Машину сильно колихнуло. І якщо перші рази були ще терпимі, то зараз весь той мотлох, що скупчився в салоні, позначив свою присутність гучним брязкотом.

— Жінко, дивись, куди кермом крутиш! Можна ж було об'їхати той камінь, — невдоволено пробурчав дорф на передньому пасажирському сидінні.

— Будеш за кермом — об'їжджай, а зараз закрий те, що в тебе під вусами та насолоджуйся пустельним бризом, — огризнулася Єлена.

— Ти про освіжаючі краплі піску, які хльоскають по обличчю?

— Саме так! А якщо ще раз назвеш мене жінкою, то по твоїй обвітреній фізіономії буду хльоскати я.

— Та будь ласка! Але якщо Кара знову заглохне, я й пальцем не поворухну, — зло випалив дорф і відвернувся.

Машину знову колихнуло. Коротун голосно видихнув, насупивши брови, але промовчав. Єлена ледь помітно посміхнулася, так само не бажаючи продовжувати безглузду суперечку. Картина за вікном і так пригнічувала і псувала настрій більше ніж будь-яка сварка.

З усіх боків їх оточувала пустеля. Безкрайня та неприручена. Кожен, хто ступав сюди, одразу ж шкодував про це. Піщинки. Гидкі піщинки, маленькі підручні пустелі, не давали життя. Вони лізли в очі, у ніс, за комір, навіть у шкарпетки. Тут від них не сховатися. Єдиний порятунок — поселення, з водою, дахом, стінами та звичною метушнею, але воно залишилося далеко позаду.

Десь попереду пролунав життєрадісний крик, що нагадував захоплені вигуки дикуна, який знайшов щось їстівне. Єлена різко вдарила по гальмах, від чого Орум влетів носом у лобове скло і незадоволено запихкав.

До машини під'їхав високий худий чоловік у чорному плащі на, колись, жовтому, а нині просто брудному чотириколіснику. Єлені не подобалося як тут називали те, що віддалено нагадувало квадроцикл, але щоразу коли вона поправляла своїх напарників, вони дивилися на неї, як на пришиблену. Водій чотириколісника заглушив мотор, стягнув бандану з нижньої частини обличчя, оголивши давно неголене підборіддя, і радісно заволав, як п'ятирічна дитина.

— Народ, я знайшов його! Звідси лише кілька хвилин їзди. Нам дуже пощастило. Вогнеящір ще молодий і не встиг вимахати в розмірах. А це означає, що ми можемо зробити що? Вірно! Завалити його, навіть не спітнівши. Легкі грошики.

  — Ал, ти впевнений у цьому? Точно? Може це черговий міраж, посилений твоїми вчорашніми посиденьками до самого ранку? — уточнила дівчина через решітку, яка замінювала дверне скло.

— Так, певен! І ваш сарказм, уже не дуже молода Єлена, не доречний.

— Ах ти довга...

— Вперед! За пригодами та золотом! — Ал поспішно обірвав дівчину на півслові, завів мотор, і погнав чотириколісник у бік їхньої мети.

Він розсудливо вирішив не випробовувати долю подальшими підколками у бік напарниці і з почуттям виконаного обов'язку ретувався подалі від можливої ​​небезпеки.

— Ну що ж, тоді за роботу, — промимрив дорф собі під ніс.

Він нахилився вперед і наполовину зник під сидінням, шукаючи бойову сокиру. Пару секунд крехтіння і зброя благополучно вибралася з підкріслових надр.

Сокира лише трохи поступалася в розмірах своєму господарю. Гарна і смертоносна річ, виготовлена ​​з особливого сплаву темно-червоного кольору, який дозволяє розрубати навіть метал, без особливих зусиль. Щоразу дивлячись на цю грізну зброю, Єлена щиро заздрила. Дівчина якось спробувала випитати у Орума, де він дістав цей витвір збройного мистецтва, на що представник раси дорфів хитро відповів: «Секрет фірми».

Єлена мотнула головою, змушуючи себе відволіктися від милування сокирою, провела рукою по світлому волоссю, кінчики ледь діставали до середини шиї, і знову продовжила рух.

Через пару секунд машина вже на повному ходу, трохи відстаючи від чотириколісника, мчала безлюдними землями, залишаючи за собою шлейф з піску та пилу, який повільно, і навіть якось з небажанням, осідав на землю.

Очі Єлени, з вузькими вертикальними зіницями, горіли азартом. Нарешті, вперше, більше ніж за десяток днів, випала можливість зробити щось шалене. Їй були не до вподоби буденність і рутина, тому, коли з'являлось якесь замовлення, охоче на нього погоджувалася. «Геть нудьгу! Дорогу безбашенним вчинкам!» — виголошувало її життєве кредо. Чого не можна було сказати про напарників дівчини. Одного хвилювала тільки ціна питання: не важливо, що робити, хоч стежити весь день за новонародженими цуценятами, аби платили. Другому взагалі було байдуже. Куди всі туди й він.

Єлена всім своїм нутром відчувала, як у ній починав закипати адреналін. Він заповнював собою кожну клітину її тіла та дарував нестримну енергію.

Дівчина, відчуваючи збудження, провела гострими кігтями лівої руки по рульовому колесу, залишаючи неглибокі борозенки. Через неймовірно міцну луску золотистого кольору, яка покривала пальці, долоню, передпліччя і плече найманки, кермо машини вкотре постраждало. Ця особливість руки частенько рятувала життя Єлени та її напарників, але щоразу, коли вона псувала кермо, і доводилося купувати нове, Орум не втрачав шансу дорікнути дівчині в тому, що не заважало б контролювати свої кігтики й поменше борознити «тендітні» поверхні салону машини.

Ал, що їхав попереду, почав помітно зменшувати швидкість і за пару секунд зупинився. Єлена під'їхала до чотириколісника, заглушила мотор і вийшла з машини, не забувши прихопити з собою катану — її вірну супутницю в будь-якій сутичці. Але знову ж таки, тільки Єлена називала цей Меч ченців катаною. Навіть її колеги думали, що дівчина просто дала ім’я своєму мечу.

Впевненість. Саме це почуття прокидалося в дівчині щоразу, коли вона брала клинок у руку. Чорна рукоятка з червоними ромбиками, вишикуваними в лінію; гладке лезо, з трьома зазубринами, залишеними зброєю повалених ворогів; темно-сині піхви... які дівчина втратила зовсім недавно. Тікати від двох десятків кочівників, випадково упустивши при цьому піхви, це, звичайно, причина вагома, але майстер Зін свого часу за таку втрату побив би Єлену до напівсмерті, і змусив підстригати всі кущі, до яких зміг би дотягнутися його гострий погляд. А якби він ще дізнався, що дівчина вже майже цілий сезон не заточувала свою зброю, відкладаючи цю справу на потім... Навіть сама Первісна не знає, що він зробив би зі своєю ученицею.

Слідом за Єленою з машини видерся Орум, з сокирою на одному плечі, з габаритним ганчірковим мішком на другому, і в новенькій кольчузі. Цю металеву сорочку він купив нещодавно, на розпродажі у поселенні. Дорф був на «Ви» з пані удачею і вважав за краще не лізти на рожен. Але якщо була потрібна його безпосередня участь у бою, то не нехтував захистом.

— А бронепов'язку на око та сталевий чохол для своєї сивої бороди ти випадково не прихопив? Чи може литий шолом для лисини? — завзято запитав Ал, одержуючи неймовірну насолоду від таких підколок.

Орум розсудливо промовчав, ігноруючи словесні випади у свій бік.

Сонце вже наполовину сховалося за горизонтом, і повітря потихеньку починало сповнювати блаженна прохолода ночі. На обличчях колег читалося дві емоції. Насолода від зникнення нестерпної спеки та передчуття бою.

— Він там, між камінням, відпочиває. Воно, звичайно, і правильно, набивши черево сімома козами, я теж ліг би покемарити, — заздрісно прошепотів Ал, коли вони пристойно відійшли від своїх транспортних засобів.

Єлена з Орумом похмуро промовчали, востаннє вони їли ще рано вранці.

Протопавши на своїх двох ще кілька хвилин, трійця нарешті зупинилася і мовчки подивилася у бік нагромадження здоровенних валунів, які невідомо як опинилися в пустелі. Серед величезних розмірів каменів лежав вогнеящір.

Які ж це величні та чарівні створіння, на відміну від людей та інших людиноподібних істот. Взяти хоча б цю молоду особину: глибокий оранжевий колір луски покривав усю поверхню тіла ящіра. Крила, акуратно складені на спині, здавались маленькими та кволенькими, але в розгорнутому вигляді кожне з них було понад вісім ліктів у довжину. На голові звірюги красувалися шипи та роги, розміром з долоню людини. Ну а ікла, що виглядали з пащі, взагалі вселяли тваринний страх у непідготовленого глядача. Воістину, красиві істоти. Але робота є робота. І сьогоднішньою роботою найманців був цей красень.

Єлена швидко оцінила ситуацію і вирішила, за традицією, що склалася, взяти кермо правління операцією у свої руки:

— Значить так, у мене є певна думка, але я для внутрішнього спокою все ж таки спитаю знову. Орі, з твоєю рукою точно все гаразд?

— Те, що якийсь кочівник погладив мене стрілою по плечу, не привід відлинювати від роботи, все нормально, за собою краще стеж, — невдоволено пробурчав дорф.

— Чудово, тоді слухайте план дій. Ал. Твоє завдання відволікати. По моїй команді будеш шмаляти в цю ящірку вогнем і всім чим тільки душі завгодно, задай їй прочухану.

Довготелесий найманець розплився в самовдоволеній і кровожерливій посмішці.

— Це ми запросто, — грайливо відповів він.

— Орі! Що у нас є з пасток?

— Почекай! Може ми його того, кулеметом? — перебив дівчину Ал.

— Ага. А хто минулого сезону останні п'ятдесят набоїв на кочівників витратив?

— Точняк. Як я міг забути? Добре ми тоді повеселилися. А може тоді…

— Жодних, а може тоді! — різко відрізала дівчина. — Твої геніальні ідеї вічно закінчуються глибокою… сумом.

— Яка ж ти зла, мужика тобі треба знайти, щоб міг приструнити.

— То все ж таки, які пастки чи бомби можуть полегшити нам роботу? — Єлена знову повернула розмову в потрібне русло, пропустивши слова найманця повз вуха.

— Ну, для такої невеликої особини підійде шипова міна натискної дії із затримкою в одну секунду.

— І що воно таке? — вирішила уточнити Єлена, так як запам'ятати весь арсенал пасток і мін їх низькорослого колеги, ще те завдання.

— Це невеликий куб, висотою не більше половини ліктя. Коли на нього наступає, у нашому випадку — вогнеящір, то всередині спрацьовує механізм, що випускає вгору і вниз два шипи. Довжиною по три лікті кожен. Один фіксує пастку в землі, а другий протикає ящірку, ранячи її та обмежуючи рух. Особина молода, тому луска в області черева повинна бути тонкою і не такою міцною, як по всьому тілу. Саме це місце ми та вразимо міною.

— Годиться. Тоді встановимо цю штуковину перед мордою вогнеящіра, ліктів за десять. Потім, ти зі своєю сокирою причаїшся біля каміння праворуч від звірюги, а я ліворуч. Щойно опинишся на місці, я дам команду діяти. Ти маєш пошкодити його праве крило, а я ліве. Потрібно позбавити цю тварюку можливості полетіти. Ну а далі просто добиваємо його без зайвих церемоній, слабкі місця – паща та живіт. Усе! Погнали!

Єлена зірвалася з місця і помчала до каміння з лівого боку від цілі. Дорф дістав з мішка сталевий куб, взяв сокиру і з усією доступною йому швидкістю засеменів ніжками до морди ящірки, намагаючись якнайменше шуміти. Він наблизився до жертви, тремтячими руками встановив пастку, присипав піском, не забуваючи при цьому поглядати на сплячого монстра, і, ступаючи дуже тихо, попрямував до каміння праворуч.

Ал, тим часом закинув дробовик за спину, він тримався на ремінці, зробив три кроки вперед, розставив широко ноги та демонстративно закотив рукави чорного плаща, показуючи своїм колегам численні татуювання. Ох і любив він повипендрюватися. Найманець заплющив очі, з'єднав долоні, зосередився на своїх відчуттях та направив один із численних внутрішніх потоків магічної енергії до певного малюнка на тілі. На правій руці червоним світлом спалахнуло татуювання у вигляді овалу. Ал, не поспішаючи, почав розводити долоні. Між ними утворилася невелика вогняна куля, оповита помаранчевим серпанком. Коли діаметр кулі досягнув значних навколовалунних розмірів, а руки були широко розведені в різні боки, маг розплющив очі і став чекати. Усі ці маніпуляції зайняли в нього не більше п'яти секунд.

Пролунав тихий свист. Зусиллям волі Ал шпурнув палаючу кулю прямо в голову вогнеящіра. Особливої ​​шкоди звірові це не завдасть, але те, що він прокинеться і зверне свою увагу на зухвальця, що перервав його сон, сумнівів не було. Не гаючи часу, найманець вихопив з-за спини дробовик і завмер в очікуванні.

Тишу нічної пустелі порушив гучний вибух — куля досягла морди істоти. Єлена та Орум без зволікання накинулися на супротивника з різних боків. Дівчина схопила рукоятку катани обома руками та почала шматувати клинком перетинки лівого крила. Дорф же, одним потужним ударом сокири, відсік відразу всю кінцівку, перерубавши її в основі.

Застигнутий зненацька вогнеящір несамовито заревів. Махнувши правою лапою, чудовисько відкинуло маленького чоловіка на камінь. Орум, зустрівшись віч-на-віч, з твердою брилою, знепритомнів і повільно осів на пісок.

— Гей ти, тварюка мерзенна! Я тут! — заволав Ал, привертаючи до себе увагу. — Потанцюємо, задери тебе дорф!

Істота перестала ревти і стрімко кинулася до високої людини зі зброєю. Гучне клацання. Спрацювала міна. Через секунду пролунав неприємний звук розривання плоті.

— Прокляття, — прошепотіла Єлена.

Шип проткнув вогнеящіра не в районі живота, як очікувала найманка, а в основі хвоста, і не наскрізь, а ніби насадивши на вила, трохи піднявши тушу над землею. А це надовго його не затримає. Дівчина метнулася до хвоста, що звивався, мертвою хваткою вчепилася в нього своїми кігтями, і стала тягнути назад, розраховуючи затримати розлюченого ящіра.

Ал, тим часом, йшов до прибитого супротивника не поспішаючи й з явною насолодою.

Постріл. Найманець намагався поцілити прямо у відкриту пащу. Ще постріл. Був шанс, що так він зможе завдати супротивникові хоч якоїсь шкоди. Третій постріл. Закінчилися патрони. Відкинувши дробовик, чоловік стояв уже впритул до ящірки. На його обличчі сяяло чисте божевілля та жага до перемоги. Руки піднялися паралельно до землі. На зап'ястях спалахнули татуювання маленьких стріл. Наступної миті з долонь чоловіка вирвалися два вогняні потоки, спрямовані у ворога. Але звір уже оговтався від потрясіння і дихнув вогненним стовпом у відповідь, при цьому активно перебираючи лапами, бажаючи зрушитися з місця. Стихії зіткнулися, але користі від цього було мало. Особливої ​​шкоди нікому вони не приносили, тільки повітря почало помітно нагріватися.

Наступної миті сталося те, що багато хто називає «несподіваною обставиною». Хвіст, який тримала Єлена, з огидним хрускотом відірвався від тулуба і залишився в руках дівчини. Тіло ж за інерцією продовжило свій шлях на Ала. Тепер життя чоловіка безпосередньо залежало від його реакції. Найманець впевнено відскочив убік з дороги вогнеящіра.

Звір, усвідомивши, що він поранений, не став продовжувати сутичку, і помчав далі.

— Стій, тварюка! — заволав не своїм голосом височенний брюнет, піднімаючи дробовик і одночасно дістаючи з кишені чотири патрони.

— Облиш його. Все одно далеко не втече. Ти бачив рани? З нього кров на всі боки ллється. Здохне десь поблизу. А якщо не здохне, ми його легко знайдемо по кривавому шлейфу. Пішли краще Орі пошукаємо. Горе-воїн досі не прийшов до тями.

Колеги знайшли дорфа між валунами. Він смирно лежав із заплющеними очима, міцно обіймаючи сокиру. На голові вже дозріла шишка, розміром із яблуко. Легкий струс забезпечений. Ал, не надто церемонячись, закинув Орума собі на плече, вільною рукою захопив мішок і пішов у бік машини з чотириколісником. Єлена ж забрала смертоносну зброю коротуна.

Підійшовши до транспортних засобів, дівчині, яка до цього мирно крокувала з сокирою на одному плечі і з катаною на іншому, стало якось… це можна було б назвати ядреним коктейлем, що складався з божевілля, люті та розчарування.

— Ну, ти мала рацію, він здох поблизу і ми його легко знайшли, — констатував Ал і кинув мішок дорфа собі під ноги.

Дівчину просто розривало від гніву, тому що картина вимальовувалась безрадісна: те, що залишилося від вогнеящіра, мертвим вантажем лежало на машині. Ну як на машині... На здоровому металевому млинці з колесами. Ремонту це не підлягало.

Єлена кинула сокиру на землю, різко вихопила кунай (він же Гірський шип) з-за спини і, не цілячись, кинула його в тушу. Ледве вловимий свист леза, що розрізає повітря. Мить, і зброя глибоко встромилося в ледве розплющене око мертвого ящіра.

— Ось чому завжди у нас усе через відоме місце? За що? Де ми так накосячили? А? Ех… Гаразд. Давай діставати речі з машини, — сказала дівчина спокійним голосом, прямуючи до того, що залишилося від Кари.