Розділ 15

Лікар опинився посеред невеликої площі усіяної прилавками з різноманітними речами, смаколиками й усім подібним. Тільки світало і людей було не багато. Озирнувшись, він зрозумів, що знаходиться зовсім недалеко від палацу султана. Чоловік накинув капюшон і попрямував до місця свого призначення.

Рустем стояв на балконі, спостерігаючи за сонцем, яке повільно підіймалося з-за горизонту. Він ніколи раніше не вставав так рано, але зараз все те, що відбувалося, не давало йому спокою. Все навколо здавалося йому чужим. Він відчував, що ще трохи й він впаде у безодню своїх найгірших думок.

До нього підійшов загорілий чоловік з темним волоссям і очима.Він був одним із людей, які все ще вірні йому. Розвідником, який служив йому, але в палаці був за звичайного слугу.

*― Вітаю вас султане.- вклонившись мовив він.- Який ваш наказ?

*― Я вирішив почати анонімне розслідування. Пора знищити тих, хто вирішив, що може безкарно водити мене за ніс.

*― Накажете почати у терміновому порядку?

*― Ніхто не повинен знати про розслідування. - Рустем подивився чоловіку у вічі. Він йому довіряв, але все ж краплина сумління все ще краяла його душу.- Іди.- відвернувшись наказав він.

Чоловік у відповідь лише вклонився і вийшов із кімнати.

«Якби я міг порадитися з ним … Чому я тоді повірив? Чому після того, як він покинув мене, все настільки стало гіршим?» - подумав Рустем і вирішив відправитися на кінну прогулянку.

Темноока дівчина зі русим, хвилястим волоссям, яке було покрите червоною хусткою, стояла посеред саду. Одягнена вона була в ошатне червоне вбрання прикрашене золотом. Від розглядання квітів її увагу відірвав шурхіт, який був десь у кінці саду. Вона направилась туди, щоб перевірити. Побачивши у кущах невідомого, який намагався пролізти через дірку у стіні, вона ледве не скрикнула.

*― Прошу вибачення. Благаю, не потрібно кричати, пані. - Боян лежав на землі заплутавшись в гіллі кущів.

У відповідь дівчина лише сурово дивилася на нього, склавши руки на грудях.

*― Назвіться, інакше я закричу і сторожа миттю прибіжать сюди.

*― Мене звати, Боян.

*― І навіщо ви тут?

Лікар дивився на дівчину. «Як пояснити те, що він намагався пробратися до палацу. Зрозуміло, що це було не для чогось хорошого, хоча, якщо дивитися з іншого боку, він намагався врятувати племінника і його супутника…»- задумався чоловік.

*― Ти не збираєшся відповідати, можливо варто все ж покликати охорону?

*― Ні, ні. Прекрасна пані, зрозумійте мене, якщо я розповім, все піде шкереберть. Думаю, така тендітна, мила і розумна жінка зрозуміє мене. -дівчина від його слів злегка почервоніла. Боян намагався виправдати себе, але ловив себе на думці, що вона і справді здавалася йому дуже вродливою.

*― Дякую за компліменти, розумію. Ти хочеш таємно потрапити до палацу? -Боян покачав головою у знак згоди. - Так і бути, я тобі допоможу. Мене звати Розалія.

*― Для мене велика честь дізнатися ваше ім’я.- після цих слів чоловік почервонів.

*― Не думай, що я роблю це по доброті, завдяки тому, що ти будеш тут, мій план стане кращим. Зачекай декілька хвилин. Я дам охороні завдання і повернуся, щоб відвести тебе в безпечне місце.

Блакитноока дівчина з темним, прямим волоссям була у невеликого фонтана. Недалеко стояло декілька охоронців. Одягнена вона була в ошатне біле вбрання, зі золотими вставками. Волосся її покривала біла хустка. Вона гуляла з хлопчиком років чотирьох. У нього було темне волосся і сірі очі.

Султан повертався з прогулянки, побачивши їх він зупинився і зліз з коня. Дівчина, зустрівшись з ним поглядом, вклонилася.

*― Моя люба Фаріда, підніми голову. Ти як завжди прекрасна.- Рустем провів пальцем по її щоці, а затим підняв її руку і поцілував.- Хлопчику мій, Даніязе. Як же ж ти виріс.- він взяв хлопчину на руки й поцілував у щоку.

Пройшло вже декілька годин, а Ян зміг лише злегка подряпати браслет. Тут роздався звук кроків. « Треба добитися того, щоб мене закрили в моїй старій кімнаті. Але як…»- нахмурившись подумав він. З коридору почувся голос Максима. Почувши його, Ян здригнувся. Він ніяк не очікував, що Максим ось так з’явиться прямісінько за решіткою.

― Яне, пора вибиратися. Мені вже осточортіло тут сидіти!

― І як ти плануєш це зробити?- у відповідь на це козак покрутив зв’язкою ключів у ґрат.

Через хвилину вони вже були відчинені. Він зняв з ніг Яна кайдани, а за тим допоміг йому піднятися і потягнув до виходу. Вони стояни посеред коридору, Максим роззирнувся і повернув направо.

― Якщо хочемо вийти на свободу, нам потрібно іти наліво. - сказав Ян з насмішкою дивлячись на нього.

― Я так і хотів. - посміхнувся він виправдовуючи себе.

Вони пройшли декілька метрів, а затим перейшли на біг.

― Може вже відпустиш мене? І давай трішки сповільнимося.- він досі не відновився повністю і через біг тіло починало боліти.

― А? Так, вибач. - вповільнившись відповів хлопець.

― Якщо ми й зможемо вибратися з палацу, далі буде тільки гірше. Тому тікати так, не думаючи, не дуже гарна ідея.

― Ми що мали дочекатися, коли мою дорогоцінну голівоньку відділять від тіла?

― Я б не дав цьому статися, ти ж знаєш, до речі у нас був пункт зі схожою умовою.

― Добре, добре, я зрозумів, але тікати весело.- Максим посміхнувся подивившись на Яна.

Тут з далеку почувся тупіт. Він ніби був з усіх боків. Через декілька хвилин вони зрозуміли чого. Їх оточила сторожа.

Серед них був повний вельможа, в ошатному, червоному вбранні. Посеред його чорного волосся була лисина. Він дивився на хлопців карими очима не відводячи погляду.

― А це ще хто? - пошепки мовив Максим Яну.

― Вперше його бачу. Мабуть, після мого зникнення почав чимось допомагати султану, ось він і взяв його під своє крило.

― Я на дуже добра мовляю на вашій мові. І з задаволання взяв би одного хлопчика до себу.

Максим не очікуючи цього відступив на крок назад потягнувши Яна за собою. На жаль далі відступати було нікуди.

― От ти козаке, міцний, підійде мені до колекціі.- направивши пальцем на Максима мовив вельможа.

Після цих слів по тілу Максима пробігли мурашки й він став за спину Яну. Хлопця це навіть трохи розвеселило, але на його обличчі це не сказалося. На жаль цю розмову перервав прихід Рустема.

*― Вітаю вас. - низько вклонився вельможа, після цього варта розійшлася даючи йому зручно пройти.

*― Айнуре, Айнуре, як на мене, ти занадто самонадіянний. Ти й справді повірив, що у тебе щось вийде?

Ян вирішив промовчати, щоб не наколювати обстановку. Рустем почекав з хвилину, а затим наказав відвести Максима до камери. Він почав пручатися, як тільки солдати доторкнулися до нього. Ян своєю чергою стояв спокійно не відриваючи погляду від очей султана. Рустем підійшов до нього і посміхнувся не відриваючи погляду від зелених очей.

*― Прекрасні смарагди.

Ян відвів погляд і нахмурився.

*― Відвести його… до його старої кімнати.- вимовив Рустем відвертаючись.

Двоє жінок сиділи за столом на якому стояла свічка. Це була Розалія, її найближча подруга і служниця.

*― Знаєш, я сьогодні зустріла такого дивного чоловіка. Я думала використати його у своїх цілях але… В один момент, щось змінилося.

*― І що ж? - наївно запитала подруга.

*― Здається… Я закохалася.

*― Що!

*― Тихіше ти! Хочеш, щоб всі про це дізналися!

*― Вибач, але ж ти розумієш, що станеться, якщо хтось дізнається?

*― Звісно. Тому я використаю його, а потім спробую забути.

*― Добре було б, якщо так і станеться.

*― Знаєш, він казав мені такі банальні речі, але це було набагато приємніше ніж від когось іншого. Я навіть почервоніла.

*― Бачу, ти по вуха закохалася.

*― Якщо я б тільки могла кинути все і піти з ним.

*― Помилуй Алах!

*― Стоп, що таке зі мною. Невже я і справді здатна проміняти владу на кохання? - Розалія спантеличено подивилася на подругу.

*― Все дуже просто, це кохання.

*― Кохання…

Тут роздався стукіт, затим до кімнати зайшла Кюсем.

*― Аіша, залиш нас на одинці.

*― Як накажете, дівчина.- вклонилася і вийшла.

*― Все пройшло досить не погано, згодна?- мовила дівчина сідаючи поряд з Розалією.

*― Ти не права. Він мав рацію, все і справді сталося так, як він думав. Через час Рустем знову зробить Айнура головним. Він повинен був померти, а не повертатися.

*― Не хвилюйся, ми ще доб’ємося цього. Одного разу ми уже підставили його.

*― Згодна, але ти все ж не перевірила чи він мертвий і у нас тепер забагато проблем.

*― Я розумію, ти хочеш, щоб він помер незабаром?

*― Звісно ж.

*― Тоді, я зроблю так ніби один із козаків дізнався про страту супутника Айнура й обвинуватив в цьому його, а за тим просто вб’ємо його. Це посилить конфлікт з козаками й заодно ми позбудемося не потрібної персони.

*― Ідея не погана, але ти впевнена, що цього разу все пройде добре?

*― Не хвилюйся, цього разу я врахую все.

Рустем стояв в коридорі та чув майже всю розмову Розалії й Кюсем. Він не очікував, що людина, якій він довіряв майже як Айнуру, його єдина і дорогоцінна сестра, плела такі плани поза його спиною.

*― Схопити їх… І відвести до темниці.- прошипів він охороні

Жінок миттю схопила охорона. Вони кричали й благали дати змогу все пояснити, але він не реагуючи пішов далі по коридору. Залишивши розбиратися з цим чоловіка, який за його наказом розкрив вже п’ятьох невірних йому людей.

Яна завели до кімнати. Відчував він себе не дуже добре, тіло через пробіжку нило, хвиля слабкості прокотилася по всьому його тілу. Як тільки охорона вийшла, він похитнувся на рівному місці й ледве не впав, але він все ж зміг утриматися на ногах. Його радувало лише одне, тут був предмет за допомогою, якого він врятує Максима і вони виберуться звідси. На його обличчі з’явилася невелика посмішка.

З коридору почулися кроки. Ян спокійно підійшов до ліжка і сів на нього. Зробивши спокійний вираз обличчя він приковав погляд до дверей.

До кімнати зайшов Рустем.

*― Ти все ще не вирішив повернутися на мою сторону? Я тільки но дізнався хто стояв за твоїм обвинуваченням. Я прийшов, щоб розповісти…

*― Мені не цікаво, я давно знав, що Розалія цього хотіла, а ось на рахунок Кюсем я сумнівався.- перервав його Ян.

*― Чому ти відразу не сказав? Ми могли…

*― Що? Ти відразу відправив мене до темниці.

*― Ти мені потрібен, щоб утримати владу, прошу. Хоча краще скажу інакше. Мені просто потрібно, щоб ти був поряд.

*― Я все сказав. Розбирайся з цим сам. Я казав тобі, що буду допомагати поки тобі не закортить прогнати мене. Ти це зробив, а тепер чого хочеш? Відпусти мене і мого супутника. Тоді я про все забуду.

Рустем зле підійшов до нього і різко схопив Яна за руку стиснувши її. Ян від неочікуваності тихо скрикнув.

*― Ні, ні ти будеш робити як хочу я! Якщо мені кортить, щоб ти повернувся так і буде! - він сміявся, Яну здалося, що той зійшов з розуму. Рустем з кожним словом здавлював його руку все сильніше і сильне. - Я підколю тебе і більше ти не осмілишся перечити!

Рука боліла, а вирвати її Яну не вдавалося.

*― Пусти!- від неочікуваності Рустем розслабив руку і спантеличено подивився на хлопця.

Рука боліла. Ян вирвав її із хватки Рустема і почав терти. На руці з’явився червоний слід від руки султана. Ян спробував поворушити зап’ястком, але відчув сильний, різкий біль від чого він зойкнув. Здавалося, ніби воно і зовсім було зламане. Ян зле подивився на Рустема, який стояв спантеличено дивлячись на хлопця.

*― Ти як мала дитина! Я не твоя іграшка!

*― Зустрінемося, завтра. На страті. - на цих словах султан покинув кімнату

Ян встав і направився до шафи. Там все ще висів його старий одяг. Він відірвав рукав однієї із сорочок і міцно зав’язав зап’ястя. Біль віддавала до самого плеча. Скривившись, він взяв невеликий графин з водою, який стояв на столику і намочив пов’язку.

― Хрін тобі, я не здамся так просто!

Через декілька годин нудного переглядання книг, він нарешті знайшов те що треба. Ритуал, що міг би зв’язати його з рідкісним видом магії, силою, яка брала свій початок з надр темряви.

Ритуал був не із простих, але вибору не було і він став готувати все необхідне. А саме ніж, папір для розпалу невеликого вогню, тканину, щоб перев’язати рану після усього, декілька пляшечок зі настоянками з трав і декілька свічок.

Проводити його він вирішив на підлозі, посеред кімнати, ще трішки відігнувши браслет він відчув невелику кількість магії, яку може використовувати. Посередині він поставив тарілку, щоб нічого не підпалити, на неї він поклав папір і розпалив вогонь, розставивши навколо свічки, він підпалин їх, а за тим налив трішки розчину з пляшечок навколо багаття. Взявши ніж, він порізав долоню пораненої руки. Вона стала бордовою від крові, краплі падали на підлогу. Він перевернув руку над вогнем і почав шепотіти замовляння. Каплі крові зависали у повітрі накопичуючись.

Через п’ять хвилин він закінчив, кров зникла, але одна краплинка впала на вогонь і загасила його. Хоча Ян і не розумів, як це вийшло, йому було не до цього, голова ставала важкою і паморочилася. Він через силу перев’язав руку і ліг не в змозі більше пручатися.

«Невже не вийшло. Чому, чому! Що ж я зробив не так.»- він все ж зібрався з силами й хитаючись дійшов до ліжка. Впавши на нього, він миттєво впав у чорну безодню.

Ян сидів у вікна, спостерігаючи за дощовою погодою. Хотілося спати. Він подивився на доповідь одного зі прихильників Рустема. Все йшло добре і за планом, але все ж сталося те, що йому не подобалось, але рано чи пізно це мало статися. Кількість прихильників інших спадкоємців росла. Перевернувши ще декілька сторінок і не знайшовши нічого важливого, він взяв металеву тарілку і поклавши на неї папери мовив.

― Сізіріо.

Після цих слів папери загорілися і вже за декілька хвилин перетворилися у попіл. Тут почувся стукіт. До кімнати зайшов Рустем і ще один хлопець. Він посміхнувся і вклонився. Айнур також встав і вклонився Рустему.

*― Підніміть голови, Айнуре, знайомся, це Наіль. З цього дня він буде допомагати нам у нашому плані.

Айнур недовірливо подивився на хлопця, а затим на Рустема.

*― Не хвилюйся, йому можна довіряти.

*― Я розумію, що ви недовіряєте мені, але увіряю, що не нашкоджу.- лагідно подивившись на хлопця сказав Наіль.

*― Вітаю вас, чув, що ви хотіли мене бачити, пані Валія. - сказав сімнадцятирічний хлопець з темним волоссям і яскраво сірими очима, які ніби світилися, заходячи до кімнати.

*― Так, я рада тебе бачити, Закіре. Сідай. Хочеш чаю? - запитала жінка, яка сиділа за столом. У неї були сірі, але менш блискучі очі й чорне хвилясте волосся.

*― Давайте відразу до діла.

*― У мене для тебе є вигідна пропозиція, я зроблю так, щоб саме ти сів на престол, а ти своєю чергою даси мені владу притаманну матері султана.

*― З чого така впевненість, що ви можете мені з цим допомогти? Наскільки я знаю, у вас немає ні довіри, ні приязності султана.

*― У мене все ще є тут свої люди. Хоча він мною і не зацікавлений, але владу я ще маю.

*― Чому ви хочете допомогти саме мені, а не своєму сину?

*― Цей хлопчисько ні на що не здатний. Як би я не бажала всадити його на трон, я не зможу та і бажання не маю. Я його ненавиджу. Саме після його народження султан мене покинув.

Хлопець задумався дивлячись то на жінку, то на супутника.

*― Так і бути, я згоден. Сподіваюсь… Ви мене не підведете.

Тут роздався неочікуваний стукіт. До кімнати зайшов Рустем, а затим Ян, він вклонився і через декілька секунд підняв голову.

*― Як ваше самопочуття матінко. Закіре не очікував тебе побачити.

*― Радий тебе бачити у здоровому глузді, Рустеме. Що ж, мені пора. Бувайте пані Валія, Рустеме.

*― Сьогодні гарна погода, чи не правда? - сказав Рустем стоячи біля куща з трояндами.

*― Так, ваша світлість.- відповів йому Айнур.

Рустем задумливо подивився на сонячне, майже безхмарне небо.

*― Вітаю, вас пане Рустеме. - він обернувся, хлопець не очікував, що хтось крім Айнура знаходився поряд. - моє ім’я Розалія, пані Валія попросила мене зіставити вам компанію.

*― Що ж, раз так, прошу, прогуляймося. Айнуре, можеш бути вільним, якщо щось знадобиться, я тебе покличу.

*― Як накажете.- він вклонився і направився до палацу.

Хлопець направлявся до своєї кімнати думаючи про те чи вплине на їх план поява Розалії.

*― Айнуре, така неочікувана зустріч.

Побачивши жінку, він вклонився.

*― Вітаю вас пані Валія.

*― Що ж, якщо вже ми зустрілися, прошу, зайдімо до моєї кімнати, я б хотіла поговорити.

*― Як накажете.

Зайшовши, вона запропонувала хлопцю сісти, затим замкнула двері й сів навпроти нього.

*― Про що ви хотіли поговорити?

*― Я хочу тебе попросити про поміч, розповідай мені про зайняття мого сина. Зрозумій мене. Я за нього хвилююся.

*― Пані, але… Це неправильно. Я його слуга і якщо…- Айнур напружився.

*― Я все розумію, але все ж прошу тебе. Розумію, це неочікувано, але все ж прошу.

*― Я… Повинен подумати. Прошу дайте мені трішки часу. – почувши це вона взяла його за руку. Від неочікуваності він трішки смикнувся.

*― Прошу тебе.

*― Будь ласка. Дайте час це обдумати.

*― Добре, я дам тобі це обдумати до вечора, а за тим, благаю, дай відповідь.

*― Як накажете.

Ян зайшов в невеличку крамничку в пошуках нового пера. Тут вибір завжди був більший ніж де інде.

*― Привіт. - Ян здригнувся від руки покладеної йому на плече.

*― Наіле, ти мене налякав.

*― Вибач, вибач. Я не хотів. Прийшов за чимось конкретним?

*― Так, шукаю нове перо.

*― Допомогти?

*― Судячи з того, що майже всю роботу з документацією роблю я замість тебе і Рустема ви в них не розбираєтесь.- посміхнувшись мовив хлопець.

*― Ну що ти! Я в них не погано розбираюся.

*― Правда?- посміхаючись і дивлячись Наілю в очі пронизливим поглядом спитав він.

*― Ну може не прямо таки майстерно, але все ж розбираюся!

Ян засміявся.

*― Що ж, раз так то я не відмовлюся від помочі.

Ян стояв у конюшні біля свого коня. Він одягнув на нього сідло зі стременами й зараз просто гладив його.

Ворота конюшні відчинилися і в середину зайшов Закір. Ян вклонився.

*― Ну що ти. Не треба, підніми голову. На скільки я пам’ятаю, тебе звати Айнур. Дуже гарне ім’я.

*― Для мене велика честь отримати ці слова від вас.

Закір підійшов ближче і погладив коня хлопця.

*― Прекрасний кінь. Як його ім’я.

*― Шаир.

*― Дуже гарне. При наступній зустрічі не хочеш прогулятися?

*― Якщо ви цього бажаєте.

*― Що ж, сподіваюся це станеться якомога скоріше. - легко посміхнувся він і поклав руку на плече хлопця.

*― Твій план, був ідеальним, Айнуре.

*― Радий це чути, але не розслабляйся так сильно. Владу треба утримати.

*― Я думав що це все. - болісно видихнув Рустем, а затим посміхнувся. – Я радий, що все пройшло добре, найближчим часом я зроблю тебе своєю правою рукою.

*― Дякую.

*― Сподіваюсь і надалі все буде проходити добре. Я живлю надії, що все моє правління ти будеш поряд.

*― Якщо ви не накажете мені піти, я зроблю все можливе задля того, щоб ваше правління продовжилося як найдовше.

Вони стояли посеред ошатної залу. Рустем сидів на троні, а Айнур стояв поряд.

*― Айнуре, повідом вирок.- наказав Рустем.

*― Як накажете. За наказом султана всі, хто був помічений у змовах проти минулого султана чи тих, хто затіває зло проти нинішнього, буде вбито. Завтра ж буде вбито пані Валію зі всіма її слугами.

Після цього Рустем наказав страти майже половину палацу і вельможі, а всіх інших, незгідних, замінив.

Ян роздивлявся картину. На ній була струнка дівчина з білим, ні скоріше біло-попільним волоссям. Вона сиділа на троні максимально глибоко, перекинувши ногу через ногу. Руки у неї були складені одна на одну, на одній із них був браслет. За нею стояв чоловік, на ньому був одягнений синій кафтан.

*― Вітаю вас, моє ім’я Мурат. Я хан.

*― Дуже приємно. Моє ім’я Айнур. Хто ця дівчина? Вона виглядає досить незвично.

*― Ця картина дуже давня. Вже ніхто і не згадає. - Мурат зміряв поглядом картину і після невеликої паузи продовжив. - Що ж, прошу, випиймо чаю і все обговоримо.

*― Так.