Скло. Перше, що побачив Са-аг, розплющивши очі о п'ятій годині ранку — це скло і пил з брудом, що осіли на ньому. Спочатку скляна коробка, а потім передсвітанкове небо, що вже починало світлішати. Стеля кімнати, де жив ірні, була зроблена зі скла, так само як стіни, двері та підлога.

Казарма, до якої прилягало невелике житлове приміщення, була одноповерховою, тому, вставши з ліжка, Са-аг побачив під ногами землю і ледь помітні в сутінках потужні опори.

Сто віджимань. Невеликий відпочинок. Сто віджимань на кулаках. Невеликий відпочинок. Сто скручувань. Невеликий відпочинок. Сто присідань із вистрибками. Організм остаточно прокинувся. Тепер обов'язковий сеанс зв'язку із Первісною.

Са-аг ліг спиною на підлогу. Схрестив руки на грудях так, щоб ліва була зверху. Потім схрестив ноги. Права ступня лежить на лівій. Очі заплющені.

Розчинити свою свідомість у потоці часу. Опинитися на глибині, відчути спокій і ледь помітний дзвін у вухах, що накочує хвилями, як кола від каменю, кинутого у воду. Легке поколювання у всіх трьох пальцях на кожній руці. Ледве відчутний примарний подих. Первісна дала Са-агу згоду прожити цей день.

Ірні розплющив очі. Все та ж скляна стеля, ось тільки небо стало вже значно світлішим. Незабаром має зійти сонце. Са-аг піднявся на ноги, відчуваючи прилив сил та пульсацію переповнених магічних потоків.

У кутку скляної кімнати стояв масивний стілець із широкою спинкою. На ньому лежали акуратно складені речі Са-ага. Він беззвучно підійшов до стільця і ​​почав вдягатися. Чорна футболка. Широкі штани темно-синього кольору, з трохи світлішими краплеподібними листками. Стандартне забарвлення для камуфляжу. Ремінь, з бляхою у формі того ж краплеподібного листка. Берці. Дві кобури. Перша — на правій нозі, кріпиться ремінцями трохи вище за коліно. Друга – на ремені з правого боку. З лівого боку на ремені — широкі короткі піхви. Куртка з високим горлом і капюшоном, такого ж кольору, як і штани. На спині, біля правого плеча — спеціальне кріплення у формі півкола.

Тепер зброя. Для будь-якого воїна зброя — це продовження його сутності, його робочий інструмент, його вірний товариш.

Са-аг опустився навколішки біля ліжка, пірнув під нього, намацав холодну металеву скриньку. Пальці міцно вчепилися за ручку. Ривок на себе. Скриня ледве зрушила з місця. Ще пара зусиль і Са-аг вибрався з-під ліжка. Метал, шкрябаючи по склу, видавав невимовно неприємний звук. Ірні мимоволі зморщився. Схилившись над кришкою, Са-аг підчепив її пальцем, підняв, відклав убік.

На скляній підставці всередині ящика лежала його перша зброя, яка вірно служила вже багато років.

Клинок під назвою катар. Він являd собою гострий довгастий трикутник, довжиною в один лікоть. Рукоятка «Н» образної форми розташовувалася перпендикулярно лезу.

Са-аг акуратно взяв катар у ліву руку, точильний камінь у праву. Декілька хвилин, і смертоносне лезо готове до використання. Його місце в піхвах на поясі.

Ірні прибрав скляну перегородку, відкривши другий рівень скриньки.

Тут був вірний хопеш. Довгий серповидний меч із дворучною рукояткою. Са-аг дістав зброю з шухляди й так само ретельно зайнявся її заточкою. Зазвичай лезо такого клинка загострюють лише із зовнішнього боку, але Са-аг робив це і з внутрішнього. Десять хвилин і незвичайна зброя зайняла своє місце на спині ірні, у спеціальному кріпленні.

Са-аг прибрав ще одну прозору перегородку, оголивши дно так званого «збройового сховища». Там лежали два пістолети та шість обойм, кожна на десять патронів.

Чотири обойми відправились до спеціальних кишень на грудях. Дві залишилися для пістолетів. Тепер чищення зброї. Щоденне чищення та змащення механізмів — обов'язкова процедура для будь-якої вогнепальної зброї.

Десять хвилин і пістолети вже у кобурах із хитрою засувкою, що дозволяє без проблем швидко вихоплювати зброю.

Сонце зійшло. Промені, що безперешкодно проходили через скляні стіни, яскраво освітлювали кімнату. Незабаром підйом у солдатів. Са-агу не хотілося траплятися їм на очі. Він відчинив скляні двері, вийшов у простору казарму, замкнув за собою. У ніс одразу ж ударив невимовний запах, який зазвичай виділяють сотні солдатських черевиків.

Ірні швидко і беззвучно перетнув спальне місце солдатів і опинився в довгому скляному коридорі. Жодних статуй, картин, зброї чи ще чогось. Тільки скло.

Казарма і та невелика підсобка, в якій жив Са-аг, були пов'язані з палацом Верховного. Воїни, які були тут, були особистою гвардією Верховного, включаючи Са-ага. На паперах він був Старшим Дивлячим Другого Десятка. Але це лише на паперах.

Пройшовши до кінця коридору, ірні опинився біля прозорих дверей. Чотири послідовні стуки кулаком.

— Сорок три? — пролунало глухе запитання.

— Шибеника біля причалу.

Двері беззвучно відчинилися. З іншого боку стояло двоє чергових. Їхні обличчя були втомленими та байдужими. Одяг солдатів нічим не відрізнявся від того, що носив Са-аг.

Другий поверх. Приймальна Верховного на п'ятому. Са-аг не поспішаючи почав підйом сходами. Час був ще дуже ранній, тому на шляху на п'ятий поверх ірні не зустрів жодної душі. Лише апетитні запахи, що розносилися по всьому палацу, свідчили, що кухарі вже на ногах і працюють. Їх навіть можна було спробувати розгледіти крізь скляні сходи під ногами. З десяток темних цяток копошилися в підвальному приміщенні.

Са-аг підняв погляд і подивився в далечінь, туди, де починалися житлові будинки. Палац Верховного та найближчі житлові будівлі звичайних ірні розділялися великою пусткою, на якій навіть травинки не росло. Щоранку робітники викошували під нуль усю рослинність. У результаті навколо палацу розкинулася величезна пустельна територія, яка без проблем проглядалася з будь-якої точки помешкання Верховного, і в той же час будь-який житель столиці міг бачити, що відбувається в палаці.

П'ятий поверх. Великі прозорі двостулкові двері з кришталевими ручками. Біля дверей четверо чергових, одягнених в ту саму уніформу темно-синього кольору з краплеподібними листками.

— Старший Дивлячий Другого Десятка гвардії Верховного прибув за наказом Верховного.

— Проходь, — похмуро відповів один із чергових. Той, що найближче стояв до дверей. Він же й відкрив праву стулку, пропускаючи Са-ага всередину.

Ірні зайшов до кімнати. Двері за ним зачинилися.

Порожні стіни. Ніяких килимів на підлозі чи іншої розкоші. Масивний дерев'яний стіл. На столі сотні паперів складених в акуратні стоси. З одного боку столу — дерев'яний трон із хвилястими візерунками. З іншого — чотири звичайні стільці з високими спинками.

Крім Са-ага у приміщенні було ще два ірні: один сидів на троні, другий розташувався на одному зі стільців.

Перший був літнім, але кремезним і високим, на голову вищий за середньостатистичного ірні. Його червоні втомлені «суцільні зіниці» випромінювали мудрість та впевненість. Біле волосся заплетене в довгу косу, через що видно дві слухові дірки. Звичайна сіра повсякденна мантія, але зроблена з першокласних матеріалів. Рукави закатані, що відкривало для огляду кілька татуювань.

Другий, що сидів на стільці, теж високий, але худорлявий. Гострі, прямо-таки випираючі вилиці. Проникливі сірі "суцільні зіниці". На лівій руці не вистачає великого пальця. Біле волосся розпущене. Мантія не така як у першого — золотиста з величезною, розшитою дорогоцінними нитками, головою якогось птаха з довгим гострим дзьобом, на спині.

— Нехай води Первісної завжди омивають вашу удачу, — промовив Са-аг, схиляючи голову праворуч і прикриваючи очі.

— Хай допоможе Первісна у вашому життєвому шляху, — жваво відповів ірні, що сидів на троні, так само схиляючи голову праворуч і прикриваючи очі.

— Хай допоможе Первісна у вашому життєвому шляху, — вторив йому ірні, що сидів на стільці. Голова його залишилася в тому ж положенні, що й раніше. Повіки навіть не здригнулися.

— Са-аг, Командувач Таємними, проходь, сідай, — усміхнувся старий у сірій мантії.

— Дякую, Верховний. — відповів Са-аг і сів на крайній вільний стілець.

— Ми з Радником якраз обговорювали одну деталь, пов'язану з твоїм наступним завданням…

— Верховний, з вашого дозволу, я маю йти виконувати розпорядження. — перебив Верховного ірні в золотистої мантії. Голос його був сухим і шорстким, як опале листя. Тільки Радник міг дозволити собі подібну зухвалість.

— Звичайно, Радник Бі-іс, йдіть, — втомлено дозволив літній ірні.

— Хай захистять вас води Первісної, — голос Радника здався Са-агу зарозумілим.

— Хай береги Первісної захистять вас, — відповів Верховний, схиливши голову в лівий бік і заплющивши очі.

Бі-іс розвернувся і поспішно покинув приймальню, щільно прикривши за собою двері.

— Вибачте, Верховний, але я вважаю, що Радника варто повісити на гілці, за те, що він наважився перебити вас.

— Заспокойся, Са-аг, це його робота, перебивати мене і давати потрібні поради.

— Не смію сперечатися з вами.

— Не будь таким злим до нього. Я знаю, що ви недолюблюєте один одного, але так само ви обидва цінні та корисні ірні.

— Дякую за вашу похвалу, Верховний.

— Са-аг, припини! Я тобі вже тисячу разів казав, ми стільки всього разом пройшли… Тим більше, у приймальні нікого зараз немає, тому просто Кі-ім.

— Як скажете, Кі-ім, — ввічливо погодився Командувач Таємними.

— Так то краще. Са-аг, прошу, давай швидко розберемося з твоїм новим завданням, і я піду спати. Третій день без відпочинку.

— Слухаю.

— Мʼясоїдні гриби, — втомлено видихнув Верховний, передаючи Са-агу аркуш паперу, списаний вздовж і впоперек.

— Знову?

— На жаль, так… Знову. Тільки цього разу їх вирощують люди.

— Люди? Тут?

— Що ти там казав про повісити на гілці за перебивання?

— Вибачте.

— Загалом, так. Ти чудово обізнаний про те, що зварені та подрібнені м'ясоїдні гриби – дорогий і сильнодіючий наркотик. Вже років зо два про нього ніхто й нічого не чув. Але буквально сезон тому, прямо біля палацу виявили два трупи. Ірні померли від передозування цими грибами. Їх знайшли вночі, і одразу ж заміли сліди. У місті поки що про це ніхто нічого не знає. Але це поки що. Ох, скільки буде шуму, якщо це стане відомо народу... — Верховний пригнічено похитав головою. — Я вже третій день не сплю, намагаючись вирішити назрілі неприємності. Повернемося до тебе. Думаю, ти й сам знаєш, яке буде завдання?

— Знайти розповсюджувачів, дізнатись у них, де притон, і тихо прибрати всіх замішаних.

— Правильно, але водночас і ні. Розповсюджувачів вже знайшли та допитали. Наших допитуючих ти чудово знаєш, так що інформації відкрилося багато. Поблизу столиці, тобто приблизно в дні шляху від неї, є три невеликі фабрики, на яких вирощують м'ясоїдні гриби. Ми знаємо точне розташування лише однієї. Тобі треба туди поїхати, всіх прибрати, але заздалегідь дізнатися, хто їхній начальник.

— Діяти на власний розсуд? Чи за вашим планом?

— Дивись за ситуацією, Са-аг, але я маю дізнатися ім'я ірні, який затіяв усю цю гру.

— Ірні?

— Саме так, Са-аг. Я впевнений, що командує всім цим заходом ірні. Людина не змогла б поширювати наркотик у столиці.

— Завдання зрозумів.

— Добре, Командувач Таємними. І ще. Про результат операції доповідати особисто мені, а не твоєму Куратору. Жодних паперів та звітів.

— Зрозумів.

— Це не все. На завдання під твоє командування надходить племінник Радника.

— Але ...

— Ніяких «але»! Я чудово знаю, що ти зараз скажеш.

— Вибачте, Верховний, але я не стежитиму за якимось новачком, на засекреченій операції.

— І не треба Са-аг. Я знаю, як ти ставишся до просування по службі за рахунок зв'язків. Я також противник цього. Але я не можу відмовити Бі-ісу.

— Хай буде ваша воля, Верховний, — процідив крізь зуби Командувач Таємними.

— Розслабся, я подивився досьє цього новачка. Він дуже спритний та кмітливий, так що проблем виникнути не повинно.

— Коли приступати до операції?

— Негайно! Ваші люди та фургон чекають біля казарми, Командувач Таємними. Але насамкінець я хочу дати тобі одну річ.

Верховний відкрив висувну шухлядку під стільницею. На стіл по черзі перемістилися кобура, нестандартний барабанний пістолет та невелика дерев'яна запечатана коробка. Кобура була без особливих вишукувань, але шкіряна, добротна, з тих, що кріпляться на поясі.

Пістолет чорного кольору, потовщене дуло, по боках сильно випирає барабан.

— Хм, — діловито видав Командувач Таємними і акуратно взяв пістолет у руку, — посилена рукоятка з додатковими металевими накладками, барабан на три патрони невідомого мені калібру. Дозвольте? — вказав ірні на дерев'яну коробочку.

— Звичайно, — відповів Верховний, спостерігаючи за тим, як інтерес Са-ага до пістолета ставав дедалі більшим.

У коробці було дев'ять набоїв темно-червоного кольору з конусоподібними кулями. Са-аг узяв один, щоб придивитися. Але це йому нічого не дало. Він бачив такі патрони вперше.

— Невже мені вдалося здивувати тебе? — з усмішкою сказав Верховний. — Ці набої з особливого сплаву дорфів. Прошивають будь-якого вогнеящіра, як голка шовк. Але зі звичайного пістолета ними не вистрілити. Дорфи обдарували мене двома спеціальними барабанними пістолетами та вісімнадцятьма патронами зі спеціального сплаву за допомогу у вирішенні… та що тут розповідати, ти ж сам і допоміг нашим меншим товаришам, розібравшись із контрабандистами на їхній території.

— Верховний Кі-ім, це дуже цінна зброя, я вважаю, що краще вам залишити її собі.

— Перестань, Са-аг, у твоїй роботі така зброя ніколи не буде зайвою. Я наполягаю!

— Дякую.

— Ага, — кинув Верховний, потираючи пальцями повіки.

— Дозвольте розпочати операцію?

— Дозволяю.

— Хай захистять вас води Первісної! — Са-аг підвівся, захопивши з собою нову зброю, нахилив голову в лівий бік і заплющив очі.

— Хай береги Первісної захистять вас!