Так як машину пару днів тому зім'яв у коржик вогнеящір, то йти найманцям і Калебу довелося пішки. А піша прогулянка пустелею — до зміни гардероба. Щоб хоч якось захиститися від сонячних променів і піску, Єлена обернула праву руку обрізком світлої тканини, начепила окуляри, на голову натягла бандану, рот і ніс прикрила чимось на кшталт пов'язки. Ал надів свій чорний плащ, бандану на нижню частину обличчя і крислатий коричневий капелюх, якого вчора в нього ще не було. Орум накинув запрану до блідо-блакитного кольору сорочку і чорну в'язану шапку. Калеб лише обмотав тканиною шию і рот, залишаючи маківку та руки не прикритими.

Півгодини ходьби під палючим сонцем — не маленька прогулянка. За цей час ходьби  по розпеченому піску Ал встиг усіх дістати своїм ниттям. Єлена кожні п'ять хвилин хотіла прирізати цю балакучу дилду, але найманець вчасно затикався, вловлюючи ту тонку грань, коли ще одне слово і можна отримати на горіхи.

— Я тебе ненавиджу, — тихо прогарчав Ал собі під ніс після тривалого мовчання.

— Це ти зараз кому? — здивувалась Єлена несподіваній заяві напарника.

Довгий найманець мовчки зупинився, зігнувся навпіл, розшнурував правий черевик і з усього розмаху жбурнув його ногою вперед. Тяжке взуття, зробивши пару обертів і пролетівши пристойну відстань для снаряда такого виду, впало в пісок, підошвою до гори.

— Тепер тобі точно не сховатись, маленький підручний темряви, — урочисто вигукнув Ал і кинувся до черевика, блискаючи величезною діркою на шкарпетці в районі п'яти.

Він плюхнувся на п'яту точку, взяв у руки черевик і почав його трясти, що було сили.

— Схоже він трохи перегрівся, — пробурчав дорф.

— Так! Ха-ха-а-а! — переможно заволав Ал, коли з надр його взуття випав маленький камінчик. Найманець із задоволеним виразом обличчя знову натягнув черевик і попрямував уперед, як ні в чому не бувало.

Єлена з Орумом ніби ненароком зиркнули на їх нового супутника. Їм було цікаво, як відреагує Калеб на черговий закидон Ала? Але некромант був вірний своїй холоднокровності й навіть оком не кліпнув, у прямому значенні цього слова. Більше того, він досі не промовив жодного слова.

— Оруме, скажи, як ти завжди примудряєшся за пару годин сну протрезвіти й навіть виглядати бадьорим? — спитала Єлена більше від нудьги, ніж із цікавості. — Я вже не вперше помічаю. Скільки б ти не пив, і хоч до самого ранку, кілька годин відпочинку — і свіжий, як огірок. Ні натяку на похмілля.

— А може це результат багаторічної практики? — загадково посміхнувся дорф.

— Ну, ось ми майже й на місці, а це означає що? Вірно! — замість продовження фрази Ал дістав з-за пазухи флягу з водою та одним хилом осушив її. Потім засунув порожню посудину в надра свого плаща і помітно прискорив крок, так що Оруму довелося перейти на біг.

— А ось тепер ми точно на місці, — сказала Єлена ще через п'ятнадцять хвилин. Те, що вона побачила, нагадувало їй футбольний стадіон, куди її кілька разів із собою брав батько у дитинстві.

Величезний овальний шматок пустелі, огородили по периметру гігантськими ошкуреними стовпами, ліктів по тридцять у висоту, і натягли між ними іржаву сітку. Усередині збудували дерев'яні трибуни в пару ярусів, разом із навісом. Прік, зважаючи на все, велику купу грошей виклав, щоб доставити таку кількість пиломатеріалів углиб пустелі. А потім заплатив ще стільки ж за будівництво трибун. Але будь-який дорф, що поважає себе і свою репутацію, ніколи просто так нічого робити не буде, а отже, прибуток це місце приносить неймовірний.

Біля дальньої трибуни, прямо на піску, була нагромаджена купа іржавих та скручених кузовів машин. Своєрідна перешкода для гонщиків, і звалище для тих, хто програв, в одному місці. Так, безпека учасників — порожній звук для організаторів, але саме завдяки цьому трибуни були битком набиті.

— Ох і народу з'їхалося! — вигукнула Єлена, спостерігаючи за дорфами, людьми та ірні, що снували туди-сюди.

— Так воно і не дивно, — сказав Ал, знімаючи плащ і закидаючи його на плече. — Чим тут переважно займаються? Вірно! Виживанням! Вічно мало їжі та води. Нескінченна боротьба за ресурси. Грифуси. Кочівники. Все це — далеко не повний списочок звичайних речей для місцевих бідолах. Але як би там не було погано, будь-яка мисляча істота завжди потребує хліба та видовищ. І якщо з першим ще можна розібратися, то знайти друге тут, без шкоди здоров'ю — дуже проблематично. Тому будь-який масовий розважальний захід у пустелі, на кшталт перегонів, приносить їх організаторам гори монет.

— Проходимо!

— Не створюємо натовп!

— Навіщо мені твої овочі? Ти золотими за вхід плати!

— Проходимо, проходимо!

Біля гігантських воріт, що були входом на трибуни, четверо ірні збирали монети. Споглядання перегонів із дерев'яних незручних дощок коштувало п'ять золотих. Про це свідчив дерев'яний щит з акуратно намальованою цифрою п'ять. Чимало, але й небагато для місцевих жителів, основний контингент яких складався з бандюганів і торговців.

— Хм… Якщо врахувати, що приблизна місткість цього місця тисяч двадцять, а вже заповнена половина, то аж погано стає від того, скільки підіймає цей підприємливий коротун, — зауважив Ал.

— Мене більше цікавить, звідки в пустелі стільки народу? — додала Єлена.

— Десь тут, біля входу, нас повинен чекати Прік. Він сказав, що всіх учасників зустрічатиме особисто, — закрутив головою Орі у пошуках рудого дорфа.

— Та он він, — без особливого ентузіазму махнув рукою Ал кудись у ліву сторону.

І справді, неподалік від входу Прік стояв в оточенні досить різношерстої компанії. Швидше за все, решта учасників заїзду, які очікували тільки на них. Побачивши найманців, дорф засяяв, як золота монета.

— А ось і наші останні гонщики! — радісно плеснув у долоні рудий коротун. — Ідіть усі за мною.

Натовп учасників рушив у бік найдальшої трибуни, огинаючи «стадіон» по колу, за огорожами. Над ареною ні на секунду не стихав галас тисяч глядачів і десятка моторів. Наразі показували свою майстерність близько дюжини гонщиків на двоколісниках, підігріваючи публіку різними трюками. Глядачі були в захваті, спостерігаючи за ними. Численні стрибки, перевороти та інші майстерні викрутаси не давали нудьгувати.

Різношерста юрба учасників, що супроводжувала Пріка, не поспішаючи дійшла до дальньої трибуни. Точніше, до її тильного боку. Тут на своїх екіпажів чекали чотири однакові на вигляд машини. Всі були зі зрізаними дахами, і мали одне сидіння — водійське. Трохи осторонь стояла ще одна машина. Явно габаритніша, ніж побратими без дахів. Але розглянути таємничий засіб пересування учасникам не вдавалося, він був накритий чорною тканиною.

Прік дзвінко вдарив кілька разів у долоні, і перед кожною трибуною на арені з'явилися люди в зелених сорочках. Вони помітно виділялися на загальному фоні й тому глядачі одразу принишкли та втупилися в них. Водії двоколісників також відразу зчитали початок основної програми й швиденько покинули арену, щоб зайняти місця на трибунах.

Дорф відкашлявся, прочистивши горло, і почав говорити, привертаючи до себе загальну увагу:

— Вітаю учасників! — його чіткому, гучному і гарному голосу позаздрив би будь-який оратор. — Сьогодні у вас є унікальна можливість проявити себе і стати героями в очах цього вибагливого натовпу! Сьогодні хтось із вас вознесеться над цим місцем і увічнить свою перемогу на багато років! А хтось програє, піде звідси ні з чим і покриє своє ім'я ганьбою! Учасники! Зверніть свій погляд на залізних звірів, які допоможуть вам на шляху до перемоги! — всі дружно повернули голови у бік машин. — Ці чотири дива дорфової думки стануть вашими друзями, вашими ворогами та вашою зброєю! Кожен сталевий звір має свою особливість. Швидкість! Надійність! Маневровість! Баланс!

Дорф замовк, роблячи паузу, підігріваючи тим самим інтерес учасників і глядачів, яким вдавалося почути слова оратора. Паралельно з ним весь цей час на арені, під кожною трибуною, його помічники в зелених сорочках вигукували приблизно ті ж заготовлені заздалегідь слова, щоб усі глядачі розуміли, що взагалі відбуватиметься найближчим часом.

Повільним широким рухом Прік дістав невеличкий зелений мішечок із кишені.

— Жеребкування! — його потужний голос пролунав як грім серед ясного неба. — Учасники! Стати в лінію!

Вісім гонщиків неспішно вишикувалися в ряд, згрупувавшись по двоє. Глядачі одразу стали оцінювально переводити погляд з однієї команди на іншу, прикидаючи, на кого можна поставити десяток золотих і скільки цей десяток у разі перемоги може принести.

Першими стояли два дорфи. Швидше за все, брати, або батько з сином, тому що ззовні дуже схожі, але вік визначити важко. Впевнені та холодні погляди. В руках обох однакові шоломи із чорної сталі. Однотипні коричневі комбінезони з ущільненої шкіри мали додаткові захисні пластини, що закривали різні життєво важливі частини тіла. Не виникало сумнівів, що ці двоє живуть перегонами і більшу частину свого життя провели, копирсаючись у машинах. Було дивно бачити їх серед учасників, оскільки умови змагання передбачали наявність мага та водія у команді, а всі знали, що жоден дорф у світі не володіє магією.

Наступними були ірні. Типові представники цієї раси. Високі, стрункі, з білою шкірою та суцільними зіницями. Людей, які ніколи не бачили ірні, термін «суцільні зіниці» завжди трохи бентежив. Це як? А дуже просто. Очне яблуко у них повністю покрите одним кольором, без жодних там райдужок, кришталиків, білків та інших принад. Колір очей залежить від магії, якою володіє ірні. Червоні – вогонь; блакитні – вода; зелені — відновлення та лікування; сірі — перетворення; чорні – некромантія. Людей і дорфів завжди лякали бездонні, непроникні очі ірні, не три пальці на кожній руці, не відсутність вух, не біла шкіра, не сині губи, а саме «суцільні зіниці».

Очі одного з ірні, одягненого в довгу сіру мантію, були блакитного кольору. Зіниці другого, що напнув ганчірний брудний комбінезон — сірі. У того, що був у довгому одязі, на поясі висіло дві досить великі фляги, а на шиї виднілися елементи різних візерунків. Маг води. Тільки вони мали такі татуювання. Ну і блакитні очі, звісно. Дивлячись на цю команду, складалося враження, що вони познайомилися нещодавно і вирішили поєднатися, для перемоги. Швидше за все, це і було правдою.

Третіми у цій шерензі, як не дивно, стояли дівчата. Зовнішній вигляд представниць прекрасної статі давав зрозуміти, що з машинами вони мають справу не перший рік. Брудні майки гірчичного кольору, короткі шортики, об які явно не раз і не два витирали руки, забруднені мазутом чи ще чимось, в обох майже наголо поголені голови. У той, що вище, на поясі бовтався ремінь із десятком інструментів різних розмірів та призначень. Руки другої були вкриті татуюваннями, деякі з них були точнісінько як в Ала. Чарівниця вогняної стихії.

Ну і завершальними учасниками були Ал та Орі. На людину, яка побачила їх вперше, ця парочка теж могла б справити враження бувалих гонщиків.

Прік, добре перемішавши вміст мішечка, підійшов до першої пари учасників. Один із дорфів запустив руку в мішок і дістав звідти дерев'яну кульку з номером два. Аналогічні дії провели всі учасники. Оруму дістався номер три.

Знову покректав, налаштовуючи свій голос на потрібний лад, Прік продовжив:

— Тепер ви знаєте, який із чотирьох сталевих звірів буде вашим. Про особливості кожної машини вам повідають механіки, так що не загострюватимемо на цьому загальну увагу. А зараз правила перегонів! Кожен екіпаж повинен складатися з водія та мага. Це найважливіше правило. Але оскільки одна з команд учасників складається з дорфів, а вони, як відомо, не можуть володіти магією, організатори дозволили користуватися ним запальними ракетами, які теж певною мірою можна віднести до вогненної стихії.

Серед присутніх почав посилюватись обурений гул. Прік, не звертаючи на це особливої ​​уваги, голосно продовжив:

— Перейдемо до умов заїзду! У лівій частині арени ви бачите білу лінію – це початкова точка. У протилежному від неї боці насипано купу металобрухту. Завдання гонщиків — проїхати три кола, об'їжджаючи цю купу мотлоху. Завдання магів – завадити суперникам доїхати до фінішу. Тепер же, перейдемо до найголовнішого, — дорф поволі підійшов до п'ятої машини й взявся за край чорної тканини, — нагорода, за ​​перемогу в цьому змаганні!

Почекавши кілька секунд, нагнітаючи інтригу, Прік одним різким рухом зірвав тканину. Секундна тиша. Трибуна буквально «вибухнула» від захоплених овацій. Учасники також мимоволі почали плескати в долоні.

Поглядам відкрився чудовий транспорт. Величезний позашляховик темно-сірого матового кольору. Ні натяку на іржу. Видно було, що він або новий, або на ньому проїхали щонайбільше кілька тисяч кілометрів. До всіх вікон були приварені міцні сталеві ґрати. Передній бампер був явно перероблений у міцну конструкцію зі сталевих труб значних розмірів. Ну й останнім штрихом, який робив цю машину ідеальною для пустелі, були шість коліс: два спереду та чотири ззаду.

Прік сам мрійливо дивився на цю красу і мимоволі зітхнув. Дорф мотнув головою, проганяючи заціпеніння, і промовив останні слова перед початком. Голос його був гучним і іноді переходив на крик:

— То ж почнемо цю велику гонку! Нехай кожен відчує важливість цього моменту та зробить усе, щоб виграти! Або не дати перемогти супернику! По машинах!

Трибуни вибухнули дружним ревом. Деякі екземпляри навіть рвали на собі одяг, несамовито волаючи від захоплення. Ця гонка запам'ятається жителям пустелі надовго.