Розділ 13

Земля була залита кров’ю вбитих, тіла який лежали на землі. Ніч ніби намагалась заховати цю страшну картину, але вогонь, розпалений навколо, насміхався над нею, показуючи місце битви всім охочим.

*― Страх то який... Ніколи не розумів цього. Лити кров стількох людей... І заради чого? Ні одна сторона ж нічого такого не отримає.- сказав Наіль пильно спостерігаючи за боєм.

*― Ти правий, але такі ми створіння. Люди бачать в цьому, щось шалено цікаве. Для них це гра, яку вони виправдовують грошима, землями, образами...

*― Айнуре, у магів теж є війни?

*― Ні, є тільки спроби силою змінити правителя, але такі події рахуються вкрай ненормальними. Війни ніхто не проводить тому, що не бачать в цьому сенсу. В записах, які залишилися від першого мага, навіть є слова, які наказують магам не вдаватися до цієї крайності.

*― Ось воно як. Цікаво все ж виходить.

*― Колись давно, перший маг уклав мир з козаками й поклявся, що ми будем допомагати один одному.

*― Ти ж не...

*― Якщо козаки почнуть програвати, я трішки допоможу.

*― Ти ж розумієш чим це загрожує? Він знає про твої сили. Він може здогадатися.

*― Прекрасно розумію…

― Чорт! Чому їх так багато?- Максим відрубав голову одному турку і подивився на Тараса. Той своєю чергою позбавив життя іншого. Навколо був суцільний безлад.

― Ну, як я тобі?- хлопець посміхнувся подивившись на друга.

― Не хизуйся, пізніше поговоримо.

Дихання перехоплювало, у голові гудів звук шабель, вибухи роздавалися то там, то там.

― Невже ми програємо? - запитав Тарас дивлячись Максиму прямісінько в очі.

― Ми ще тут, а значить ще є шанс.

Тут хлопці звернули увагу на картину, яка розвернулася за декілька десятків метрів. Султан бився зі Гетьманом. Було схоже, що вони були рівні по силі. В один момент почувся постріл. Зі спини гетьмана потекла кров.

― Не...Не може бути!- сказав Тарас тремтячим голосом.

― Обережно!

За Тарасом був турок, він задав удар, хлопець не встиг вийти з під нього і впав на коліна. Максим встромив шаблю нападнику в серце, а затим впав на коліна намагаючись зупинити кров Тараса. На його спині була довга і досить глибока рана.

― Невже...я...я.

― Заспокойся! Все буде добре! Я тебе витягну!

Максим зняв сорочку і перев’язав йому рану, але кров все не зупинялася.

― Не... Не забудь... Ти по...повинен... Жити!

― Замовкни! Ми обидва виживемо і будемо продовжувати боротися!

― Але…- простогнав Тарас і втратив свідомість.

Максим не міг повірити, що все повернулося так. На його досі спокійному обличчі з'явилися ознаки паніки. Він не розумів, що робити. Він обіцяв, що все буде добре, але сталося не так. Сльози підкотили до його очей.

*― Не бійтесь воїни! Гетьман помер!- прокричав Рустем.

*― Боже мій...- прошепотів Ян.

*― Що збираєшся робити?

*― Зроби так, щоб ніхто нічого не запідозрив. Мені треба дещо зробити.

*― Можеш покластися на мене!

Місяць почав сяяти ніби сильніше. Турки наступали. Здавалося, що порятунку не було. "Зараз все і закінчиться."-подумав Максим і дістав шаблю з тіла убитого ним воїна.

В один момент декілька турецьких солдатів впали на коліна та почали задихатися.

*― Що за чорт!- прокричав один із турків.

Солдат за солдатом палали. Максим подивися на рану Тараса. Кров, яка хвилину тому все продовжувала текти більш не сочилася. Він ще дихав.

Султан не розумів, що відбувалося, розуміючи, що якщо продовжить, втратить більшу частину війська він крикнув:

*― Відступаємо!

Погляд Максима зосередився на хлопці його віку, він стояв по іншу сторону. Його очі світилися. Це світло нагадало йому блиск дорогоцінного каміння під проміннями сонця. За декілька хвилин невідомий розвернувся і його силует віддалявся все далі й далі.

Наіль підійшов до Айнура і запитав:

*― Ти як?

*― Все гаразд. Це невеличке заклинання.

*― Тепер я ще сильніше тебе боюся.

*― І правильно робиш.- Айнур посміхнувся.

*― Ти такий жорстокий!

Ян прокинувся. Голова боліла, а тіло було занадто слабке. Він відкрив очі й побачив Максима, який лежав на спині й дивився на тканину, якою їх накрили. Його руки були міцно зв'язані.

― Максим.

Максим почувши його голос різко повернувся.

― Ти як? Що сталося? Хто це такі й нащо вони нас схопили? Ти можеш використати сили? Як будемо вибиратися?

У відповідь він відчув дикий біль. Ян зі всієї сили вдарив його ногою у живіт. Від чого Максим закашляв. За декілька хвилин він прийшов у себе.

― Ти що йолоп! Навіщо не думаючи битися почав! - хлопець казав це тихо, але з його тону було зрозуміло, що той дуже злий і відчитує Максима.

― Ви... Вибач.- простогнав він.

Ян відчув браслет у нього на зап'ясті й зле мовив:

― Чорт!

― Що таке?

― Через браслет на руці я не можу користуватися магією!

― І що нам робити?

― Зламати його не вийде. Думаю нам краще на який час здатися, а потім вибиратися вже з місця куди нас привезуть.

― Як накажеш. Перечити тобі занадто небезпечно... Ось живіт досі болить.

― Сам винен.

― До речі, коли я прокинувся, сторожа про щось говорила на турецькій, я подумав, що мені краще її вивчити, ато, хто знає, можливо, я щось важливе проґавив.

― Це буде залежати від твоєї поведінки.

З відчуттів хлопців пройшло вже декілька годин. Через тканину було видно, що темніло. Віз зупинився.

*― Що накажете робити?

*― Приготуйте все для ночівлі. А мені треба поговорити з полоненими.

Вона стягла тканину, Ян сів, тим часом Максим продовжив лежати.

*― Бачу, ти вже прокинувся.

*― Не боїшся?- запитав він і подивився прямісінько їй в очі. Здавалося, що він зазирнув прямісінько в її душу від чого по її тілу пробігли мурашки навіть не дивлячись на те, що він був зв’язаний, а значить не ніч загрозу.- Султан віддав наказ відпустити й не шкодити мені. Буде погано, якщо ти мене приведеш і він дізнається, що ти мене майже до могили довела.

*― Не думаю. Як-не-як я його сестра. Впевнена, він тобі голову відрубає, як тільки я привезу тебе.

*― Впевнена? Він радше запре мене і зробить все, щоб змусити коритися, а як тільки до нього дійде, що ти не вірна його, твоя голова полетить з плечей.

*― Не будь таким впевненим. Я дорожча йому за тебе.

*― Хто наказав тобі це зробити?

Дівчина підійшла до нього і торкнулася пальцем до шраму на шиї.

*― Ти занадто багато думаєш.

*― Це ти хотіла поговорити.

*― Їй ти ніколи не подобався. Великий Айнур, права рука султана. Він ні до кого так не прислухався як до тебе. Його розчаруванню не було меж, коли я наплела йому тих дурниць. Завдяки цьому вона нарешті отримала ту владу, яку так хотіла, а ти мав померти.

*― Як бачиш я живий.

*― Бачу. Якщо ти помреш, султан вмить про це дізнається і поставить у важке положення мене і причетних до цього, але якщо він сам віддасть наказ.

*― Ти справді думаєш, що я дозволю цьому відбутися?

Дівчина засміялася.

*― Зараз він слухає байки про те як ти всі його плани продавав козакам і таке інше. Коли я тебе привезу, він не обдумуючи тебе вб'є.

Ян опустив голову і посміхнуся. Дівчину це не аби як роздратувало, вона схопила його за шию і почала душити. Максим швидко сів, але далі нічого не робив.

*― Чому, чому ти посміхаєшся!

*― Я... Знаю його краще чим ти. Ви... Програли, коли мене схопили.- хриплим голосом мовив він посміхаючись.

Дівчина прибрала руки.

*― Ви, двоє. Слідкуйте за ними.- Кюсем розвернулась і пішла.

― Про що ви розмовляли?

― Я дізнався куди нас везуть. Щастить, що те місце я знаю досить добре. Все погано, але ж є і свої плюси. Вона працює на одну знайому мені жінку. Вони думають, що коли привезуть мене туди, султан накаже відрубати мені голову.

― Що! Нізащо, треба вибиратися!

― Спочатку дослухай. Він не стане цього робити. Скоріш за все полетить голова саме жінки, що віддала наказ.

― З чого ти це взяв?

― Я занадто гарно знаю султана. Я занадто корисний для нього. Краще б ти не їхав...

― Чому?

― Зі мною все зрозуміло, а ось що буде з тобою...

― Впевнений, що все пройде добре.

― Ти занадто оптимістичний. Скоріше все буде навпаки, але я обіцяю, що знайду вихід і витягну тебе. -Ян ліг.- Краще поспи. Невідомо, коли це знову буде можливо.

За декілька годин їх привезли до султанського палацу і відправили до темниці. На їх руках були кайдани.

― Слухай мене уважно. Що б не сталося, не намагайся протистояти солдатам чи султану. Це може вважатися за привід, щоб відрубати твою голову. Краще мовчи, якщо питають відповідай. Не треба розповідати таємниці, але на всякий випадок будь готовий до катувань.

― Що на рахунок тебе?

― Я не раз бачив, що відбувається з полоненими. Та і був я в набагато гірших ситуаціях. Ти мене почув? Що б вони не робили, будь спокійним і не чини опору!

― Зрозумів.

До камери зайшли декілька солдатів. Двоє тримали Яна, а інші двоє Максима. Затим зайшов султан і перекладач.

*― Не очікував тебе побачити, мій дорогий друже.

*― Ваші люди мене сюди притягли. Отже, це ваш наказ, чому ж ви не знали, що мене побачите?

*― Ти змінився. Став таким холодним. Хто твій друг?

*― Це не так важливо. Чому ви нас схопили?

У відповідь Рустем не знайшов, що відповісти й просто стояв мовчки.

*― Схоже, що ви не знаєте причини. Я знаю про відданий вами наказ не чіпати мене. Бачу, що ви все ж забули мої слова і втратили контроль над своїми людьми.

Рустем посміхнувся, підійшов ближче до хлопця.

*― Приберіть від нього руки. – наказав він зле подивившись на охоронців.

Сторожа покірно відійшла. Рустем нахилився до Яна і сказав:

*― Айнуре, чому ти так змінився? Чому не слухався мене?

*― Ви досі так думаєте?- хлопець опустив очі й посміхнувся, але за декілька секунд вже знову дивився в очі Рустема.- Ви й справді погано мене знали. Я ніколи не зраджував вас і ви, мабуть, уже здогадались, хто мене підставив. Пам’ятаєте, що я вам казав? Я обіцяв залишатися поряд поки ви цього бажаєте, але ви самі мене прогнали.

Султан підняв руку і вдавив хлопця по обличчю. Ян спокійно прийняв удар не змінивши виразу обличчя. Максим смикнувся, він майже звільнився і навіть на декілька кроків наблизився до Рустема, але за мить опинився на підлозі. Його вже міцніше тримали двоє солдатів. Ян зі злістю на нього зиркнув. Султан посміхнувся дивлячись на Яна, затим легко взяв за шию, щоб той не міг відсторонитися, нахилився і прошепотів.

*― Ти знаєш, що тепер буде. – він протягнув невеличку паузу і продовжив:- За твій обман, я зачиню тебе тут, а твого знайомого вб'ю.

*― Припиніть це! Чому через це повинні помирати невинні!? Вам не вистачило того, що ви вбили Наіля!

Султан відпустив хлопця. Махнув сторожі й вони миттю його схопили.

*― Повідомте вирок. Козаку через три дні відрубати голову, а Айнура закрити тут. Коли вирок пора буде привести до дії, приведіть його. Нехай побачить до чого приводить супротив мені.

Максима підняли та вивели до іншої камери.

*― Рустеме, прошу! Я зроблю те, що ви захочете, тільки припиніть проливати кров! Прошу тебе!

Султан пішов навіть не озирнувшись. Ян залишився один в темній, сирій камері. На його обличчі застигла гримаса жаху. Він не розумів, що робити далі.

― Ні…Ні. Я обов’язково, обов’язково знайду вихід.