Море. Безмежне та величне. Сльози всього світу, зібрані в одній величезній калюжі. Джерело натхнення мрійників. Оселя живих істот та їх смерть. Все це — море.

Якби ця величезна кількість води мала людські емоції, то зараз вона була б у люті.

Біла піна на гребенях гігантських хвиль схожа на слину, що летить з рота людини, яка кричить від злості. А звук, який видають хвилі, розбиваючись об скелі, схожі на гнівні вигуки. І нехай хтось спробує заперечити цій люті — вмить буде розірваний, розчавлений і стертий.

Дорм стояв на краю білої скелі і спостерігав за цим. Кам'яна брила під ногами була настільки високою, що навіть краплі гігантських хвиль, що розбивались об неї, не долітали до хлопця.

Він стояв і дивився в далечінь, туди, де край моря стикався з небом. Воно, на відміну від водної стихії, було спокійним і безхмарним, лише жовтий диск сонця оповитий серпанком і веселка. Її кольори яскраві та чіткі, наче не справжні, намальовані фарбою.

Праворуч беззвучно підійшла жінка. Її довге світле волосся розпатлане через сильний вітер, воно заважає розглянути обличчя незнайомки. Але це й не має значення. Без різниці, хто вона, важливо зовсім інше — вона вагітна.

Жінка в тоненькому білому халаті, з уже немаленьким животом, у якому розвивалося життя, взяла Дорма за руку. Незважаючи на сильний холодний вітер, вологість повітря та легкий одяг, долоня жінки була теплою.

Коли її пальці зіткнулися з пальцями Дорма, він відчув, як спокій і умиротворення опанували його тіло. На обличчі з'явилася блаженна посмішка.

Дорму хотілося, щоб ця мить тривала вічність, але жінка несподівано зробила крок уперед і кинулася вниз, до смертоносних хвиль, захоплюючи хлопця за собою.

Коротка мить польоту, відчуття свободи, ейфорія, і Дорм падає в морську безодню. Вона поглинає тіло та свідомість хлопця без залишку.

Солона вода щипає відкриті очі. Усе нові й нові хвилі розбивають тіло об скелю. Він відчуває, як ламаються його кістки. Бачить, як його кров розчиняється у морській воді. Але йому начхати, бо спокій, який надходив від руки вагітної жінки, не покидав його. І Дорм безмежно вдячний жінці за це.

Лупатого розбудила якась метушня поза наметом. Лежачи в спальнику, і укутавшись вовняною ковдрою, йому було тепло, сухо, комфортно, але незрозумілий рух зовні змусив перервати сновидіння, розплющити очі і вслухатися в нічну тишу. Здалося, чи ні?

Це могло бути що завгодно: миша (хоча яка миша, коли на вулиці снігові кучугури по коліно), черговий обхід (хоча який обхід, їх намет розташовувався далеко від краю військового навчального табору, патрулі тут бували дуже рідко, і то, у своїх справах, а не за обов'язком служби), Боров з його черговою нічною тривогою (хоча який Боров, цей гігант не став би копошитися, він зніс би намет, як ураган).

Всі ці думки здалися Лупатому після сонним маренням, коли ще до ладу незрозуміло, продовження сну це, або вже сувора реальність, але ось трохи закруглене лезо, що тихо і акуратно розрізає тканину намету прям над головою хлопця — гарний такий доказ на користь реальності.

Очі вже давно пристосувалися до темряви намету, тому Дорм не відводив погляду від леза, а руками нишпорив по підлозі, шукаючи зброю. Спис у маленькій оселі дуже заважав, тому зазвичай залишався зовні, а ось метальні дротики були десь тут.

Дорм не витримав, опустив очі. Дротикиків так і не побачив, а ось зі спальника Рудої вже стирчала голова з розпатланим волоссям і рука з пістолетом. Вже як цілий сезон Боров дозволяв дівчині тримати зброю при собі і навчив як доглядати її.

Громогласний постріл. Він ніби пролунав сигналом для решти вогнепальної зброї в навчальному таборі. Почалося формене звалище і божевілля.

Лупатий, Худорба і Руда вибралися зі свого ув'язнення, відкинувши тепер уже труп невідомого ворога з поваленого намету.

Часу шукати, і тим паче натягувати одяг не було, тому в майках, жовтих широких штанях, вовняних шкарпетках і при зброї, трійця стояла по коліна в снігу, у темряві, готова до будь-яких неприємностей. А ці неприємності з усіх боків мчали на них.

Схопивши крайній сталевий дротик з сагайдака, Дорм метнув його в тінь, що біжала на нього.

Після сну м'язи були не особливо в тонусі, тому кидок вийшов неважливим, зброя пролетіла набагато вище за свою мету. Тінь навіть не помітила дротика і вже була в небезпечній близькості до Дорма. Часу, щоб дістати новий дротик чи спис не залишалося, але невже дарма весь цей час Боров робив із кволого хлопчика перекачаного воїна?

Щоб не ризикувати даремно, Дорм просто, як лягає віслюк, тицьнув навмання ногою вперед. Потрапляння в живіт, тінь відлетіла трохи назад, а тим часом з високого блідо-жовтого намету Борова вже з’явилася друга.

Холодна гладка сталь довгастої форми ковзнула в долоню, глибокий вдих, замах, кидок.

Дротик зі свистом пролетів свою необхідну дистанцію і намертво прибив ворога до однієї зі стійок тренувального майданчика. Вістря увійшло трохи лівіше за кадик, у шию. Якби не сіре вбрання, яке було подібне до зимової військової уніформи, і напівмаска, а тепер уже вдалося розглянути нападників, то можна було б побачити криваві міхури на губах і червоні струмки на грудях. Цей бідолаха вже не повоює.

А ось той, якого Дорм штовхнув ногою, вже рвався в атаку. Він майже підібрався до хлопця, щоб спробувати розпорити його своїми двома закругленими ножами, але не добігши трьох кроків, ворог у сірому впав, як підкошений. Руда всадила в нього три кулі. Стріляла вона добре, але так щоб потрапити з одного пострілу по мішені, що біжить, ще й не зачепити товариша, це важко.

Дорм обернувся, щоб знайти, нарешті, і взяти свій спис, але його на секунду застопорила картина, що відкрилася.

Руда холоднокровно розстрілювала ворогів, що бігли на неї. Дівчина безпомилково, кожною кулею, потрапляла в ціль, тільки перезарядка зупиняла її на кілька секунд від нескінченної стрільянини по ворогах.

Худорба ж у цей час бився з двома супротивниками одночасно. Він крутився і вивертався від закруглених ножів так, ніби заздалегідь знав, де вони будуть наступної секунди. Паралельно він обробляв своїх ворогів коротким мечем. Рани Кравчик наносив через раз і це більше було схоже на великі і глибокі подряпини, але складалося відчуття, що він знімав з них шкуру, як зі свиней. Він не вбивав їх одразу, а залишав десятки порізів, що кровоточать, які незабаром зроблять свою справу.

Ось воно! Ось те, до чого готував їх Боров більше ніж півроку. Вбивати та не бути вбитими. Дорм сотні разів прокручував у голові сцену, як він вперше вб'є людину. Він думав, що це буде тяжко, що не зможе. Але насправді все виявилося не так. Жодних сумнівів, жодного жалю, ніяких мук. Лише задоволення. Я вижив, а ворог ні! Я сильніший за нього, і всі ці муки були пройдені не дарма!

— Руда, Худорба, бачите Борова? — прокричав Дорм, схопивши нарешті списа. Поруч поки ніби супротивників не було, можна перевести дух.

— Я не бачу його, — відповіла дівчина, перезаряджаючи пістолет.

— І в шатрі його теж немає, хоч позашляховик на місці, — додав Кравчик, бачачи, як із житла командира вилітають ще троє. Худорба вже закінчив зі своїми двома супротивниками, весь сніг у радіусі п'яти ліктів від хлопця був просякнутий кров'ю. Та й сам Кравчик був схожий на м'ясника, який щойно обробив двох свиней, і облився їх кров'ю.

— Руда, прикрий мене, — вигукнув Дорм, зручно перехоплюючи спис у ліву руку і дістаючи правою черговий дротиком.

Хлопець цілився в ближнього, він це помітив і почав петляти, тому Дорм в останній момент перед кидком змінив напрямок і кинув сталь у напрямку другого ворога. Пролунав мерзенний хрускіт і шалений крик — дротик потрапив точно в коліно, роздробивши чашечку.

Перша тінь, не добігши до Дорма, впала на сніг, обдавши білу гладь червоним фонтаном, знову Руда не схибила. І тепер схоже навіть у голову влучила.

Останній нападник, усвідомлюючи, що програє, на бігу, з кількох ліктів, кинув ніж у Дорма.

У лівій руці заболіло, але Лупатий навіть майже не звернув на це уваги, він устромив основу списа в сніг і підняв вістря прям перед нападником. Той не встиг загальмувати і Дорм насадив супротивника на спис, як свиню на рожен. Руда добила дригаючу жертву пострілом у голову.

— Худорба, ключі від машини є? — спитав Дорм, скидаючи труп із списа.

— Так, запасний комплект завжди у мене з собою.

— Тоді сідаємо в машину і їдемо до основних сил, на полігон, — озвучила вголос Руда думки Дорма. Саме такими були вказівки командира у разі несподіваного нападу на табір.

Руда і Худорба застрибнули до командирського позашляховика. Дорм підійшов до людини, що корчилася, з дротиком у коліні. Точним ударом у серце Лупатий позбавив бідолаху життя, забрав дротик і теж завантажився в транспорт.

І знову не найменшого докору сумління. Навіть навпаки, насолода. Так влучно потрапити у коліно. Це звичайно було випадково, цілився він у корпус, але результат був цілком задовільним.

Позашляховик рушив з місця, об'їхав намет Борова по широкому колу, і тільки Кравчик зібрався втопити газу, як двоє воїнів у сірому висмикнули Руду з машини прямо на ходу. Вони повалили її на сніг. Один встиг ударити дівчину по ребрах, другий замахнувся ножем, цілячись у голову. Зброя не досягла мети, Дорм смів нападника, накинувшись на нього зверху.

Другий удар по ребрах Руда запобігла, штовхнувши ногу, що летіла на всіх парах, вбік. Замах був сильним, тому за інерцією черевики полетіли далі, але вже над дівчиною. Не гаючись, Руда прямою долонею вдарила під коліно опорну ногу. Ворог упав як підкошений, притиснувши дівчину. Солдат у сірому ще не встиг нічого зрозуміти, а Руда вже обхопила його тулуб ногами, а шию і голову тримала у задушливому захваті.

Дорм тим часом без проблем скрутив шию своєму противнику, попередньо вдаривши його ногою по промежині, щоб біль відвернув ворога від опору.

Лупатий точним ударом дротика в серце позбавив життя противника Рудої. Тіло, що брикалося, м'яко осіло і дівчина, полегшено зітхнувши, скинула його з себе.

— Міг би й швидше. Чи ти спеціально не поспішав допомогти дівчині у біді?

— Ого, ти не заперечуєш, що тобі потрібна була моя допомога? Це прогрес, — посміхнувся Дорм.

— Закрив свого рота і швидко заліз у цю тарантайку, — тихо й зловісно відповіла Руда.

Позашляховик помчав між наметами. Іноді навіть доводилося на повному ходу змітати їх зі свого шляху. Кравчик дуже сподівався, що всередині не було нікого.

Навколо йшов бій. Таке відчуття, що нападників в сірому було тисячі, а оборонялися всього кілька сотень. Всюди миготіли сірі тіні, але жодна не наважувалася напасти на машину, яка змітала все на своєму шляху.

— Їдько! — лайнувся Дорм. З його правого плеча стирчала рукоятка ножа. Адреналін бив просто слоновими дозами в мозок, тому болю не відчувалося.

— Доїдемо — діст... — Руда не домовила. Щось трапилося з правим колесом, машину сильно занесло. Худорба крутив кермо як ошалілий, намагаючись вирівняти позашляховик, але це не допомагало.

— Гальмуй! — крикнув Дорм уже в польоті. Машина з неймовірною силою врізалася у щось величезне та непорушне. Вона охоче виплюнула своїх пасажирів із салону, як ядро з гармати.

Свист у вухах, розмиті сірі плями, біль, небуття.