Відро крижаної води й напівмертвого змусить прийти до тями, а якщо ця підбадьорлива процедура супроводжується ще й гучним: «Підйом молодняк, час ставати воїнами», то очі самі мимоволі розплющуються і хаотично крутяться у пошуках джерела звуку.

У Дорма відкрилося лише одне око. Друге відмовлялося поглянути на світ. Хлопець легенько доторкнувся пальцем до повіки та мимоволі зашипів від болю. До фізичного болю тут же приєднався його брат — головний біль. Так, отримати п'ятою гіганта, що летить на всіх парах — це вам не о двері зачепитися. Цікаво, скільки він провалявся у відключці? Кілька годин? Кілька днів?

— Я сказав підйом, дохляки! — наполегливий рев Борова трохи натякав, що є можливість знову відхопити п'ятою в око.

У міру того, як Дорм нарешті приходив до тями, до його сповненого муками мозку стала доходити інформація про навколишнє середовище.

Він та його товариші по нещастю, Руда і Худорба, лежали на землі біля намету. Їм, як і Дорму, дісталося пристойно. У дівчини розпухла і посиніла ліва рука, а Кравчик дихав дуже часто і з хрипом.

— У вас п'ятнадцять хвилин. Бочка з водою позаду намету, форма та інші особисті речі — усередині, біля входу.

Вказівки звучали з лівого боку, саме з того, який Дорм не бачив з технічних причин. Хлопець повернув голову на звук. Боров сидів на масивному поваленому пні, пив щось з жерстяного кухля, що димився, і спостерігав за своїми новими підопічними. Взуття на ньому, як і раніше, не було, а ось зброя та зосереджений погляд — на своєму місці.

— Лупатий, Худорба, ви хоч ще й не до кінця, але все ж таки чоловіки, і знаходитесь у військовому навчальному таборі, отже, через п'ятнадцять хвилин я не повинен бачити патли та дебільні чубчики, ви не баби, волосся вам краси не додасть. І поголіться, особливо Худорба, бісять ці шматки щетини, якщо росте аби як, то й не треба вирощувати.

Трійка новобранців слухняно встала і почовгала у намет.

Обстанова всередині суто військова: дерев'яний тапчан з тонким матрацом, письмовий стіл без особливих вишукувань, величезний речмішок, три котли різних розмірів та й інша дрібниця на кшталт ложки й точильного каменю.

Праворуч від входу на землі акуратно укладено три стоси одягу. Зверху кожного з них лежало мило, зубна щітка, бритва.

Руда делікатно покашляла і хлопці, взявши свої нові речі, вийшли з намету.

Через трохи більше часу, ніж дав їм командир, новобранці вишикувалися в шеренгу. Боров мовчки підвівся з пня, заклав руки за спину і приступив до огляду.

Розмір блідо-жовтих штанів, чорної майки та гірчичного кольору берців, у всіх був однаковий, що надавало новобранцям трохи безглуздого вигляду. На Худорбі майка висіла, як мішок на новонародженому, а ось у Рудої берці були явно більшого розміру, ніж треба.

З голінням у чоловічої частини новобранців теж все пройшло не дуже гладко. Лисини, що яскраво світилися від сонця, були вкриті десятками невеликих порізів. Але Худорба і Лупатий тепер були схожі на молодших братів свого командира.

— Ви не впоралися за відведений час! Двадцять віджимань!

— Заперечувати вердикт Борова ніхто не наважився.

Дорм, з дитинства привчений до фізичної праці та мавший лише запливше око і головний біль, легко і швидко впорався із завданням, навіть особливо не збивши подих. А  ось в інших виникли труднощі.

Руда не могла навіть спертися на розпухлу руку і намагалася віджиматися на здоровій. Особливих атлетичних даних вона не мала, тому далі трьох разів вона не рушила.

Худорба ж після першої спроби віджатися, безсило звалився на землю, притиснув руки до грудей і захрипів, намагаючись дихати. Боров йому щось пошкодив, що тепер заважало легеням нормально функціонувати.

— Підйом доходяги, — скомандував Боров, не бажаючи спостерігати за жалюгідними спробами своїх підопічних, — я вас урочисто вітаю зі своїм першим зальотом. Ви не вклалися у відведений час для ранкового туалету та не виконали наказ. Ви втрачаєте сніданок. За мною.

Руда і Худорба встали на ноги, і всі троє поплелися за Боровом.

Вони знову йшли між наметами, тренувальними майданчиками та всім тим, що вони вже бачили. Дорм навіть встиг умовно поділити намети на чотири види: офіцерські особисті «покої»; склади з речами та зброєю; «казарми», кожна для двадцяти солдатів; та столові. Загалом оригінальністю архітектура табору не блищала.

За черговим гігантським наметом, який був їдальнею для сотень солдатів, виявилося поле. Чисте, безкрайнє та дике поле. Жодного деревця в полі зору, лише колючі будяки, висока пожухла трава та рідкісні самотні кущики. Якщо не дивитися за спину і не слухати гомін сотень голосів, то з великими труднощами, але можна уявити, що ти стоїш у незайманому полі. Немає жодних воїн, смертей, проблем… лише природа.

Без попередження Боров зірвався з місця і скомандував: «За мною».

Наступна невідома кількість хвилин були шаленим випробуванням. Гігант, що біг першим, ні на секунду не зменшував темпу, а коли здавалося, що легені ось-ось розірвуться, він якимось незбагненним чином відчував це і прискорювався.

Другою бігла Руда. Спочатку вона намагалася не відставати від Борова. Невідомо звідки в неї з'явилась це ідея, але вже через десять хвилин вона стала значно відставати від нього. Але при цьому однаково сильно обганяла товаришів.

Третім у цьому марафоні був Дорм. Він задихався, «вихаркував легені», відчував, як його ноги німіють, але ні на мить не зупинявся відпочити. Хлопець не міг собі цього дозволити. Як це так? Якесь дівчисько може, а він ні? Батя б засміяв.

Ну і замикав усю процесію Худорба. Як у нього були справи, зрозуміти було складно, тому що Дорм бачив лише мініатюрний чорний силует далеко позаду, який все ж таки пересувався. Лупатий іноді оглядався, стежачи за тим, чи біжить ще Худорба, чи вже зліг…

— Так… річка… може, я втоплюсь у ній… і все закінчиться… — Дорм так і не зрозумів, чи це його думки, чи він говорив уголос, але попереду справді виднілася Річка Народів. Широка, стрімка та освіжаюче прохолодна. Хлопець піднатиснув з останніх сил, думки про воду додали йому спритності ... або це знову ж таки йому здалося.

Мрії про річку, щось тверде під ногами, політ, приземлення, блаженне завмирання обличчям у землю.

Дорму було начхати, що з ним зараз сталося: смерть, камінь із небес, або хлопець просто заплутався у своїх ногах.

Син рибалки лежав на землі, жадібно ковтав повітря і не думав. Біль у всіх м'язах його молодого тіла займала усі думки.

Через вічність, десь на задвірках свідомості, Дорм почув голос. Він був настільки слабким, що не міг розібрати слів, він лише чув набридливе дзижчання, ніби настирливої мухи.

— …мжгм… під вст жо… ану підняли свої морди і швидко у воду… — несподівано для себе, Дорм почув останню репліку, але вставати йому все одно не дуже хотілося. Його ногу та зап'ястя щось схопило. У нормальному стані хлопець би брикався, чинив опір, але сил не залишилося.

Літній вітерець обдуває обличчя, вільне падіння, свист у вухах, приземлення, або точніше «приводнення».

Вода без попередження неприємно хльоснула по животу і поглинула виснажене тіло в себе.

Яке ж блаженство. Річка Народів, ніби повернула Дорма з того світу. Хлопець знову міг ясно мислити, рухати частинами тіла, але дихати, якось не виходило.

«Винирни, дурбецало!» — скомандував внутрішній голос, чомусь дуже схожий на голос Баті.

Дорм відчув ступнями мулясте дно, став на нього, хотів відштовхнутися, щоб стрімко вилетіти до повітря, але цього вже не знадобилося. Хлопцеві вистачило лише випростатися, глибина річки тут була по груди.

Розплющивши одне око, друге все ще відмовлявся вилизати з-під опухлої повіки, Дорм побачив міст. Широкий, капітальний, з масивних колод, на ньому спокійно могли роз'їхатися дві машини. Поклавши руки на поручні, на новобранців звідти безпристрасно дивився Боров.

— Пливіть на той берег! — ревнув гігант і неквапливо рушив мостом на другий бік річки.

Дорм подивився в далечінь, оцінюючи довжину майбутнього запливу. Навскидь, плисти треба було ліктів двісті, насправді ж тут могла бути і вся тисяча. З водою завжди так, якщо ти не моряк, то ніколи не визначиш відстань правильно.

Хлопець озирнувся, Руда і Худорба стояли поруч із ним і чекали. Кожен із них у душі сподівався, що це жарт. Але ж ні, це жорстока реальність.

— Ну, що, попливли? — сумно промовив Дорм.

— Утопіть мене, будь ласка, я не допливу, — прохрипів Кравчик.

— Слабаки, — сказала Руда, і першою направилася вздовж моста.

Течія була сильна, а ріка довга та велика, а м'язи втомлені. У них наче свинець накачали. Ще й плисти доводилося не рівно, а навскіс, щоб у результаті вийти на більш-менш рівний піщаний берег, а не запливти в чагарник очерету.

Щоб якось відволікти себе і свій розум від мук, Дорм намагався вести в голові діалог. Але він чомусь виходив вкрай обтяжливим.

— А навіщо взагалі пливти?

— Може потонути тут і справі кінець?

— Або чому б просто не віддатися течії, прибитися десь до берега, спокійно вилізти на сушу і втекти з табору?

Але щось підказувало Дорму, що краще терпіти солдатські тягарі, ніж стати дезертиром. З усіма дезертирами в Королівстві Віндіна поступали однаково — ловили, відрубували іржавою сокирою ноги до колін і відпускали на всі чотири сторони.

— А-А-А-А! Допоможіть! Дорм! Руда дівчина! Хтось! Лю… — останнє слово забулькало водою.

Троє новобранців пливли поряд, тож крик одного з них решта почули одразу. Дорм навіть ні на мить не роздумував, що треба робити, він просто пірнув, навпомацки схопив кістляве плече Худорби і ривком витяг його на повітря.

Далі плисти стало нестерпно: Худорба брикався і стогнав, ще й м’язами оніміли від напруги. Все це могло стати для Дорма смертельним якорем. Адже вони пропливли лише третину шляху.

— Руда! Руда! — хлопець знав, що до другого берега вони не допливуть, тож треба повертатися. Худорба хоч на вигляд і легкий, але зараз він був нереально важкий, допомога дівчини просто життєво необхідна. — Руда, допоможи!

Вона обернулася, на мить затримала погляд на обличчі Дорма.

— Таке життя, у ньому кожен сам за себе, — ледь чутно промовила дівчина, відвернулась і поплила до протилежного берега.

— Їдьк… — Худорба, що брикався, згубився, і схопив Дорма за шию, намагаючись утриматися на плаву. Хлопець відразу ж пішов під воду, сьорбнувши води. Становище погіршувалося з кожною секундою.

Дорм пірнув глибше, звільняючись від рук Худорби, відплив під водою трохи убік і виринув в парі ліктів від свого горе-напарника.

— Кравчик! Кравчик! Послухай мене!

— Дорме, я більше не можу…

— Заткнися і слухай мене!

— Я не можу більше...

— Закрий рота, і швидко увімкни мозок, а то обидва потонемо! Ти вмієш триматися на воді до гори пузом!? Надуєш живіт і спливаєш як поплавець! Вмієш?

— У дитинстві вмів.

— Зроби так зараз і довірся мені.

Хоч як дивно, Худорба послухався Дорма і без проблем сплив догори животом. Так як він перестав рухатися, течія відразу ж понесла його далі. Дорм схопив Худорбу, який зараз нагадував колоду, за руку та за ногу. Сил у хлопця вже не було, тому він теж віддався волі течії, і лише трохи підгортаючи ногами, спрямовував себе і Кравчика у бік берега, з якого їх зіштовхнули в річку.

Дорму хотілося зараз зняти берці, штани, роздягнути Худорбу, щоб полегшити тяжкість, але залишки здорового глузду не дозволяли цього робити. За втрату казенного майна Боров може побити їх двох до смерті… хоча… начхати!

Дорм зібрався полегшити свою ношу, але його ноги у важких берцях торкнулися дна.

— Приїхали, — ледь чутно прошепотів хлопець і відпустив Худорбу. Той, відчувши, що його більше не тримають, забрикався, але швидко намацав дно і заспокоївся.

Спочатку води було до підборіддя, через хвилини дві — до пояса, а ще через три — до колін. Перед носом Дорма виник крутий піщаний обрив. Він буквально мало не врізався в нього, ледве пересуваючись по воді.

Потрібно було піднятися нагору, де сухо й припікає сонце, але Дорм не міг цього зробити. Ні фізично, ні морально. Хлопець просто розвернувся, сперся на обрив, повільно сповз униз і відключився.