Думки Єлени кружляли в безладному вирі. Вона вже збилася з рахунку скільки разів приходила до тями й знову провалювалася в забуття. Чергова спроба розплющити очі цього разу увінчалася несподіваним успіхом. Орі та Ал праворуч і ліворуч так само були прив'язані до стовпів. Їхні обвітрені й покриті пухирями від сонця та вітру обличчя не ворушилися. Дівчина спробувала видати хоч якийсь звук. Вийшло лише трохи похрипіти. Цього вистачило, щоби привернути увагу наглядачів.

Один з грифусів підійшов до Єлени, штовхнув її величезною лапою з кігтями й кілька разів клацнув дзьобом. Дівчина підвела голову, подивилася в очі цій безглуздій істоті. Співчуття чи жалю в них не було, лише злість та зневага.

Єлена повільно перевела погляд на цебро, потім знову на грифуса і знову на цебро. Він ніяк на це не відреагував, продовжуючи спостерігати за дівчиною та іноді зловісно клацати.

Другий наглядач неохоче встав із насидженого місця, узяв відро, кухоль і підійшов до Єлени. Ніздрі залоскотав неприємний запах поту і мускусу, що в купі нагадував сморід від коня, якого не мили все життя.

Перший, який штовхнув найманку, розвернувся і кілька разів люто клацнув вже на свого партнера. Той щось просвистів у відповідь і впритул підійшов до зв'язаної дівчини.

Набравши води до чашки, грифус приставив її до рота Єлени. Тепла вода з якимось дивним запахом і солодкуватим присмаком у цей момент здалася блаженним нектаром. Мить, і насолода закінчилася, разом зі спустілою чашкою. Грифус попрямував напоїти Ала і Орі.

Вже настала ніч. По всьому поселенню мешканці починали розводити невеликі багаття, на безпечній відстані від гнізд. Грифуси були дуже жваві, вони з нетерпінням чекали на повернення мисливців, щоб добряче повечеряти свіжим мʼясцем. Як вони збираються ділити між собою дві людські та одну дорфову тушки — задачка для затятих канібалів.

— Усім доброго вечора! Друзі, у вас теж складається відчуття, що вашу дупу вдавило кудись в район живота, а обличчя недавно хтось добре підігрів, щоб засмажити на ньому, як мінімум, барана? — Ал, як завжди у своєму репертуарі ніс якусь нісенітницю. Паралельно він косився на грифусів, які, напоївши бранців, повернулися на своє вже звичне місце.

— Вимушений визнати, скиглій має рацію. Так кепсько я себе не відчував з часів пʼянки в тій глухій забігайлівці посеред озера, куди ще можна було дістатися тільки на човні, — озвався Орум.

— Чудова аналогія, мій лисий друже, — зареготав Ал.

— Єлено, ти як? — тихо пробурчав дорф.

У прохолоді думки дівчини почали працювати активніше, і одна з них не давала їй спокою, вимагаючи термінового виходу для загального обговорення.

— А вас не турбує, що з усієї нашої бригади лише троє сидять у кайданах?

— Про що це ти таке говориш? — щиро спробував здивуватися довготелесий найманець.

— Тобі взагалі мізки висушило? Забув, що нас четверо було?

Ала ніби каменем огріли по потилиці:

— Святі горобці, та ти ж маєш рацію! Ах цей мовчазний некромантишка! Мені його лицьова частина черепа одразу не сподобалася. Запахло смаженим, і він звалив! — обуренню мага не було меж.

— Скажи, ти справді тугодум, чи прикидаєшся?

— Скоріш за все, перше.

— Калеб просто так не залишив би нас. Я впевнена, якщо з нами щось трапиться, то Себастьян з нього шкуру живцем здере.

— А може, навпаки, він хоче швидше здихатися нас, а начальничку своєму скаже, мовляв, так і так, грифуси напали, я яро захищав цих трьох, але коли всіх завалили, хоробро втік.

— Ти безнадійний, — видихнула Єлена, дивуючись дурості та наївності старшого товариша.

— Зараз у нас є проблеми важливіші за зниклого некромана. Треба вибиратися з цієї пастки. І поки нас не зжерли, і ми самі не відключилися в черговий раз, давайте прикинемо варіанти, — вставив свої вагомі п'ять золотих Орум.

Всі троє замовкли, старанно зображуючи роботу сірої речовини. Хвилин через десять, коли Ал знову почав клювати носом, а Єлена хотіла кинутися напролом до свободи, рішення проблеми зʼявилося само собою.

Біля краю кратера, де жили грифуси, щось вибухнуло. Коли вуха найманців трохи відклало, вони почули звуки бою: несамовитий крик, постріли автоматів, гучні й часті клацання дзьобами. Там почалася якась буча, але темрява і слабке світло від вогнищ не давали можливості розглянути ситуацію. Заграва та чорний дим над місцем вибуху теж ніяк не допомагали.

Автоматних черг ставало дедалі більше. Двоє наглядачів крутили головами в різні боки, намагаючись зрозуміти, що робити: допомогти оборонятися, чи стежити за бранцями? Більш вдалого моменту діяти може і не наступити.

— Ал! Орі! Час робити ноги! — крикнула Єлена.

Не чекаючи, поки маг почне використовувати заклинання, дівчина напружила свою руку з пазурями й мотузки порвалися, як ниточки.

Прямо з сидячого положення Єлена кинулася на наглядачів. Але зробивши два дуже швидкі кроки, її тіло збунтувалося, мовляв, господиня, а чи не дуже зухвало вимагати від мене таких активних рухів після багатьох годин нерухомого сидіння? Ватні ноги заплуталися між собою, і неслухняне тіло просто врізалося у двох грифусів. Усі троє впали, утворюючи єдину масу з ніг, лап та рук. Ухилившись від кігтів, що тяглися до неї, Єлена відкотилася вбік. Потрібно було відразу атакувати, доки вони дезорієнтовані. Пізно. Грифуси якимось незбагненним чином уже піднялися і зводили автомати для пострілів. «Відбігалася» — подумала Єлена, закриваючи обличчя рукою, покритою лускою. Хоч якийсь захист. Різкий спалах та наглядачі, вкриті полум'ям, уже в агонії катаються по піску. Ал злісно посміхнувся, а стріли, витатуйовані на його зап'ястях поступово згасали.

Єлена обережно підвелася, прислухаючись до відчуттів. Тіло начебто трохи розім'ялося, отже, теж можна взяти участь у винищенні грифусів. Зброя. Потрібно знайти ту купу мотлоху, яку вона помітила вдень. Ось вона праворуч.

Дівчина підбігла до речей, що валялися на піску. У праву руку — вірну катану, в ліву лапу — кунай. Тепер концентрація. У бою головне – концентрація. Єлена зробила глибокий вдих. Видих. Думки потекли стрімким, але впорядкованим потоком. Розмірене та спокійне дихання. Пробний замах клином. Рухи дівчини стали швидкими та стрімкими, а ось рухи супротивників здавались їй дуже повільними та тягучими. Чудово! Можна розпочинати.

Єлена впевнено попрямувала вперед, не зважаючи на те, чим зайняті її товариші. Тепер вона була настроєна повоювати.

Їй на зустріч біг грифус. Патрони закінчились, замінити ріжок він уже не встигав, тож відкинув автомат убік. Ще кілька кроків. Нападник різко змінив напрямок, намагаючись обійти найманку з боку. Ліворуч з'явилася тінь.

— Не вийде, — задерикувато прошепотіла дівчина, розкусивши тупий план грифусів оточити її.

Ледве помітний помах лівою рукою убік. Кунай потрапив ворогові, що крався, чітко в шию. Крок, ще один... Помах клинком. Далеко. Ще крок, знову замах. Грифус відскочив назад. Жвавий гад. Наступного моменту він теж вирішив випробувати Єлену на оборонні навички. Швидкий удар лапою в голову. Єлена виставила катану на зустріч. Блок. Недовго роздумуючи, грифус із розвороту націлився кігтями другої ноги в шию. А ось тут на нього чекав сюрприз. Дівчина схопила ногу лівою рукою. Колючий удар мечем у район грудей. Повалений супротивник упав на пісок, стікаючи кров'ю. Шурхіт ззаду. Удар лівим кулаком назад, навідмаш. Почувся хрускіт кісток, грифус відлетів на пару ліктів і завмер на піску з проломленою грудною кліткою.

Три є, але це так, крапля у морі. У поле зору потрапив ще один супротивник, який зосереджено стріляв у когось. Швидкий ривок у його бік, розгонистий рублячий удар, зверху вниз. Четвертий готовий. У кого він стріляв? Єлена повернула голову, не забуваючи тримати катану напоготові. Побачене змусило дівчину на мить втратити всю концентрацію. Грифуси стріляли і боролися зі... скелетами. Вона що, ще не прийшла до тями? Чи це галюцинації, спричинені перегрівом на сонці? Звідки вони тут взялися? Навскидь, їх було штук п'ятнадцять. Всі були оповиті фіолетовим серпанком. Те, що грифуси намагалися знищити їх за допомогою вогнепальної зброї, ясно давало зрозуміти, що вони розумом не блищали. Більшість куль просто пролітали між кістками.

Єлена струснула головою, проганяючи заціпеніння. Поряд з нею пробіг безхвостий скелет довжелезної ящірки, що переслідував грифуса. Що взагалі тут коїться? Здається, щоб розібратися, доведеться лізти в саму гущу подій.

Дівчина підійшла до одного з повалених нею супротивників, вийняла з шиї кунай. Витерла закривавлене лезо, засунула його за пояс. Ззаду почулися кроки. Не повертаючи голови, Єлена спробувала зачепити нападника круговим ударом катани. Промах.

— Спокійно. Це я, — голос належав, хто б міг подумати, Калебу. Половина його татуювань світилася фіолетовим. В обох руках він тримав закривавлені метальні ножі. Некромант важко дихав.

— Ти поранений?

— Ні. Але мої сили закінчуються. Довго я цих кістяків не протримаю. Де решта?

Гарне питання. Єлена спробувала швидко відповісти, але сказати не було чого. Вона зовсім забула про друзів. Покрутивши головою, найманка помітила на краю вирви стовпи вогню.

— Туди!

Обидва помчали в бік пожежі. Всюди лежали трупи грифусів. Автоматів та гільз теж вистачало. Жителі цього місця все ще намагалися відбиватися від живучих скелетів.

Ось і решта команди. Ал був поранений. На грудях три глибоких порізи, явно залишені лапою грифусу. З них сочилася кров, залишаючи на піску червоні плями. Він був уже непритомний.

Орум тягнув нерухомого друга по землі, намагаючись підібратися ближче до краю вирви. Побачивши Єлену, обличчя дорфа засяяло.

— Ну нарешті. І куди тебе понесло одразу? Не можна було розділятися!

— Немає часу на суперечки! Де машина? — різко перебив Орума Калеб.

— І ти тут, — у голосі дорфа відчувалися нотки недовіри, — витягніть Ала з цієї вирви, а я за машиною.

Орі зник у диму, який стрімко огортав всю округу. Не можна зволікати. Погляд Єлени зосередився на Калебі, той явно був уже на межі своїх сил, і мало чим міг допомогти.

— Вилазь із воронки, я сама його витягну.

Некромант і не думав заперечувати. Забрав у дівчини меч і поплентався вперед. Єлена міцніше взяла Ала за руки й потягла його нагору, ближче до краю вирви. З кожною секундою напруга наростала. Незабаром Калеб вирубиться, грифуси зрозуміють, що злі скелети більше не завдають шкоди і захочуть у всьому розібратися.

Як то кажуть, накаркала. Почувся тихий хлопок, і фіолетова аура, яка вкривала скелетів, зникла. Кістки більше нічого не з'єднувало і вони просто зсипалися в маленькі купки. Це погано.

Ось уже край кратера. Єлена вибралася на рівну поверхню, разом із Алом на плечах. У парі ліктів від неї лежав непритомний Калеб.

— Ну, взагалі шикарно! І що тепер із цими двома робити? — сказала Єлена вголос сама собі.

Наростаючий рев двигуна. З протилежного боку вирви долинали звуки клацань і пострілів у повітря. Це грифуси, що залишилися, почули гул двигуна і тепер жадали крові.

Старий, але явно потужний і міцний довгастий автомобіль з сірими металевими вставками по всьому кузову під'їхав до Єлени.

— А де наш позашляховик?

— Калеб і скелети рознесли там усе. Я тільки пару цілих кристалів знайшов і цю стареньку машинку.

Далі діалог вести не було часу та сенсу. Швидко опустивши два несвідомі тіла на задні сидіння, Єлена застрибнула на переднє пасажирське. Тільки дорф зібрався втопити педаль газу в підлогу, як дівчина несподівано вискочила з машини, вихопила кунай з-за спини, старанно прицілилася і вкладаючи в кидок всю силу, яку давала їй рука з лускою, кинула зброю в величезного грифуса, що зібрався відкрити вогонь з ручного великокаліберного кулемета. До ворога було ліктів шістдесят. Але це не завадило тому, щоб кунай прошив череп грифусу наскрізь. Єлена одним стрімким ривком повернулася на пасажирське сидіння.

Наростаючий звук потужності двигуна, і ось уже автомобіль рвонув з місця, залишаючи вирву з розлюченими грифусами позаду.

— Ала сильно поранили?

— Не переживай! Так, невеликі подряпини. Ти сама ціла?

— Ага. Але якщо вони кинуться в погоню, то нам кранти.

— Не кинуться, ми добре прорідили їхнє плем'я, вони займуться пораненими, — розплився Орум у задоволеній посмішці, — чого ти така засмучена? Ми, напевно, перші у всьому світі, кому вдалося втекти від грифусів.

— Кунай шкода.

Очі Орі округлилися і вже погрожували випасти з орбіт, але він промовчав. Лише після невеликої паузи, тихо пробубнив собі під ніс: «Ох уж ці баби».