, а розповідай.

*― Якщо коротко, я прийшов до тями в купі трупів. Біля мене стояв чоловік. Він хотів, щоб я попрацював на нього і допоміг відібрати владу у Рустема. Я розумів, що наш султан зовсім з розуму зійшов і погодився, але все пішло не по плану й він зник. І тебе вивезли. Я намагався знайти тебе, але все пішло трішки не по плану.

*― Ти запам’ятав того чоловіка?

*― Ні, вибач.

*― Значить, ти був там ще до того, як мене відіслати… І ти не повідомив мене про, що живий?

*― Ян, я не хотів. Знаю я дурень, найгірший дурень! Але я боявся, що ти постраждаєш! Справді дуже боявся, тому поїхав, а повернувся тільки, як дізнався, що тебе відправили до темниці за наказом Рустема, але, коли прийшов тебе рятувати, тебе вже не було!

*― Не треба, думаю у тебе були причини. Я вірю тобі. Добре, що зараз все минулося і ти поряд.

Після цього ніхто із них не наважився вставити й слова.

― Яне!- роздався оклик.